Шість господарів одного будинку, або Що приховує паркан пансіонату Харківського метрополітену

Шість господарів одного будинку, або Що приховує паркан пансіонату Харківського метрополітену

Фото: www.objectiv.t

Повз базу відпочинку «Дубовий гай», яка розташована в лісопарку, проїжджав кожний, хто хоч колись їхав на П’ятихатки. Солідна огорожа пансіонату, що належить Харківському метрополітену, приховує напрочуд цікаві факти історії.

Кінець 20-х років. Харків – поки що столиця України. Він «обзаводиться» будівлями, які відповідають такому столичному статусу. У Помірках, далеко від міського шуму, будується дача для членів тодішнього уряду Ради народних комісарів. Автор проекту, київський архітектор Штейнберг (до речі, один з учасників конкурсу на проект Держпрому), зводить у Помірках урядову дачу в модному тоді стилі конструктивізму, і весь урядовий «бомонд» із задоволенням проводить тут час. Але в 1934 році уряд переїжджає до Києва, і тут розмістили дитячий санаторій. А в жовтні 1937-го тут поселили іспанських дітей.

Такий вигляд мала колишня урядова дача, коли там був дитячий будинок для маленьких іспанців. Фото: kharkovforum.com 

Про громадянську війну в Іспанії, що почалася в 1936 році, і реакцію на неї в нашій країні написано багато. І про те, як уся країна, припавши до гучномовців, слухала репортажі військового фахівця, журналіста й письменника Михайла Кольцова. І про те, як усією країною збирали одяг, продовольство та медикаменти, а хлопчаки обсідали військкомати з одним-єдиним проханням: «Пошліть воювати в Іспанію!». І про те, як воювали: три тисячі танкістів, льотчиків, артилеристів, перекладачів, радистів боролися на боці республіканців. І про те, як Сталін і верхівка зрадили республіканців.

Одна зі сторінок цієї іспанської епопеї – евакуація іспанських дітей, розлучених з родичами, у різні країни світу. Їх було близько 34 тисяч. Їх вивозили в Бордо; 20 тисяч прихистила Франція, а інших потім розподіляли по різних країнах: п’ять тисяч прийняла Бельгія, чотири – Велика Британія, близько півтори тисячі загалом – Швейцарія, Мексика та Данія. У СРСР приїхало близько 3 тисяч маленьких іспанців. Для них було створено 15 дитячих будинків. Один з перших відкрився в Харкові. Для нього відвели колишню урядову дачу в Помірках.

Усього в Україні було створено п`ять будинків для іспанських дітей. Фото: wikipedia.org

Про те, що в нас у місті буде відкрито дитячий будинок для іспанських дітей, стало відомо у вересні 1937 року. З цього часу газети регулярно публікували замітки про хід підготовки до цієї події. Міська влада шукали фахівців з іспанської мови, педагогів і приміщення, де можна було б розмістити дітей зручно і з комфортом. У жовтні було прийнято рішення передати колишню дачу Ради народних комісарів під житло і школу для маленьких іспанців. 19 жовтня 1937 року о 12 годині 16 хвилин до перону харківського вокзалу прибув потяг, який привіз із «Артека» 96 дітей бійців революційної Іспанії. Можна тільки уявити собі натовп зустрічаючих – і дітей, і дорослих, які щиро раділи приїжджим і горіли бажанням допомогти їм швидше забути все, що довелося пережити. Утім, була й обов’язкова програма – промови-вітання, лист подяки Сталіну і мітинг, після якого прибулих відправили в Помірки.

Двоповерхову будівлю, в якій до цього відпочивали перші особи держави, переобладнали під спальні та класні кімнати. Тут дітей чекали ті, хто готовий був приголубити, зігріти душевним теплом і материнською любов’ю, адже деякі з цих дітей були сиротами, а решта вже багато місяців нічого не знали про своїх рідних. Автору цих рядків одного разу довелося розмовляти з Поліною Захарівною Лисаковою, що була з 1938 року директором цього дитячого будинку. Вона розповіла про життя маленьких іспанців у Харкові: про те, що вони, крім шкільних занять і занять російською мовою, займалися спортом, працювали в саду, на квітниках, на городі і все робили самі – від прибирання спалень до чергування на кухні. Усім життям керувала Рада дитячого будинку. А у вільний час дітей чекали гуртки кращого у країні Харківського палацу піонерів, зустрічі з однолітками – учнями харківських шкіл, які, затамувавши подих, слухали розповіді маленьких іспанців.

Над дитячим будинком узяв шефство Харківський авіаінститут, а газети регулярно публікували замітки про те, чим займаються іспанці: у місті не було людей, байдужих до долі цих дітей.

Так тривало до початку війни. У жовтні 1941 року дитячий будинок евакуювали спочатку в Сталінградську область, а потім – у Башкирію. Там іспанські діти, як могли, допомагали країні, що стала для них рідною: дівчатка плели шкарпетки, хлопчики освоїли автосправу, працювали в колгоспі, а досягаючи повноліття, йшли на фронт. Багато хто з них загинув. Після війни дитячий будинок з Башкирії до Харкова не повернувся. Його перевели в Москву. У 1991 році всі вихованці нашого дитячого будинку поїхали на батьківщину – в Іспанію. А в Харкові довго отримували листи, які починалися словами: «Здрастуй, моя дорога російська мамо!»

А на колишній урядовій дачі німці під виглядом контори з консервації фруктів розмістили підрозділи школи Абверу. Потім її успішно «освоювали» наші війська. Після війни тут був спеціальний дитячий будинок для дітей-інвалідів, згодом – школа-інтернат. А в 1975 році будівлі та територію навколо них передано Харківському метрополітену.

Читайте також: Харківське дитинство і доросле життя всенародної бабусі Тетяни Пельтцер 

Автор: Інна Можейко