Робітничий профіль: труднощі і перспективи навчання у ПТУ

Робітничий профіль: труднощі і перспективи навчання у ПТУ

Фото:СК

Попит на робітничі професії в Україні зростає, та переважно серед роботодавців. Тим часом професійно-технічні заклади навчання бояться восени не дібрати учнів і мріють про повноцінне навчання, яке здійснюватимуть спільно з підприємствами.

Настрої ринку праці

Уже кілька років у Харківській області зберігається підвищений попит на кваліфікованих працівників машинобудівного та металообробного напрямів, аграрного сектора, транспорту, будівництва, сфери обслуговування. Такі дані дає Харківський обласний центр зайнятості. У травні, наприклад, найбільше було заявлено вакансій за такими робітничими професіями, як водій автотранспортних засобів, продавець продовольчих товарів, підсобний робітник, охоронець, тракторист. Крім того, затребувані такі професії, як токар, шліфувальник, фрезерувальник, електрогазозварник, електромонтер, слюсар-ремонтник, касир, муляр, маляр-штукатур, швачка, тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва тощо.

Щодо заробітної плати, то найбільше роботодавці пропонують зубошліфувальнику (14 000 грн), токарю-револьвернику (13 000 грн), муляру (12 683 грн), чистильнику металу, відливок, виробів та деталей (12 600 грн), зварнику на машинах контактного (пресового) зварювання (12 000 грн), слюсарю з паливної апаратури (12 000 грн).

Та й це не надто приваблює майбутніх працівників.

На регіональному ринку праці стабільно існує дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили. Потреба роботодавців області в робітничих кадрах зростає, зареєстрована пропозиція робочої сили зменшується, – каже директор Харківського обласного центру зайнятості Володимир Міненко. Чинна мережа професійно-технічних навчальних закладів за рівнем, обсягом та напрямами підготовки не задовольняє потреби роботодавців регіону.

Він також розповів, що за останні десять років із закладів профтехосвіти почали випускати вдвічі менше фахівців. У 2017-му випуск кваліфікованих робітників становив 6700 осіб. При цьому за окремими професіями обсяги підготовки є незначними (17–67 осіб), зокрема монтажників гіпсокартонних виробів, налагоджувальників верстатів і маніпуляторів з програмним керуванням, слюсарів-ремонтників, операторів верстатів з програмним керуванням, токарів. За деякими професіями в Харківській області взагалі не готують кадри, як-от зубошліфувальників, зуборізальників, ковалів на молотах і пресах.

За словами Володимира Міненка, особливістю попиту є й те, що роботодавці сьогодні потребують не просто робітників чи фахівців, а висококваліфікованих працівників, які володіють сучасними технологіями, технікою та обладнанням. Щоб працювати на сучасному обладнанні, необхідно мати вищу технічну освіту, вміти читати креслення та володіти комп’ютерною грамотністю.

– Значною проблемою випускників є відірваність набутих знань від практики, недостатня підготовленість до роботи на підприємстві чи в бізнесі та завищені очікування до заробітної плати. При цьому роботодавці не готові одразу запропонувати високу заробітну плату випускникам без досвіду роботи, – додає директор обласного центру зайнятості. – По Харківській області середній розмір оплати праці в розрахунку на вакансію складає близько 5000 грн, а середня заробітна плата по регіону – 7195 грн.

Дуальна освіта на Вовчанщині

Підтверджують слова директора Центру зайнятості у Вовчанському районі. Туди кореспондент «СК» приїхав, аби навідатися до Старосалтівського професійного аграрного ліцею, де, зокрема, готують водіїв, електрозварників, кухарів-кондитерів, трактористів-машиністів, штукатурів, малярів.

Ми навчаємо дітей теорії, а от виробниче навчання, яке б і було тією самою дуальною освітою, – це те, що, сподіваємося, повернеться, – розповідає старший майстер ліцею Олена Жданова.

Елементи спільного навчання з підприємствами (дуальна освіта) вже були колись запроваджені у закладі. І Олена Володимирівна згадує, як, будучи молодим майстром, возила своїх учнів на виробниче навчання у Вільчу, яка на початку 90-х саме будувалася для переселенців з Чорнобиля.

На будівництві, до прикладу, було механізовано штукатурку, а ми в ліцеї не мали змоги цього показати дітям, бо не мали такого обладнання. А там вони навчалися, – розповідає Олена Жданова. – До 2014 року наші майбутні кухарі-кондитери їздили на практику у Крим, у табір «Артек». Там вдавалося об’єднувати практику та виробниче навчання.

А поки що в місцевого ліцею не виходить хоча б частину своїх учнів навчати на виробництві. Вдається хіба що співпрацювати з невеликими місцевими сільськогосподарськими підприємствами, які беруть ліцеїстів на практику.

Будівельна майстерня ліцею

Техніка ліцею, на якій навчаються майбутні водії і трактористи

Старосалтівський ліцей став для «СК» у дечому руйнівником стереотипів. Адже коли очікуєш побачити лише викладачів з великим досвідом, приємно вражає, те що половина педагогічного колективу – молодь.

