Як Барселона стала архітектурною перлиною Європи: корисний досвід для Харкова

Як Барселона стала архітектурною перлиною Європи: корисний досвід для Харкова

Фото автора

Турист їде відпочивати – це аксіома. У кожного своє розуміння відпочинку, але в Барселону зараз їдуть не стільки полежати на пляжі, не стільки за вином і хамоном, скільки помилуватися архітектурою. У якої є беззаперечна перевага – її витримано у властивих їй стилях і збережено по максимуму в первозданному вигляді.

Перше відчуття від Барселони – світла, чиста, відкрита. Чистота не на тротуарах – в архітектурі: немає звичного для Харкова архітектурного «шуму». Немає глухих металевих сучасних дверей на під’їздах; немає будинків, фасад яких пофарбовано трьома різними фарбами; немає нахабно біліючих пластикових рам, потворних прибудов і мансардних надбудов усіх фасонів; немає, нарешті, балконів, засклених усіма мислимими й немислимими способами.

На балконах Барселони - прапори та квіти.

Важко повірити, що ще якихось 35 років тому перлини барселонської архітектури були поховані під шаром кіптяви, на вулицях – транспортні затори, а туристи сюди потрапляли у кращому разі «у навантаження» до пляжного відпочинку в передмістях. Зараз Барселона, відповідно до щорічного Index Global Destination Cities, на 12-му місці у списку туристичних міст світу: сюди у 2017 році приїхало майже 9 мільйонів людей. За оцінками мерії міста, туристи щодня витрачають у Барселоні 25 мільйонів євро, а сектор туризму становить 15 % від ВВП міста і створює понад 120 тисяч робочих місць. Експерти стверджують, що в останні роки на одного жителя міста припадає три десятки мандрівників.

Най-най-туристична вулиця Барселони - Рамбла. Навіть у лютому тут завжди багато людей.

У парку Сьютадель (тут колись була справжня цитадель) полюбляють гуляти і місцеві, і туристи.

Тут добре знають, що фестиваль - один із способів залучити туристів. На фестивалі мереживниць.

Як вдалося це зробити барселонцям і що може з цього досвіду перейняти Харків – місто, яке тільки намагається стати туристичним?

Про Олімпіади та політичну волю

«Загальноприйнята думка: Барселону туристичною столицею зробила літня Олімпіада 1992 року, але це не зовсім так, – розповідає харківський дизайнер і історик архітектури Максим Розенфельд. Він уперше потрапив у Барселону 20 років тому, закохався в це місто й може годинами розповідати і про каталонську історію, і про барселонську архітектуру. – Зрушення почалися раніше, з другої половині 70-х – у 80-ті роки. Після смерті генерала Франко до влади тут прийшли люди, які хотіли ліквідувати той архітектурний хаос, який панував у місті».

Одна з причин виникнення туристичного феномена на ім’я «Барселона туристична» – політична ситуація. У Барселоні завжди говорили, що Каталонія – це не Іспанія, що це інше – зі своєю мовою, своєю культурою, своїми традиціями. Але після громадянської війни 1936–1939 років режим Франко, проголосивши головним постулатом своєї ідеології централізм, зводив рахунки з усіма незгодними. Каталонія була цілим регіоном незгодних, а Барселона – останнім оплотом опору диктатору, і цього їй не пробачили: розбили на 4 частини; але головна помста мала культурний характер: під забороною опинилася каталонська мова. Каталонія опинилася в становищі Попелюшки: регіон «міцних господарів», людей прагматичних, працьовитих, які знають собі ціну, відсунули на задвірки політичного та економічного життя.

Саме тоді Барселона пройшла те, що проходимо зараз ми. Корупція, спекуляція, гонитва за миттєвим прибутком – усе це перетворило старий центр міста фактично на архітектурний смітник: будівлі занепадали або псувалися нескінченними доповненнями, оновленнями, у найкращому разі – закривалися безладно розвішеними рекламними щитами. Оскільки зробити з палацу XIX століття багатоквартирний будинок надто дорого, його зносили, а на його місці зводили багатоповерховий барак.

У 70-ті роки навіть ці шедеври  архітектури були брудно-коричневого кольору. А в цей цей квартал у 2-х хвилинах  від Рамбли туристам відвідувати не рекомендували: тут юрбилися наркомани та проститутки.

 

Після смерті генерала Франко на політичну сцену вийшли нові лідери. У Каталонії це були не просто опозиціонери до попереднього режиму, але ще й регіональні патріоти. Саме їх політична воля виявилася визначальною. Почалося відродження «каталонства» у всіх сферах: від фольклору і футболу до мови і архітектури.

