Батько вітчизняної травматології з харківської глибинки

Батько вітчизняної травматології з харківської глибинки

Фото: elisavet.news

У жовтні 1801-го в Москві вперше було зроблено щеплення від віспи за методом англійця Дженнера. Піддослідного хлопчика Антона Петрова на честь цієї події перейменували на Антона Вакцинова. Щеплення робив професор Єфрем Мухін – хірург, нейрохірург, дієтолог, вакцинолог, учитель великого Пирогова і – уродженець Харківщини.

Село Зарожне – одне з найстаріших на Чугуївщині: воно засноване в 1647 році. Сьогодні в ньому близько семи сотень населення. До райцентру – 19 кілометрів, до Харкова – 50 кілометрів. У жовтні 2016 року тут було відкрито пам’ятник видатному лікарю Єфрему Йосиповичу Мухіну, батьківщиною якого  і є Зарожне.

Пам`ятник Єфрему Мухіну в Зарожному. Фото: ru.m.wikipedia.org

З небагатих дворян

У XVII столітті представники небагатого дворянського роду Мухіних служили вірою і правдою, як тоді казали, «царю и отечеству» на окраїнних землях цієї самої вітчизни – а саме на Слобожанщині. За службу отримали там же землі й оселилися в Зарожному. У 1766 році в цьому вже доволі великому селі (населення його тоді становило близько 1200 осіб) народився майбутній геній вітчизняної медицини. Про його дитинство і юність відомо два непорушні факти: у вересні 1786 року у віці двадцяти років він вступив до Харківського колегіуму – одного з кращих навчальних закладів Півдня Росії XVIII століття. А всього через вісім місяців навчання був відряджений у Єлисаветградський генеральний госпіталь, при якому відкривалася медико-хірургічна школа. Незабаром почалася війна з Туреччиною, і люди, які мали практичні навички з догляду за пораненими та навчені проведенню найпростіших операцій, були на вагу золота. Єфрем Мухін показав найкращі успіхи, і його було зараховано до головного госпіталю при головній квартирі генерал-фельдмаршала князя Потьомкіна. Молодий медик брав участь у боях за острів Березань, в облозі Очакова, успішно оперував і на полі бою, і в лазареті. Після війни повернувся в Єлисаветградський госпіталь продовжувати навчання, закінчивши яке і трохи попрацювавши в Єлисаветграді, подався до Москви – продовжувати навчання в Московському університеті.

У зеніті слави

У 1800 році Єфрем Йосипович – головний лікар московської Голіцинської лікарні. Перша наукова праця, «Про збудження, що діють на живе людське тіло», приносить йому ступінь доктора медицини і хірургії.

З цього моменту починається найактивніший період діяльності Єфрема Мухіна. Новоявлений доктор береться за все. Він – ад’юнкт-професор Медико-хірургічної академії, викладач медицини у Слов’яно-греко-латинській академії, старший лікар Московського виховного будинку і головний лікар Московського комерційного училища. Пік кар’єри припав на 1813 рік, коли Мухін стає професором кафедри анатомії, фізіології та судової медицини, а за три роки – деканом факультету.

За Єфрема Йосиповича факультет перероджується. З’являється сучасний анатомічний театр, формується величезна медична  бібліотека, талановитих студентів направляють державним коштом за кордон. Мухінські зв’язки колосальні – він член Паризького, Геттінгенського та безлічі інших наукових товариств. У 1815 році завершує незвичайну працю – перший підручник з анатомії, написаний російською мовою.

Єфрема Мухіна відзначали й наверху: йому тричі було подаровано діамантовий перстень з рук імператора Олександра Першого, і ще раз – із рук імператриці Марії Федорівни. Марія Федорівна жалувала доктора дорогим «кишеньковим» набором хірургічних інструментів. І це – крім орденів та інших нагород.