Одна з педагогів-новачків – майстер виробничого навчання Ірина Балабан, яка, до слова, є випускницею ліцею. Свого часу вона жила в Харкові, де з родиною винаймала житло. Та коли чекали на другу дитину, орендодавці попросили молодь з’їхати. Родина вирішила їхати на батьківщину у Старий Салтів. А Ірина після декрету ще й повернулася в ліцей – на роботу.

На роботу в ліцей пішла із задоволенням, працюю тут уже третій рік, – говорить молодий спеціаліст.

Її колега Олена Жданова пригадує, як одного року багато  викладачів ліцею пішли на пенсію, і потрібно було заповнити  вісім вакантних місць:

Звичайно, з молодих кадрів затримуються далеко не всі. Хтось на пропозицію роботи може відповісти, що заробітна плата мала і, скажімо, на СТО більше заробить. Але  залишається той, хто дійсно  любить навчати дітей.

Серед молодих майстрів «щойно після інститутів» – Дмитро Котляров і Олександр Лошаков (на фото), які навчають ремеслу електрозварювальника. Один з Борівщини, інший приїхав з Вінницької області.

Майстри виробничого навчання з електрозварювання  Дмитро Котляров і Олександр Лошаков  

Знаєте, найцікавіше – це спостерігати, як уперше вони потрапляють до майстерні. Усе показуєш їм, розказуєш. Тут запалюється дуга, починає працювати апарат зварювання. Кажеш: «А тепер спробуй сам». І дивишся на учня, як він починає робити все самостійно. У багатьох потім очі світяться від радості, що все вийшло, вдома із захватом розповідають, чому навчилися, – розповідають майстри.

Ліцеїсти Олег та Руслан зі Старого Салтова вважають, що куховарство може не тільки знадобиться у повсякденному житті, а й стати справою життя.

Ті з учнів, хто має добрі оцінки, потім продовжують навчання у вишах.

Сьогодні в ліцеї навчаються 250 дітей. Після випуску трьох груп потрібно буде набрати ще три по 25 чоловік. Інакше через недобір закладу в майбутньому може загрожувати закриття.

Але якщо навіть наберуться всі повні три групи – вчити практиці всіх учнів одночасно заклад не має можливості. Тож майстри ділять кожну групу ще на дві. Вирішення питання вбачають саме в можливості навчати дітей просто на виробництві – це називається дуальною освітою.

За дуальної освіти ми б економили час і ресурси, уся група навчалася б разом одномоментно. Натомість ділимо на підгрупи, бо нема таких масштабів і не вистачає обладнання, –  пояснює Олена Жданова.



Забагато економістів і юристів

Суттєвою проблемою є невідповідність попиту і пропозиції на ринку праці у професійно-кваліфікаційному розрізі. Регіональний ринок праці перенасичений економістами, бухгалтерами, правознавцями, адміністраторами, кухарями, працівниками сфери обслуговування. І, навпаки, є попит на технологічні спеціальності, не вистачає висококваліфікованих фахівців з обробки металів, слюсарів-ремонтників, будівельників, медичних  сестер тощо, – інформує Володимир Міненко.



 Коледжі західного зразка

За дуальної освіти поєднується навчання в закладах освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах. За інформацією аналітика ГО «Український центр європейської політики» Дмитра Науменка, дуальна система сьогодні діє майже в 60 країнах світу, а винайдено й апробовано її було в Німеччині у 1960-х роках – як нову (на той час), гнучкішу форму організації професійного навчання. Тобто після закінчення коледжу, технікуму, університету тощо студент, що навчався за дуальною системою, отримує кваліфікацію за державними стандартами, але з урахуванням вимог роботодавців. І приходячи на місце роботи, одразу розпочинає роботу. Як результат, у Німеччині з усіх учнів дуальної системи, які проходять навчання на середніх і великих підприємствах, 2/3 потім залишаються працювати на цих підприємствах. А німецький бізнес задоволений такою системою, щороку укладає понад півмільйона угод щодо професійної освіти та інвестує в цю сферу понад 30 мільярдів євро, у цілому закриваючи тим самим близько 55 % від загальної суми витрат на систему професійно-технічної освіти у країні.

Україна робить тільки перші кроки довгострокової реформи  сектора профтехосвіти. І модель дуальної освіти тут береться за основу.

Цього квітня голова Харківської обласної державної адміністрації Юлія Світлична заявила, що в області вже укладають договори про дуальну освіту з провідними національними виробниками та іноземним бізнесом. Вона зазначила, що для Харківської області «це перші кроки до побудови інфраструктури професійних коледжів західного зразка». А її заступник Анатолій Бабічев 16 травня додав, що великі місцеві підприємства, такі як «Турбоатом», завод імені Малишева, ФЕД, давно спільно із закладами профтехнавчання готують робітничі кадри для себе.

Читайте також: Вступна кампанія – 2018: до чого готуватись

Автор: Тетяна Василець