Практично як українці. Чим здивувало сільське господарство США

Практично як українці. Чим здивувало сільське господарство США

Фото: Слобідський край

Смаглява жінка змахує з обличчя піт, збирається із силами і везе 50-кілограмовий візок до пункту призначення. Ні, це не Барабашово, город або інші реалії нашого життя. Це типове явище для американської ферми, де мексиканські жінки працюють не менш за чоловіків, і будь-яка робота їм під силу. Несподівано, чи не так?

Родичі прийшли?

«СК» продовжує знайомити читачів з враженнями від Америки, куди нам пощастило потрапити завдяки програмі медіа­партнерства України (UMPP), яку здійснює організація IREX, а спонсорує Бюро у справах освіти та культури Державного департаменту США. Цього разу ми вам розповімо, що являє собою сільське господарство Каліфорнії.

«Коли ви зайшли, я, почувши мову, подумав, що приїхали мої родичі», – саме такими словами з щирою посмішкою на обличчі зустрів нас виходець із Хорватії, один з керівників сільгосппід­приємства Tudor Ranch Brothers Pride Джордж Тудор.

Ця ферма розташована в долині Коачела (Каліфорнія), а цим бізнесом займається вся сім’я – його предки започаткували це діло, а наразі два брати і дві сестри Джорджа тим чи іншим чином мають відношення до цієї справи. Коли ми зайшли на підприємство, побачили, що коридори його приймальні прикрашені їх сімейними фотографіями.

Підприємство сімейства Тудорів в основному спеціалізується на вирощуванні винограду, фініків і лаймів. У долині дуже хороший клімат, і завдяки спекотній погоді (більш ніж 40 градусів теп­ла в тіні) найкраще ростуть саме ці культури. Але такий клімат годиться аж ніяк не для всіх плодів. Наприклад, тут не вирощують черешню або персики. Саме дерево виросте, але на плодоноситиме, оскільки цим фруктам потрібна холодніша погода. А каліфорнійська спека вбиває плоди.

На лікування – у Мексику

Підприємство в основному робить ухил на продажу свіжого винограду в магазини, його переробкою воно не займається. Продукт сім’ї Тудорів розлітається по всій Америці і трохи виходить за її межі – потрапляє на прилавки Мексики та Канади.

До своєї продукції сімейство Тудорів ставитися дуже трепетно, уважно і професійно. На підприєм­стві є все необхідне, щоб якість винограду залишалася високого рівня. Наприклад, після збирання врожаю виноград спрямовують у спеціальне приміщення, де його ретельно обробляють. Коли працівники чистять виноград ножичками, вони можуть пробити виноградинку. Якщо її залишити в такому стані, то бактерії починають поширюватися, і весь виноград в упаковці може зіпсуватися. І щоб до цього не дійшло, ягідки обробляють спецрозчином, який абсолютно нешкідливий, оскільки за якістю продукції здійс­нюється державний контроль.

На підприємство приїжджає представник федеральної агенції, яка контролює вміст цукру, наявність хімічних елементів тощо. Цей фахівець вибірково бере той чи інший ящик з виноградом і проводить лабораторні перевірки, щоб усе було відповідно до норм. За один ящик перевірки підприємство платить цент.

Технологічний процес нас не здивував. Як ми й думали – усе на найвищому рівні й відповідно до всіх стандартів. Нам було цікавіше ознайомитися із самим процесом збирання урожаю – хто цим зай­мається і в яких умовах. Благо, ми потрапили в розпал сезону, й у нас був відмінний шанс побачити все це своїми очима.

До речі, робітники – соціально захищені.

– Як роботодавець я зобов’язаний забезпечувати соціальний пакет, він невеликий, але наявний. Наприклад, щодо медичної страховки, то компанії менші за нашу, хочуть, щоб сам працівник її оплачував. Оскільки робітники бідні, вони такої можливості не мають. Ми це знаємо і самі забезпечуємо страховкою. Вона покриває базовий пакет, а страховка дозволяє отримувати медичні послуги в Мексиці, де лікування набагато дешевше, – розповідає Джоржд Тудор.

Працюють у відпустку

Як каже фермер, найняти людей такому великому підприємст­ву, як їхнє – не проблема. Однак це питання складно вирішити маленьким господарствам, які не можуть забезпечити людину довгостроковою роботою.

