З арени на трибуну. Як відомі спортсмени ставали політиками
Спортсмен, актор, губернатор
Важке повоєнне дитинство в австрійському селі загартувало характер відомого Арнольда Шварценеггера. Йому довелося піти проти волі батька, який був військовим і готував своєму синові таку ж кар’єру. Виховував Густав Шварценеггер своїх синів – Арнольда та Мейнхарда – жорстко, часом навіть жорстоко. Наприклад, він змушував кожне слово, написане з помилкою, переписувати по 50 разів. При цьому на скарги сусідів, які розповідали йому про витівки Арнольда і його брата, не звертав ніякої уваги.
Мама Арні мріяла побачити його продавцем. Оскільки заняття спортом були практично обов’язковими для хлопчиків в австро-угорських сім’ях, батько віддав Арнольда «у футбол». Але Арні бачив для себе зовсім інше майбутнє. Знаменитий плавець Джонні Вейсмюллер заволодів розумом підлітка. Хлопчик уявляв себе таким же гарним і здоровим, адже сам Арні доволі часто хворів. Він почав завзято розвивати своє тіло.
У 19 років, після армії, Шварценеггер переїхав до Мюнхена. Там він працював інструктором з культуризму, потім відкрив свій власний тренажерний зал і почав перемагати на різноманітних турнірах. 21-річним емігрував у США. У 1980-му Арнольд тріумфував на конкурсі «Містер Олімпія», після чого кинув спорт і повністю віддався кінематографу. Хоча зніматися у фільмах він почав ще за десять років до цього, успіху акторська гра йому не приносила.
У 1982 році вийшов фільм «Конан-варвар», потім «Термінатор», який і приніс «залізному Арні» світову славу.
Фото: bigarnold.ru
Своєчасне вдале вкладення грошей (він відкрив бізнес із поштових розсилок, заснував будівельну компанію Pumping Bricks і зайнявся нерухомістю) дозволило Арнольду реалізувати дитячу мрію – у 30 років він уже був мільйонером. У політику Шварценеггер потрапив завдяки своїй дружині, яка була родичкою Джона Кеннеді. Із 2003 по 2011 рік Арнольд обіймав пост губернатора Каліфорнії.
Боксери теж на трибуні
Як і Шварценеггер, Віталій і його молодший брат Володимир Клички були синами військовослужбовця, полковника авіації. Мама була вчителькою молодших класів. У дитинстві Віталій захоплювався різними видами єдиноборств, але свій вибір майбутній мер Києва все ж зупинив на кікбоксингу.
У цьому виді спорту він чотири рази перемагав на чемпіонатах світу. У 24 роки пішов у бокс, якому залишався вірним аж до 2013-го. За час своєї спортивної кар’єри Віталій домігся титулу «Вічний чемпіон світу з боксу» за версією Всесвітньої боксерської ради.
Віталій отримав дві вищі освіти: педагогічну в галузі спорту та управлінську. Більш того, він захистив кандидатську дисертацію в галузі фізичної культури. Живучи в Німеччині, Кличко вивчив німецьку й англійську мови. У політику прийшов ще за президента Віктора Ющенка, ставши у 2005 році його радником у справах спорту і пробувши на цій посаді до 2008 року. У 2014 році він став главою Київської міської державної адміністрації.
Фото: rian.com.ua
Колега Віталія Кличка по цеху, колись кращий боксер планети незалежно від категорії, філіппінець Менні Пакьяо з 2007 року веде активну політичну кар’єру, не забуваючи, звичайно, і про звершення на боксерському рингу. Рукавички на цвях він повісив тільки у 2016 році, тут же заявивши, що збирається висувати свою кандидатуру на виборах у Сенат. Перша ж його політична перемога датується 2010 роком, коли він обрався в Конгрес, ставши єдиним мільярдером у нижній палаті парламенту Філіппін зі статком у 1,69 мільярда філіппінських песо на 2014 рік, що приблизно дорівнювало майже 38 мільйонам доларів. Наразі на політичному небосхилі боксер представляє Ліберальну партію.
Фото: filipinotimes.net
Перший футболіст-президент
Один з найяскравіших спортсменів-політиків – видатний африканський футболіст Джордж Веа. Він став першим і поки що єдиним представником свого рідного континенту, який виграв найпрестижнішу індивідуальну нагороду світового футболу «Золотий м’яч» (вручається найкращому футболістові світу).