«Що стосується Олімпіади, то до 1992 року було вирішено проблему транспортних заторів (дві кільцеві дороги, розумний односторонній рух, парковки під будівлями, частина транспорту пустили в тунелі під землею), замість старих фабрик, дворів і звалищ створено п’ять кілометрів громадських пляжів зі спортивними майданчиками та чудовою набережною, а пам’ятки архітектури, скрупульозно очищені від кіптяви та рекламних щитів, були готові дивувати приїжджих. Саме в цьому процесі й народився кодекс збереження історичних будівель, який став зразком у питаннях охорони пам’яток для всієї Європи», – розповідає Максим Розенфельд.

Ті самі новостворені пляжі.

Суворий закон, але... закон

Закон бере в Барселоні під захист 860 будівель, велика частина яких – у Старому місті та Ейшамплі. Усі вони діляться на п’ять груп.

Група А – унікальні, мають величезну архітектурну цінність; жодні перероблювання там неприпустимі.

Група Б – колишні будинки групи А, які були перебудовані і яким потрібно повернути колишній вигляд.

Група В – будівлі, в яких цінними є і планування, і фасад.

Група Г – будівлі, в яких цікавий тільки фасад.

Група Д – будівлі з окремими цікавими елементами – незвичайне ліплення, красиві сходи тощо.

Уся відповідальність за будинок – на його власнику. Перероблення будь-якої будівлі в районі, що історично охороняється, і споруди, що має такі декоративні елементи, як скульптура, живопис, ліпнина, кераміка, теслярські вироби, вітражі, лиття і взагалі твори прикладного мистецтва, заборонено.

 Як це працює

Про те, як ці правила «працюють» на побутовому рівні, розповідає Антоніна Чуріна – випускниця Харківської державної академії дизайну і мистецтв, яка три роки тому переїхала жити і працювати в Барселону. Антоніна – дизайнер інтер’єрів, і їй через роботу постійно доводиться стикатися з тим, що можна й що не можна міняти в ході ремонтів звичайним людям. Адже саме від цього зрештою залежить вигляд.

– Що кардинально, на ваш погляд, відрізняє ситуацію з архітектурними об’єктами та міським середовищем у Харкові та Барселоні?

– Професійна відповідальність архітекторів і дизайнерів. У Барселоні, та й узагалі в Іспанії, стати архітектором – вивчитися і отримати ліцензію – складно, на відміну від України. Крім того, діє правило: усі (будь-які) перебудови в рамках будинку (квартири) можна зробити тільки за участю архітектора та інженера-конструктора, які повинні виготовити проект і затвердити його у відповідних інстанціях. Це недешево коштує: якщо будувати «з нуля» – приблизно 10 % від загального бюджету, а переробки розраховуються за більш складною схемою, але в будь-якому разі архітектори тут дуже бережуть свою репутацію.

Кожний район має свій список правил: що можна переробляти-перебудовувати в цьому районі, а що – ні. При затвердженні проекту дивляться, наскільки в проекті ці правила дотримані. Якщо проект виходить за ці рамки, то головний архітектор (району або міста) вирішує, наскільки це вплине на загальний вигляд району, чи буде це естетично. Від надання проекту до його затвердження може пройти цілий рік. Оскільки будь-які переробки в результаті виявляються дуже дорогим і дуже тривалим процесом, людина, яка на них зважилася, повинна мати тверду впевненість, що саме цього вона хоче; одномоментні забаганки при такому підході відпадають самі собою.

Тут дуже стежать за тим, який вигляд матиме будинок у цілому, тому ситуацію, коли одну будівлю пофарбують у три різних кольори або приліплять різні балкони, неможливо навіть уявити. Наведу конкретний приклад. Ми зараз займаємося реконструкцією будинку в передмісті Барселони в таун-хаусі. Його директор (управитель – він може бути або власником, або найнятим власником будинку. – Авт.), дізнавшись, що замовники – наші співвітчизники, дуже уважно стежив за нашою роботою.

Фасад навіть у передмісті чіпати не можна, ми займалися тільки внутрішніми роботами. Ми запитали, чи можна поміняти колір рам; відповідь була: «У жодному разі!» Вхідні двері, уже напівзгнилі, ми поміняли тільки за умови, що зняли точні розміри й замовили точно такі ж, а дверний молоток і ручку зняли зі старих. Сусіди по будинку порушили правила – і будинок з ними судиться!

– А вирішити питання з директором, скажімо, за хабар, можна було?

– Ні. Тут вмикається логіка. Людина чудово розуміє, що хабар – це теперішня вигода. А якщо будинок матиме різномастий, неохайний, некрасивий вигляд – він втратить у ціні на оренду, і теперішня вигода обернеться довгостроковими й набагато більшими втратами. Зберігати будинок красивим – вигідніше.

