«Він б’є, а соромно мені». Чому жертви домашнього насилля мовчать

«Він б’є, а соромно мені». Чому жертви домашнього насилля мовчать

Фото: dpchas.com.ua

Проблема домашнього насильства – одна з «заборонених» в українському суспільстві. У нас не прийнято «виносити сварок з хати», а конфлікти стараються розв’язати всередині сім’ї. Втім такий підхід щорічно калічить долі тисяч українок, які тільки вже в самому крайньому випадку звертаються за допомогою.

Знущання, центр, нове життя

На початку 2017 року в харківський Центр допомоги постраждалим від насильства жінкам звернулася 21-річна Ольга (ім’я дівчини змінено). Вона у 18 років вийшла заміж, постійно займалася домашніми справами. Спершу в молодій сім’ї все було добре. Та коли почався зароджуватися військовий конфлікт на Сході України, в 2013-му, між подружжям пішли політичні розбіжності. В кінці 2014 року чоловік відправився в зону АТО. Відслуживши півтора роки, він повернувся додому зовсім іншою людиною.

Почав пити, лаятися, заборонив дружині спілкуватися з родичами. У нього, як згадує Ольга, з’явилися нав’язливі ідеї, що дружина може зрадити, тому почав закривати її вдома. Не цурався підняти на дівчину руку. Після таких побоїв Ольга потрапляла в лікарню з переломами ребер, струсом мозку тощо. Спершу, вона це все приховувала, мовляв, послизнулася, впала, вдарилася. Ні в поліцію, ні до когось іншого по допомогою Ольга не зверталася, адже думала, що це тільки сильніше розлютить чоловіка. Востаннє вона потрапила в лікарню, коли вдарилася об кут електричної плити, бо чоловік її штовхнув. Олі зашивали голову, і для того, щоб накласти шви, виголили півголови. Саме тоді вона зрозуміла: більше так тривати не може, інакше рано чи пізно чоловік її вб’є.

Почати нове життя Ользі допомогли в Харківському центрі допомоги постраждалим від насильства жінкам – спочатку знайшли їй роботу швачкою, а пізніше й підказали, як придбати житло. Купити квартиру в Харкові було не по кишені, тож Ользі порадили звернути увагу на житло за межами міста. У підсумку дівчина знайшла гроші, влізла в борги, але купила невеликий будиночок з шістьма сотками городу в Зміївському районі.

– У Центрі допомоги постраждалим від насильства жінкам є групи взаємопідтримки, і вона іноді відвідує їх. Привозить свої огірочки, помідорчики, розповідає дівчаткам, як може змінитися життя, й наші клієнтки в захваті від цієї історії, – розповідає керівник Центру Ірина Краснолобова.

На момент виходу з цього притулку, а це був травень минулого року, Ольга зі своїм чоловіком-тираном ще була одружена, втім контактувати з ним повністю перестала.

Через цей центр пройшли жінки, які постраждали не тільки від своїх чоловіків, але й від синів. 67-річна Людмила (ім’я змінено) потрапила в притулок також на початку минулого року, а перед цим протягом п’яти років терпіла нападки власної дитини. У жінки є два сина – один живе в іншому місті, й контакт з ним майже втрачений, а з другим проживала разом. У якийсь момент 38-річний чоловік почав звинувачувати матір у всіх його невдачах. Став прикладатися до пляшки, приводити товаришів по чарці додому, де вони бешкетували – били скло, виламували двері. Потім стало ще гірше – син прив’язав мати до стільця, схопився за ніж і пригрозив убити. Справа закінчилася тим, що чоловік пішов і коли повернувся, вибачався, мовляв це трапилося під дією алкоголю і більше такого не буде. Спочатку таке траплялося раз на три-чотири місяці, потім частіше, і згодом така поведінка чоловіка стала повторювалася мало не кожен день. До поліції Людмила не зверталася – жаліла сина, сподівалася, що виправиться. Але врешті також опинилася в Центрі допомоги постраждалим від насильства жінкам.

