Порада мами

Почалося усе 14 років тому, коли Аліна ще була першокурсницею в Харківському університеті сільського господарства. Батько Аліни розібрав стару шафу й хотів виносити на смітник. Дівчинці стало шкода викидати дощечки й вона їх розмалювала олівцем. Здалося, що на картинах чогось бракує, на що мама сказала: «Та бери на кухні все, що бачиш, і приклеюй». Саме цими словами матір, не усвідомлюючи цього, змінила життя своєї доньки. Аліні настільки сподобалося заняття, що вона цілий місяць майже не відволікаючись, робила усе нові картини з гречки, рису, сушеного кропу, маку тощо.

– У мене з’являлися все нові ідеї. Я придумувала, які матеріали можна використати для картин. Уже вся хата була завішана картинами, а потім приїхав знайомий до батьків, йому вони дуже сподобалися. Він запропонував задекорувати його кафе моїми картинами. Тоді я зрозуміла, що це можна не тільки вдома тримати, але й людям показувати, – розповідає Аліна Павленко.

Із улюблених мотивів для картин Аліни – природа, звірі та пташки. Спочатку вироби були переважно невеликого розміру. Художниця наносила малюнок олівцем на дощечку, потім клеїла насіння на звичайний ПВА-клей. За деякий час картини дівчини вдосконалювалися: замість звичайних дощечок мисткиня почала купувати планшети для малювання, розширювати асортимент матеріалів, використовувати декоративний пісок, китайське насіння чіа, окрім цього, для своїх робіт висаджувала насіння на городі. Після завершення картини Аліна покриває їх спеціальними лаками для захисту. Дівчина жартує: «Лаки обов’язково потрібні, аби хтось ненароком не з’їв картину!»

– Може це і не я придумала, але я ніде не бачила такого підходу, – розповідає Аліна. – Якщо це картина, яку слід викладати по одній насінинці, то процес може бути досить довгим. Деякі картини викладаються по два-три місяці.

Крок за кроком до мети

На організацію першої виставки Аліну наштовхнули її друзі. Вона прийшла до знайомого на виставку фотографії у галерею, а їй сказали: «От поки ти будеш по чужих виставках ходити – вже слід власну створювати?!» «А чому б і ні», – подумала дівчина, адже на той момент у неї вже було більше 50 готових картин, які можна було б показати людям. Аліна звернулася до Харківського обласного будинку творчості, де погодилися надати зали для її робіт.
Власне, ця подія надихнула дівчину на подальші рішучі кроки, які призвели до того, що картини Аліни наразі висять у Харкові, в одному із сендвіч-барів. Дівчина сама знайшла через Фейсбук власника мережі, прийшла до нього на зустріч, задля якої вона створила кілька виробів: на першому був зображений фірмовий сендвіч закладу, а на другому – портрет власника мережі.

– Йому це дуже сподобалося й він сказав: «Ух ти, це картина їжі, яку можна з’їсти». І тоді мені ще замовили кілька картин, які згодом повісили у тих же кафе, – розповідає Аліна Павленко.

Також картинами художниці зацікавився найстаріший кінотеатр Харкова – «Боммер». На другому поверсі кінотеатру розміщено виставку картин Аліни, на яких зображені переважно природа, пташки та звірі.

– Я взагалі-то роблю більше картини, які пов’язані з природою. Мене надихають рослини, тварини, квіти – яких у мене багато. І там саме така композиція – птахи, квіти. Вони зроблені всі з чаю, крупи, бобових, камінців, декоративного піску, різноманітного насіння, – каже Аліна.

Заповітна мрія

Хобі Аліни переросло у дещо більше: тепер воно невід’ємно пов’язане з її професійною діяльністю. Опанувавши таке мистецтво, дівчина почала вчити йому сусідських дітей. А згодом приятелька запропонувала вести факультатив для дітей у приватній школі. Педагогічної освіти дівчина не має, але з радістю погодилася й не пошкодувала.

– Те, що я займаюся з дітьми, мені теж дуже допомагає, бо у них такі бувають неординарні ідеї, що сам би ти до цього точно не додумався, – каже Аліна.
На сьогодні художниця змінила кілька місць роботи і вже змогла попрацювати не лише в школах, а й у центрах раннього розвитку. Зараз навчає діток з інвалідністю. Тепер Аліна мріє створити авторську школу: шукає приміщення, гроші та розплановує програму для школи.

– Створити хочу в Харкові. Звісно, тут, у нас у Печенігах, не буде такого попиту. Думаю, що ця школа буде не тільки для дітей, а й для дорослих, – ділиться своїми планами Аліна. – Ми також займатимемося з дорослими і дітками з інвалідністю. Мені хотілося б, щоб у цій школі ще було й таке спрямування.

Аліна Курлович, позаштатний кореспондент