– Дивлячись на те, який сьогодні має вигляд Барселона, можна вирішити, що усвідомленням культурної цінності свого міста перейнялися всі... принаймні кондиціонерів, які гронами звисають з фасадів, або жовтих газових труб, виведених поперек ліпного декору, я тут не зустрічала...

– Збереженням культурної спадщини занепокоєна в основному інтелігенція – вона усвідомлює це. А звичайні люди... Розумієте, Іспанія – бідна країна, і в Каталонії теж живуть небагато. Люди зайняті виживанням. У 40 років, не маючи свого житла, жити в орендованій квартирі, де на п’ятьох один санвузол, і платити за кімнату 500 євро при зарплаті в півтори тисячі – тут не до «відкласти на ремонт». Почасти, напевно, тому у великої частини Ейшампля, наприклад, немає ні опалення (скільки там тієї зими, вистачить одягнутися тепліше і включити електричний обігрівач), ні газу – люди й досі користуються змінними балонами. Що стосується кондиціонерів, то фірма-установник не може поставити вам його на фасаді там, де вам це зручно – вона встановить його там, де це дозволено.

– А от віконні рами – адже будинкам у тому ж Ейшамплі вже по 100 з гаком років! Вони ж старі! Поміняти можна?

– Так, можна. Але знову-таки за умови, що колір і форма будуть точно дотримані. А те, що це – дорого, нікого не хвилює...

Чого нам не вистачає

З одного боку, у Харкова, як і у Барселони, є архітектурний потенціал. Забудова в нас дуже різноманітна, а вивчати наш модерн і конструктивізм приїжджають іноземці. З іншого, збереження культурної спадщини – це одна з умов Угоди про асоціацію України з ЄС у сфері культури. Виконуючи Угоду, Україна рік тому внесла зміни в Закон «Про охорону культурної спадщини» в тій частині, яка стосується об’єктів всесвітньої спадщини: такими визнаються пам’ятники, внесені до списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Що стосується посилення відповідальності за злочини у сфері охорони культурної спадщини, то близько року тому парламент прийняв у першому читанні законопроект «Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини». Документ передбачає істотне підвищення розмірів штрафів (наприклад, за проведення будь-яких незаконних робіт, що шкодять пам’ятці – у 10 разів, тобто від 10 до 15 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та введення штрафів за руйнування нововиявлених об’єктів.

Але далі цього поки що справа не рушила. Трохи більше ніж рік тому було проведено парламентські слухання на тему «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні». За їх підсумками було розроблено рекомендації – свого роду «дорожня карта» для самого парламенту, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Однак за минулий час їх і досі не було затверджено Верховною Радою.

Поки «у верхах» іде неспішний законодавчий процес, у Харкові вже видно зрушення у справі охорони пам’яток, і пов’язані вони аж ніяк не з ініціативами місцевої влади, а швидше, всупереч їй – з діяльністю активістів. Є прецеденти звернення до суду за варварське ставлення до пам’ятки архітектури, які принаймні можуть змусити інших любителів переробок багато разів подумати: «А чи варто ризикувати?» Однак виявів варварства поки що значно більше. Віктор Ряполов – мистецтвознавець у галузі архітектури – понад 10 років займається реставрацією пам’яток архітектури в Харкові. Йому неодноразово доводилося стикатися з «букетом» проблем у харківських будівель, що створює архітектурний «шум» (балкони-прибудови-мансарди «не в тему»). Він вважає: «Корені цієї проблеми лежать у трьох площинах. З одного боку, це безгрошів’я і породжені ним безпринципність і безвідповідальність архітекторів – щоб заробити, вони беруться за будь-які замовлення. Якщо архітектор каже замовнику: «Я не буду цього робити, тому що так не можна (неправильно, некрасиво тощо)», то замовник відразу же знайде іншого, який погодиться. По-друге, це низький рівень культури самого замовника – чи то власник квартири в центрі, який робить з балкона засклену лоджію, чи власник магазину, що зажадав мати вхід у стилі модерну, зроблений у будівлі у стилі конструктивізму. І по-третє, у нас дуже ліберальне законодавство щодо охорони архітектурних пам’яток, і відсутній ланцюжок: закон – підзаконні акти – нагляд. Усе настільки запущено, що навіть якщо припустити, що завтра суворі закони буде прийнято, домогтися їх реалізації поки що важко. Але чим раніше ми почнемо рухатися в цьому напрямі, тим більше в нашого міста шансів стати архітектурною пам’яткою: спадщина, яку Харків отримав, це дозволяє».

Фото автора

Читайте також: Шість господарів одного будинку, або Що приховує паркан пансіонату Харківського метрополітену 

Автор: Інна Можейко