Ця знаменна подія відбулася в 1995 році, коли нападник з Ліберії захищав кольори італійського клубу «Мілан». Але футбольний вік, як відомо, недовгий. У 2003 році Веа довелося таки піти зі спорту. Щоправда, з екранів телевізорів відомий гравець іти відмовився. Він тут же почав свою політичну кар’єру й оголосив про намір балотуватися на пост президента своєї країни, Ліберії.
Обіцянку він виконав у 2005 році. І спочатку все йшло навіть більш ніж успішно – у першому турі виборів Веа виявився переможцем, набравши 28 % голосів населення. Несподіванка сталася у другому турі – Джордж Веа з розкладом 41 % проти 59 % поступився Елен Джонсон-Серліф, яка стала першою в історії Африки жінкою-президентом.
Потім Веа, критикований за брак освіти, встиг відучитися в університеті в Майямі, повернутися на батьківщину і продовжити політичну кар’єру.
У 2014 році його було обрано до Сенату. Причому його прямим конкурентом був син чинного президента, тієї самої Джонсон-Серліф. У Сенат пройшов Веа, він набрав 78 %.
28 квітня 2016 року Джордж оголосив, що балотується на пост президента і вестиме боротьбу за головне крісло у своїй країні, і його спроба виявилася вдалою.
У першому турі (у жовтні 2017 року) він набрав найбільше голосів, але менше 50 відсотків, тому знадобився другий тур, який відбувся в кінці минулого року. У ньому Веа випередив свого конкурента, колишнього віце-президента Ліберії Джозефа Бокая, у 12 округах з 15, ставши першим футболістом-президентом.
Фото: rsport.ria.ru
До слова, Веа – не єдиний з володарів «Золотого м’яча», який зайнявся серйозно політикою. Легендарний футболіст «Мілана» Джанні Рівера став чемпіоном Європи в 1968 році, а наступного взяв «Золотий м’яч». Після завершення кар’єри футболіста італієць ще намагався затриматися в спорті. Він залишався в структурі «Мілана», однак змушений був покинути клуб через конфлікт з колишнім власником столичного клубу Сільвіо Берлусконі саме на політичному ґрунті. До того моменту Рівера обзавівся корисними знайомствами, вступив у партію та обрався до парламенту. Там він виявив добру хватку й політичну вправність, міняв партії, активно працював, дійшов до посади держсекретаря міністерства оборони Італії. Згодом перебрався до Європарламенту й досі займається різними комітетськими справами.
Стопами співвітчизника
Дворазовий переможець Ліги чемпіонів, який виступав у київському «Динамо» та «Мілані», Кахабер Каладзе недовго думав, чим займатися після завершення футбольної кар’єри. У 2012 році вступив в опозиційну партію і стрімко рвонув угору по кар’єрних сходах, миттю пробившись у парламент. Звідти в тому самому 2012 році потрапив в уряд, ставши віце-прем’єром і міністром енергетики. А вже минулої осені виграв на виборах мера Тбілісі.
Фото: unian.net
Одним з найуспішніших політиків-бразильців є Ромаріо. Він довго грав у футбол, до 43 років. Потім не став навіть намагатися закріпитися на посаді менеджера або тренера десь на батьківщині, і у 2010 році його було обрано в нижню палату Національного конгресу Бразилії від Соціалістичної партії. А 1 лютого 2015 року Ромаріо став федеральним сенатором Бразилії від штату Ріо-де-Жанейро (один із семи сенаторів від Соціалістичної партії Бразилії). Його повноваження закінчуються у 2023 році.
Фото: goal.com
Стопами свого співвітчизника пішов й інший не менш легендарний футболіст, Роналдіньо. «Зубастик» у січні цього року пішов з великого футболу, а в кінці минулого місяця почав політичну кар’єру. Бразилець вступив до лав Республіканської партії Бразилії (РПБ), відомою своїми правими поглядами. Разом з Роналдіньо в партію вступив і його брат Роберто Ассіс.
Фото: sports.ru
Депутат Карлос Гомес дуже задоволений, що Роналдіньо поповнив ряди партії.
– Я хочу відзначити, що ми всі дуже щасливі. Це історичний момент для РПБ, – зазначив Гомес.
Поки що невідомо, чи буде висунуто кандидатуру Роналдіньо в парламент, але це не виключено. Вибори призначено на 7 жовтня. У разі потреби другий тур проведуть 28 жовтня.