Зброяр, фермер, сидророб і доброволець. Історія харків'янина Олександра Вороб’я

12.04.2019 13:00 Суспільство
У 2018 році українці в різних сферах життя ввійшли до світових рейтингів, що з’єднали відомих, впливових, спортивних і творчих особистостей. Володимир Кличко – у ТОП-100 найкращих спортсменів світу. 66-річна українська модель Лариса Михальцова – у Топ-100 надихаючих і впливових жінок світу.

Вітчизняні компанії входять до таких само почесних списків за обсягами виробництва та якістю продукції. Львів – у сотні кращих туристичних перлин світу. І все це – успіх українців. Щоб досягти ще більшого визнання, народ має позбутися песимізму та роз’їдаючого комплексу меншовартості, переконаний голова Кабінету Міністрів Володимир Гройсман. Він з промовою про впливовість кожного громадянина виступив на минулому засіданні Уряду: «Україна – це не просто місце на карті. Україна – велика європейська та демократична країна з безмежними можливостями. І для нас важливо, щоб ми могли реалізувати власні можливості. Щоб ми зробили те, що відповідає мріям мільйонів. Кожен з нас має величезний обов’язок, несе місію громадянина держави і робить свій внесок у розбудову нашого майбутнього».

Україна – це не просто місце на карті

Ці слова вже перетворились на сталий вираз у соціальних мережах. Цитату продовжують просто: «Україна – це люди». І в кожному місті та селищі можуть назвати сотні та сотні прізвищ українців, на яких рівняються і яких поважають. Це люди, які йдуть до своєї мети, захоплюючи нею інших. Вони знають: їхня доля в їхніх руках. І вони щодня змінюють Україну на краще.

У Харкові живе та працює саме така людина – майстер з ножового бою Олександр Воробєй. Зараз його ім’я знають у всій Україні. Він не тільки тренує спортсменів у студії Blade Brothers і організовує чемпіонати, а й прославився створенням унікальних ножів. Чоловік заснував власну справу після поранення в АТО, куди пішов добровольцем. Тоді ледь вижив, а вже на реабілітації взявся за бізнес-ідею.

«Ми зайшли в село Пєски під Донецьком, і там я зловив 2 ВОГа і кулю в ноги. Сильно побило осколками й кулями ноги. Я лежав, хлопці витягли та перемотали, відвезли мене, я не пам’ятаю, куди. Але в підсумку я потрапив у Мечникова в Дніпро. Там місяць я лежав у госпіталях».

Зараз зброю харківської команди на чолі з Олександром Воробйом знають шанувальники ножів у різних куточках світу. Стартап починався із сараю, а тепер щомісяця з міні-цеху виходить півтори сотні лез. Ножами вже зацікавилися навіть у США. Харків’янин об’єднує знання з двох справ – ножовий бій і військова служба, він хоче замінити амуніцію українських військових, щоб ті мали змогу користуватися сучасними ножами. Розповідає, що вже створено два десятки унікальних лез, і кожне має свої особливості відповідно до сфери застосування:

«Один з ножів армійської серії, називається він «Снайпер», тому що його розробив снайпер, Міхаель Скілт, це шведський доброволець, який брав участь у війні. Снайперу не треба ножем нікого різати, йому треба облаштовувати позиції. І ось цим ножем зручно рубати дерева, гілки, зручно знімати дерен. Тому на кінці рукояті в нього молоток».

Разом із зброярем уже працює невелика команда, серед них і демобілізовані бійці.

Який може бути секрет нашого успіху? По-перше, маємо любити нашу країну.

В Олександра є ще кілька починань і бізнес-проектів. Він продовжує справу свого батька-фермера. Обробляє землю в Балаклійському районі. А ще виготовляє сидр, один з видів крафтового алкоголю навіть жартома назвав на свою честь «Капітан Горобець». 

На запитання про те, чи думав виїхати з України, відповідає серйозно та розважливо: «Думав, але в чужій країні мене ніхто не чекає. У власній країні, принаймні, у нас є багато важелів впливу щодо власної долі. Отже, еміграція – наразі це якась крайність на випадок великої війни, і то – родина поїде, а я тут ще трошки, мабуть, повоюю».

37-річний харків’янин нещодавно став батьком. Намагається заробляти для своєї родини і брати участь у соціальних проектах. Зокрема, допомагає жіночому руху самооборони «Гарда». Усе це робить тому, що може. Доброволець підкреслює – знає, що живе в демократичній країні: «Що мені подобається в Україні, так це те, що держава мінімально втручається в життя громадянина, принаймні поки що. У нас навіть служба в армії не є обов’язковою – можна будувати власне життя, як заманеться. Це, мабуть, і є Воля».

Мрій в Олександра, у якого відразу 5 справ, безліч. Але головна стосується країни: «Я вам розкрию одну корисну таємницю – якщо свої мрії назвати цілями, то дуже скоро вони перестануть бути мріями і стануть реальністю. Мої особисті мрії хай лишаться при мені, а от Україну я мрію побачити як могутню торгову республіку, щось на кшталт середньовічної Венеції, з професійними династіями, з національною елітою».

Українець поважає труд понад усе. Адже сам працює на результат. Так виховали його, і так буде виховувати своїх дітей. Що б побажав сучасним підліткам і молоді, каже з іронією: «Я хотів би побажати молодим українцям більше розважатися й не забивати голову якимись знаннями та не обтяжувати себе роботою. Я зараз спілкуюся з одним американцем, що купив у мене вже кілька ножів. Йому 16 років, після школи він іде працювати до 10 вечора. Дуже зважений у міркуваннях, такий, знаєте, true republican. Не дивно, що з такими громадянами країна стала наймогутнішою у світі, і всі наші емігранти кажуть, що в США треба дуже багато працювати. Проте, моя маленька родина не вирішує долю нації, а моїй доні Соломійці не треба зайвої конкуренції. Отже – розважайтеся!»

Читайте також: У Коломаці з бойового літака зробили пам’ятник 

Джерело: www.uawelove.org
Автор: Марина Францевич