У словах Джорджа ми самі переконалися, коли приїхали в розпал дня збирання врожаю. На полях одночасно працювало близько 300 осіб, хоча в пік сезону може бути одночасно задіяно близько 800 збирачів.

Як тільки приїхали в поля, відразу кинулося в очі те, що всі смагляві, і відразу промайнула думка – напевно, емігранти. І ми мали рацію. Як сказав мексикансько-американський журналіст Омар Орнелас, на таких підприємствах основні робітники – це емігранти з Мексики або ті люди, які приїжджають на сезонні заробітки.

Також в очі кинувся і гендерний баланс – на полях працює однакова кількість чоловіків і жінок. Нас це дуже здивувало, оскільки жінкам після того, як вони зрізали виноград, доводиться вантажити ящики у віз, загальна вага якого досягає 50 кілограмів. І везти його до певного місця. Але це для них не проблема. Мабуть, у цьому українки й мексиканки схожі. Як наша жінка не боїться братися за будь-яку роботу – так і мексиканка.

Ми познайомилися з однією з робітниць, Марією, у якої основне місце роботи – казино. А під час відпустки вона пішла працювати на поля, щоб ще підзаробити й на кілька тижнів поїхати із сім’єю відпочити. Її чоловік, до речі, в унісон з нею піклується про хорошу відпустку родини – збирає виноград разом з дружиною.

– Якщо ми матимемо бажання працювати, ми будемо робити будь-що. Ми можемо працювати, як чоловіки, ми такі ж сильні, як вони, – гордо каже жінка.

Вода і місце для відпочинку

Робота збирача винограду дуже важка й виснажлива, оскільки доводиться годинами стояти під каліфорнійським палаючим сонцем. Тому доводиться ретельно дбати про здоров’я працівників – це стосується і самих збирачів, і роботодавця.

Працівники дуже серйозно ставляться до своєї уніформи. Об’ємний головний убір, косинка, кофта з дов­гими рукавами і джинси – саме так вбирається типовий збирач.

Така уніформа для того, щоб волога залишалася на тілі, адже легше переносити спеку. Косинкою прикривають нижню частину обличчя, аби не дихати пилом, головний убір захищає від сонця, а довгі рукави – від різних комах.

Тепер щодо обов’язків роботодавця. Згідно із законом Каліфорнії роботодавець-фермер повинен забезпечити робочих туа­летами в полях, свіжою водою і облаштованим місцем для відпочинку в тіні. Як каже Омар, раніше з цим були проблеми.

Робота збиральника дуже виснажлива, підкреслюють колеги, тому люди мають відпочивати в комфортних умовах. Хоча робітники дуже довго не відпочивають, адже це їм невигідно. У них дві форми оплати – по годинах і від кількості зібраної продукції. Другий варіант вигідніший, тому більшість його й обирає.

Коли гуляли полями, побачили, що земля між виноградними лозами встелена соломою. Вона не дає землі засохнути і захищає виноград від надлишку сонячного опромінювання. Це також зменшує температуру, яка в середині липня досягає 50 градусів за Цельсієм, а то й більше.

Ще ми помітили, що між українськими та американськими аграріями є багато спільного. Наприклад, сільгосппідприємство – це такий же соціально відповідальний бізнес, як і в нас. Аграрії Харківщини і всієї України дуже часто допомагають своїй громаді, де базується їхнє підприємство. Так само і за океаном. Якщо школа або дитсадок їх громади звернеться за фінансовою допомогою – сімейство Тудорів їм допоможе.

Також їх підприємство піклується і про сім’ї співробітників. Збирачам дозволено брати додому кілька упаковок винограду або іншої зібраної продукції. Однак такий жест не убезпечує підприємство від крадіжок. Як виявилося, що в нас, що абсолютно на іншому краю землі – люди скрізь однакові, тому від рук злодіїв страждає і сімейство Тудорів.

Ось такою видалася наша прогулянка полями американського сільгосппідприємства. Щось виявилося очікуваним, а щось дуже здивувало.

Про інші враження та історії «СК» в Америці читайте в наступних номерах.

Читайте також: Слобідський край в США. Каліфорнія. Люди. Такі ж, як ми — ФОТО, ВІДЕО