Там Людмила провела кілька місяців, оговталася і... знайшла собі нареченого в Греції, з яким познайомилася в Інтернеті. Як каже Ірина Краснолобова, працівники центру зв’язувалися з нею після переїзду, говорить, що все у неї добре.

Коли ще жінка перебувала в притулку, його працівники допомогли помістити її сина в реабілітаційний центр. Одного разу він дзвонив мамі і просив його забрати, мовляв, там погано і така агресивна поведінка більше не повториться. Вона повірила, втім через деякий час син почав знову прикладатися до пляшки. Його знову помістили в цей центр, він знов просив пробачити, але цього разу матір уже не повірила. Після чого вона поїхала в Грецію.

За ґрати до двох років

Таких історій, але далеко не всі зі щасливим кінцем, тільки минулого року в Україні трапилося понад 100 000 – це кількість заяв про домашнє насильство, які надішли до Нацполіції в 2017 році. Зокрема, в Харківській області від агресії в сім’ї минулого року постраждало 5085 осіб. За свою нестриманість  4195 осіб понесли адміністративну відповідальність, ще 51 – кримінальну. Про це розповідає старший інспектор Управління превентивної  діяльності ГУ Нацполіції в Харківській області Олександр Сурмач.

Інфографіка: Аліна Меньшова

Насправді жертв домашнього насильства значно більше.

– Багато постраждалих від насильства людей соромиться звертатися за допомогою і взагалі приховує ці факти. Суспільство реагує на жертву, як на винну, тому постраждала людина відчуває на собі психологічну відповідальність. Також багато хто не хоче ділитися цією проблемою, живучи за принципом «Не виносити сварок з хати», «Б’є – значить любить» тощо, – каже Ірина Краснолобова. – Останнім часом, через те, що в Україні почали більше уваги приділяти домашньому насильству, за допомогою стали звертатися більше людей.

Саме в кінці минулого року Україна зробила важливий крок в боротьбі з цією проблемою – депутати Верховної Ради прийняли Закону «Про запобігання та  протидію домашньому насильству» (від 07.12.2017 р. № 2229-VIII) та внесли зміни до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України (Законом України від 06.12.2017 р. № 2227-VIII). Таким було одне із зобов’язань України в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС, оскільки важливими цілями політичного діалогу і співробітництва між нашою країною та Європейським Союзом є дотримання і зміцнення принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.

Прийнятим законом до Кримінального кодексу України введено статтю про домашнє насильство. У цій статті дається визначення домашнього насильства, а також визначається відповідальність за вчинення його – громадські роботи від 150 до 240 годин, арешт до шести місяців, обмеження волі до п’яти років, або позбавлення волі до двох років. Крім того, в Кримінальному кодексі в статті 151-3 народні депутати передбачили кримінальну відповідальність за примус до шлюбу або продовження примусово укладеного шлюбу, за примусове співжиття, примусовий шлюб з метою переміщення людини в іншу країну.

За такі діяння передбачається кримінальна відповідальність у вигляді арешту до шести місяців, обмеження або позбавлення волі до трьох років.

4 січня 2018 року Президент України Петро Порошенко підписав закон № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Він вступить в силу з 11 січня 2019 року, за винятком норми про обтяжуючі обставини, яка вступила в дію з 11 січня 2018 року. Тепер пункт 6 статті 67 у новій редакції Кримінального кодексу України визнає однією з обтяжуючих обставин вчинення злочину щодо літньої людини, інваліда, людини в безпорадному стані, людини, що страждає психічним захворюванням чи недоумством, малолітньої (дитини до 14 років) чи в присутності дитини.

Раніше покарання за домашнє насилля було значно м’якше. Так, агресору погрожував штраф від десяти (170 гривень) до двадцяти (340 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб. Якщо грубіян, який протягом року було мав адміністративне стягнення, і знову почав розпускати руки, то йому погрожували штраф на суму від двадцяти (340 гривень) до сорока (680 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

 

 

Олександр Гаркавець