Михайло Врубель і його ангел

Михайло Врубель і його ангел

Фото: tock.uain.media

У складному особистому житті видатного художника були не тільки демони

Любов буває різною: болісною і безхмарною, нерозділеною і взаємною, щасливою і не дуже. Але саме в любові проявляються всі якості людини, і видатні люди в цьому нічим не відрізняються від звичайних.

Він, вона…

 

Фото: silverage.ru

Художник Михайло Врубель у свої 40 років не був завидним нареченим. Батьки його були небагаті; як художник він був широко відомий у вузьких колах і жив за рахунок замовлень на розписі інтер’єрів; зовні на свої 40 він не виглядав, але нічого особливого собою не являв – худорлявий, невисокий, з копицею кучерявого волосся. Він уже встиг взяти участь у розписі київського Володимирського собору та Кирилівської церкви, де його Богоматір викликала скандал: він написав її обличчя зі своєю тодішньої коханої, поважної дружини професора і матері трьох дітей Емілії Прахової; він уже встиг «захворіти» темою Демона, яка забезпечить йому безсмертя, але поки що не розвинув її.

Перше кохання Врубеля - Ємілія Прахова, яку митець увічнив в образі Богородиці на іконі Кирилівської церкви у Київі.

Фото: www.vlsobor.com

Співачка Надія Забела у свої 28 років була, безумовно, оперною примою. Шанувальників вона мала безліч, але була незаміжня й більш того, до романтичних захоплень байдужа: мабуть, усі душевні сили забирало мистецтво. Принаймні, жоден театральний мемуарист не зробив жодного натяку на якийсь роман. Що стосується зовнішності, то ті, хто дивився з боку, бачили маленьку, досить непоказну худинку, дещо манірну і вже не юну. При всьому при тому багато хто знаходив її чарівною. Музикант Михайло Гнесин писав: «Чи можливо було, раз побачивши цю істоту, не спокуситися нею на все життя! Ці широко розставлені казкові очі, принадно-жіночна, ззовні-здивована посмішка, тонке і гнучке тіло і прекрасні, довгі руки». Чарівності додавав незвичайний контраст голосу артистки: на сцені – сріблясте сопрано, в житті – низький грудний голос.

Надія Забела. Портрет роботи М. Врубеля, 1904 рік.

Фото: artsait.ru

Шляхи художника і співачки неодноразово перетиналися, але суто географічно, вони мали масу спільних знайомих, але Долі було завгодно зв’язати цих двох таких різних людей незвичайним чином.

Різдвяна казка

До різдва 1889 року відомий фабрикант і меценат Сава Мамонтов ставив у Петербурзі милу казку. Він вирішив влаштувати в Росії прем’єру нашумілої в Європі опери Гумпердінка «Гензель і Гретель». Казковий сюжет братів Грімм про дітей, які заблукали в лісі, що спокусилися пряниковим будиночком і мало не потрапили в котел відьми-людожерки, з вдалими музичними темами буквально зачарував відомого мецената: він сам переклав текст, сам домовився з театральним антрепренером, сам вирішив поставити спектакль – зі своїми декораціями і, зрозуміло, за власний кошт. Але художник Костянтин Коровін, який мав робити костюми і декорації, захворів, і Мамонтов запросив Врубеля, з яким був давно і добре знайомий і в таланті якого не сумнівався.

Царівна-лебідь. Портрет Надії Забели-Врубель, 1900 рік.

Фото:   culture.ru

...Врубель стояв у глядацькій залі, примірявся до розмірів порталу, можливостей освітлення. На напівтемній сцені йшла репетиція. Сава Іванович щось втовкмачував хористам. І раптом почув незнайомий голос, рівний, легкий, ніжно-сопілковий, що легко лився – якась незнайома співачка співала партію сестрички Гретель. Власницю чарівного голосу Врубель ще не розгледів, але ким же вона могла виявитися, як не казкової красунею, царицею фей, мрією!

Зачарований цим голосом, художник кинувся за лаштунки шукати ту, яка так вразила його. Як згадувала згодом Надія Іванівна Забела: «Я була вражена і навіть дещо шокована тим, що якийсь пан підбіг до мене і, цілуючи мою руку, вигукнув: «Чарівний голос!» Tатьяна Любатовіч (вона виконувала партію братика Гензеля. – Авт.), що стояла тут,  поспішила мені відрекомендувати: «Наш художник Врубель Михайло Олександрович», і в бік мене сказала: «Людина дуже експансивна, але цілком порядна».

