Заокеанські враження: відкритий Вашингтон – ФОТО

Заокеанські враження: відкритий Вашингтон – ФОТО

фото Юлії Горобець

Сьома ранку, центр міста, не надто жвава вулиця, але майже щохвилини хтось проходить повз і обов’язково зі словами: «Доброго ранку!». Заходимо до кав’ярні, а до нас звертаються з наймилішою посмішкою: «Як поживаєте?». «Дуже незвично, що ви тут усі такі привітні!» – хочеться відповісти, але обмежуємося коротким: «Добре». Добре, що ми потрапили у Вашингтон.

Ми – це заступник директора ТОВ «Слобідський край» Марина Слєсарєва, заступник головного редактора Юлія Горобець і кореспондент Марина Проценко. До США ми потрапили на початку серпня завдяки програмі медіапартнерства України (UMPP), яку здійснює організація IREX, а спонсорує Бюро у справах освіти та культури Державного департаменту США. Наші колеги вже ділилися враженнями від свого перебування в Каліфорнії, де вони проходили стажування в липні в місцевому виданні The Desert Sun (місто Палм Спрінг). Про це ви можете почитати ТУТ і ТУТ. Наша ж група обмінювалася досвідом з колегами з газети The Virginian-Pilot (місто Норфолк) у штаті Вірджинія. Але перш ніж розпочався робочий тиждень в американському виданні, ми мали уїк-енд у столиці США. 

Люди

Саме з Вашингтона розпочалося наше знайомство з Америкою. І найперше, що нас вразило – це люди. Можливо, просто так збіглося, але за дев’ять днів у США нам траплялися тільки привітні люди. Здавалося, що нам усюди були раді. І це було дуже незвично, бо ж ми знаємо, що в Україні таке можливо хіба що в селі, де всі одне одного знають. А у великому місті зазвичай усі такі заклопотані, що й посміхнутися зайвий раз ніколи. У Вашингтоні з нами віталися навіть безхатьки – чи то люди, дуже на них схожі. А якщо з кимось їхали в ліфті або в автобусі, попутник обов’язково пробував зав’язати невимушену розмову. Багато хто, чуючи наш акцент, запитував, звідки ми, і намагався згадати що-небудь про Україну. Ось приклад: ми троє та наша перекладачка намагаємося зробити селфі біля Капітолія (у ньому засідає Конгрес США), повз проходить чоловік інтелігентного вигляду, схожий на вчителя, і відразу ж пропонує нас сфотографувати. Слово за слово – і він уже розповідає, як колись потрапив на майстер-клас українки, навчився робити писанку і запам’ятав слово «спека» (тому що писанку покривають гарячим воском).

А ще ми помітили, що у США люди постійно вибачаються: найчастіше – коли їм доводиться наблизитися до когось, наприклад, щоб розминутися в одному ряду магазину. Мабуть, перепрошують, що порушили чужу зону комфорту. 

Ціни

На другий день ми спіймали себе на думці, що постійно перераховуємо доларові ціни на гривні, і з цим час покінчити. Майже все виходило надто дорогим. Дивувала нас і різниця в цінах на різні товари та послуги. Приміром, у США на розпродажу можна купити чоловічі кеди відомого американського бренду за 17 доларів і приблизно на таку ж суму поснідати вівсянкою з фруктами та склянкою соку. Найменше капучино із собою в мережевій кав’ярні Вашингтона нам коштувало 3,80 долара, а півторалітрова пляшка мінеральної води без газу – майже 2 долари.

Також незвичним нам видалося те, що вартість товару на ціннику супермаркету часто менша за остаточну суму в чеку, оскільки до неї ще додається податок. А в усіх закладах харчування, де гостей обслуговує офіціант, потрібно залишати чайові – від 15 % (заведено лишати за сніданок) до 22 % (за вечерю). Це навіть не звичай, а швидше правило. Щоб хтось не залишив «на чай» – такого ми не бачили жодного разу. 

Дороги

Якщо ви думаєте, що в Америці всюди рівні дороги, то, скоріше за все, праві. Принаймні всюди, де довелося побувати нам, дороги були рівнесенькими. Уявіть собі: їдемо машиною з одного містечка в інше, у салоні стоїть відкрита повна пляшка з водою, і за всю поїздку з неї не розливається жодної краплі.

До речі, у наших знайомих американців й думки не виникало, щоб не пристебнутися ременем безпеки навіть на задньому сидінні машини. Та й пішоходів, які б перебігали дорогу в недозволеному місці чи не на той колір світлофора, ми не побачили.

Доступність

Центр Вашингтона ми побачили ідеально пристосованим до потреб маломобільних людей. Якщо на вході в будівлю є сходи, то поруч обов’язково буде пологий пандус із перилами і кнопка виклику допомоги. Але, що видалося досить незвичним, у багатьох магазинах і кав’ярнях, розташованих на першому поверсі, узагалі не було ані сходів, ані навіть порогів.

Перед кожним пішохідним переходом є пологий спуск, щоб там було зручно пересуватися людям на інвалідних візках чи батькам з дитячими візочками. У ресторанах, музеях, готелях є вбиральні для людей з інвалідністю та місця для сповивання малюків.

Міський автобус зупиняється впритул до бордюру, трохи нахиляється, й таким чином люди, наприклад, на візках можуть без сторонньої допомоги потрапити до салону. Всередині настільки просторо, що візок вільно проїде повз місця для сидіння пасажирів. 

До речі, Вашингтоном курсує безкоштовний автобус. Як ми з’ясували, це зроблено для того, щоб залучити до міста більше туристів.

Знакові місця 

Звісно, ми не могли побувати у Вашингтоні й не відвідати його головні пам’ятки. Щоправда, Білий дім вдалося побачити лише далеко за парканом. Але ми без проблем погуляли на газоні біля монумента Вашингтону – височенного (майже 170 метрів) обеліска з мармуру, граніту і кварциту, зведеного на честь першого президента США Джорджа Вашингтона ще в 1884 році.

Згодом посиділи на сходах меморіалу ветеранів Другої світової війни. Він складається з 56 гранітних колон – символів безпрецедентної єдності нації під час війни, кожна колона прикрашена написом з назвою штату або території того періоду.

Та найбільше захоплення в нас викликав Меморіал Лінкольна. Той самий пам’ятник, де шістнадцятий президент США Авраам Лінкольн сидить у кріслі – саме його часто показують у кіно. Меморіал зведено у 1914–1922 роках,  і він символізує віру Лінкольна в те, що всі люди повинні бути вільними. Саме відчуття свободи і є головною емоцією, що виникає, коли піднімаєшся сходами до величезної білосніжної статуї. Тому що там – жодних парканів, жодної помітної охорони – нічого, що б завадило зблизька роздивитися (і навіть помацати) величного Лінкольна. Щоправда, потрапивши до знаменитого пам’ятника вже пізно ввечері, ми могли тільки уявити, скільки туристів тут удень. 

І ще про вільний доступ: у Вашингтоні майже всі музеї безкоштовні і при цьому дуже цікаві, бо максимально інтерактивні. Про них ми розповімо окремо в одному з наступних номерів. 

Якби потрібно було одним словом описати наші враження від перебування у США, ми б сказали, що це відкритість – як більшості закладів, так і людей. Але, можливо, нам просто пощастило…

"СК" з журналістами газети The Virginian-Pilot (штат Вірджинія). Фото Jonathon Gruenke

Автор: Юлія Горобець