Учитель Пирогова

«Старший брат мій лежав хворий на ревматизм, хвороба довго не піддавалася лікуванню... коли покликаний був на допомогу Єфрем Йосипович Мухін, на той час чи не найкращий практик у Москві... Результат лікування був блискучий... Після того як, попри зусилля п’яти-шести лікарів, хвороба все більше загострювалася і я щодня чув з кімнати хворого крики та стогони, не минуло й кількох днів Мухинського лікування, а хворий уже почав одужувати... В очах 10-річної дитини, якою я був у 1820-х роках нашого століття, він був благодійним чарівником, чудесно зцілив люті муки брата. Народилося бажання наслідувати; надивувавшись на лікаря Мухіна, почав грати в лікаря; коли мені минуло 14 років, Мухін, професор, радить батькові послати  мене просто в університет, протегує на іспиті, а після закінчення курсу він же запрошує вступити у професорський інститут», – набагато пізніше писав, згадуючи своє дитинство, у «Щоденнику старого лікаря» великий хірург Микола Пирогов.

По праву перший

Випадків, коли Єфрем Мухін рятував, зціляв, буквально воскрешав – сотні. Відома історія, коли Мухін вилікував будівельника, якому на голову впала цеглина. Поки рану обробляли, стемніло, операцію довелося відкласти на ранок. Мухін тільки велів, щоб на голові нещасного постійно міняли лід і поїли його журавлинним соком. А на світанку розпочали. Мухін уклався в півгодини – розсунув зовнішні покриви, витягнув з черепа уламки роздроблених кісток і зашив рану. Через п’ять днів пацієнт уже зміг розмовляти, через два тижні – ходити з милицею, а ще через місяць був визнаний таким, що повністю видужав. Ці півгодини увійшли в історію як перша нейрохірургічна операція в Росії.

Єфрем Мухін по праву вважається першим російським травматологом і основоположником вітчизняної хірургії. Він розробив перші алгоритми допомоги в хірургії травми та політравми. У 1806 році Мухін видав керівництво з одного з найважливіших розділів хірургії про лікування переломів і вивихів – «Введення в костоправну науку», яке стало першою друкованою роботою з хірургії на території тодішньої Російської імперії. Написав перші книги з військової хірургії і заклав основи польової хірургії як професії. Йому ж належить створення основ системи невідкладної швидкої допомоги. Саме Мухін зробив у 1801 році перше в нашій країні щеплення від віспи. Уперше в світі запропонував використовувати хлорне вапно з метою дезінфекції – для запобігання «заразного початку». Займався дієтологією – залишив «записки» про пісну їжу і про рибну їжу, а також «Спосіб пекти хліб з багатопоживного поросту (ісландського моху)». А ще доктор Мухін винайшов самовар-автоклав, який мав другу камеру, де під впливом гарячої пари стерилізувалися бинти.

Підкилимна боротьба

У 1820-ті роки почався конфлікт між двома медичними світилами – професором Мухіним і лейб-медиком Лодером, який продав свій анатомічний кабінет Московському університету й у зв’язку з цим домігся усунення Мухіна від читання лекцій з анатомії. Удар був серйозним – саме анатомію Єфрем Йосипович вважав основою медицини. Кожний з учасників конфлікту обзавівся впливовими однодумцями; обидва виявили неабияку майстерність у підкилимній боротьбі. У результаті у справу втрутився імператор і вирішив конфлікт на користь «німецької партії». Курс лекцій з анатомії було остаточно закріплено за Лодером.

У 1835 році 70-річний Єфрем Мухін залишає Московський університет. Це почесний відхід від справ – за легендарним професором зберігається довічна пенсія в розмірі річної платні. Але, покинувши викладацьку та наукову роботу, Мухін залишається лікарем-практиком. Незважаючи на те, що серед його постійних пацієнтів були граф Олексій Орлов-Чесменський, грузинська цариця Марія Георгіївна та безліч інших маститих сучасників, звичайна людина теж могла опинитися в нього на прийомі.

За два роки до смерті, покинувши практику, але продовжуючи займатися наукою, переїхав з власного будинку в Москві у свій маєток – сільце Кольцово Таруського повіту Калузької губернії, де помер 31 січня 1850 року.

«Яку твердість духу, яку силу волі треба було мати, щоб з невідомого лікарського помічника у віддаленому кутку Росії, без коштів, без покровителів, без справжніх навчальних посібників стати славнозвісним столичним лікарем, сміливим і щасливим оператором, професором Академії і Університету». Біографічний словник професорів і викладачів Імператорського Московського університету  про Є. Й. Мухіна.

Читайте також: Зірка радянського кіно: харків`янка, латишка, іноземка Ельза Радзиня

Автор: Інна Можейко