Врубель закохався миттєво, пропозицію співачці зробив чи не в день знайомства. Надія Іванівна відгукнулася не відразу, хоча помітно пожвавилася, заіскрилася невластивим її характеру кокетством. Але вирішальним виявилося те, що Врубель був найтоншим знавцем вокалу, і ставився до її співу, як до найважливішої на світі справі. Обопільним розумінням живописних тонкощів співачка, на жаль, відповісти не могла: вона була дуже короткозорою, і поза сценою насилу обходилася без лорнета, тому поціновувачем живопису була посереднім. В іншому гармонії почуттів цілком вистачило для згоди на шлюб.

 Харківський «медовий» місяць

Вони одружилися влітку 1890 року, а восени у Надії Забели був ангажемент на весь сезон в Харківську оперу. Так молода сім’я опинилася в Харкові.

Родині з двох творчих особистостей складно обійтися без боротьби за місце першорядного артиста, але якщо один з двох лицар, проблему знято. Врубель був готовий служити своїй Наді в будь-якій корисній їй якості. І Харків став, що називається, пробним каменем на цьому шляху. Тим більше, що для театрального світу, і тим більше – для харківської публіки Михайло Врубель був усього лише «чоловіком артистки Забели». Колега Надії Іванівни, співачка Марія Дулова згадувала: «На відкритті сезону вони були присутні, сидячи в третьому ряду крісел ... М. О. (Врубель. – Авт.) ... говорив, що він ніяк і не очікував і не думав знайти такого складу співаків, такого оркестру і всього антуражу...». Нудьгуючи від бездіяльності, художник придумує своїй примадонні костюми і навіть стає її костюмером. «Михайло Олександрович, – розповідає Дулова, – завжди власноруч одягав Надію Іванівну з панчохи до головного убору, для чого приходив у театр разом з Надією Іванівною, за дві години (як це і належало) до початку вистави». Театральний костюм онегінської Тетяни Михайло Врубель злегка переробив, Маргариту «Фауста» Гуно Надя співала точно в тому платті, яке художник склав ще у своєму панно. Заради дружини Врубель навіть примирився з «Паяцами» Леонкавалло, навіть власноруч виготовив дружині капелюшок Недди. А от через сукню Маші в «Дубровському», за спогадами Дулової, «...відбулася ціла війна. Врубель дорікав режисеру і костюмерці в безглуздості їх творчості, були бурхливі суперечки, після яких Забелі дозволили співати у своєму власному костюмі».

Портрет артистки Н.І. Забели-Врубель роботи Михайла Врубеля в літньому платті "Empire", яке виконане за задумом художника.

Фото: rus-artist.ru

Одягнувши дружину до виходу на сцену, Врубель кидався в партер, сідав у третьому, артистичному, ряду. Марія Дулова нерідко сиділа по сусідству і спостерігала за ним: «Врубель завжди хвилювався, але з появою Надії Іванівни заспокоювався і жадібно стежив за грою і співом своєї дружини. Він її обожнював! Як тільки кінчався акт, після викликів артистів, Михайло Олександрович поспішав за куліси і, як найретельніша костюмерка, був точний у всіх деталях майбутнього костюма до наступного акту, і так – до кінця опери».

Молоді зняли кімнати неподалік від театру, в будинку номер 6 по Класичному провулку (він зберігся й донині). Зал старого оперного театру, в третьому ряду якого сидів, слухаючи спів улюбленої Наденьки, Михайло Врубель, після довгих років розорення і запустіння зараз реконструюється. А ще живе в Харкові легенда: авторство майоліки на будівлі будинку в стилі модерн по вулиці Різдвяна (колишня Енгельса), що навпроти Благовіщенського собору, завзято приписують Врубелю. Доказів цьому немає, більше того, відомо, що Врубелю в цей час доводилося жити за рахунок дружини, і що він дуже страждав від цього.

Найвідоміша картина Михайла Врубеля - "Демон, що сидить".

Фото:  rus-artist.ru

Замість післямови

Харкову не довелося стати «містом Врубеля»: його майоліками на стінах будинків і розписами інтер’єрів пишаються інші міста. Художник зі своєю примадонною щасливо прожили ще 13 років. Він встиг створити багато чудових полотен, і часто в героїнях його полотен проступали риси його коханої дружини.

Портрет сина художника.

Фото: rus-artist.ru

Після смерті маленького сина, названого на честь їхнього покровителя Мамонтова Савою, Михайло Врубель важко захворів. У нього почався серйозний психічний розлад. Він помер на руках дружини в 1910 році. Практично до останнього дня він не припиняв малювати.

 

Автор: Інна Можейко