Автор знаменитої пісні «Бубліки» — співробітник СК

Автор знаменитої пісні «Бубліки» — співробітник СК

Фото: ribalych.ru

У 20-ті роки газета «Слобідський край» назівалась «Харьковский пролетарий». Співробітником редакції у той час був відомий фел`єтоніст Яків Ядов.

 В його біографії більше білих плям і легенд, ніж достовірних фактів. Невідома ані точна дата його народження, ані точна дата його смерті. Йому приписують (і, швидше за все, справедливо) авторство пісень «Мурка» і «Гоп зі смиком». Але можна стверджувати з усією вірогідністю – свої «Бублики» він написав у Харкові.

Фото з архіву редакції

«....вийшов хохмач» 

Його справжнє ім’я – Яків Давидов, а псевдоніми один іншого хльосткіші й отруйніші: Бджола, Джгут, Аніка Воїн, Яків Отрута, ну і, нарешті, найзнаменитіший – Яків Ядов. І при цьому – абсолютно незлобивий поступливий характер і зовнішність одеського портового робітника: линяла синя роба, а в кишенях широченних штанів насипано махорку. «Тільки дуже рухливим і сумно-веселим обличчям він нагадував літнього комічного актора...» – писав про нього Костянтин Паустовський, добре знайомий з Яковом Ядовим.

Син єврея з київського Подолу, вихований в галасливому інтернаціонально-різношерстому середовищі, де поруч і разом жили і росіяни, і українці, і євреї, і поляки, де у дворах зграйками бігала дітвора, не розбираючи, хто з них – з інтелігентів, хто – з торговців, а хто – з дрібних ремісників, він легко «вписувався» в будь-яке культурне середовище і так само легко передавав його особливості, робив впізнаваним. Відомо, що публікувати свої вірші та фейлетони Яків Ядов почав відносно пізно – йому було вже 27 років. Протягом п’яти років київські газети із задоволенням друкували його твори російською та українською мовами. Тоді і з’являється більшість його псевдонімів, зокрема, Джгут, Яків Отрута, Бджола.

У 1917-му він перебирається до Одеси і швидко стає там своїм – і в літературній тусовці (дружить з Ільфом, Катаєвим, Паустовским), і серед портових вантажників, і серед естрадних виконавців. У газеті «Моряк» Ядов друкується під псевдонімом Боцман Яків. Він веде рубрику «На баку». Кілька великих творів надруковані поза цією рубрикою. Тільки в 1922 році його вірші були поміщені в тридцяти номерах газети. Одесити і донині впевнені: їхній земляк – творець знаменитих «Бубликів». Але доведеться їх розчарувати.  

«Спік» за півгодини 

У 1924 році наша газета після кількох перейменувань стала називатися «Харківський пролетар». І, мабуть, період до 1930 року, який вона прожила з цією назвою, був найцікавішим, плідним і активним у її довоєнної історії. Такий зліт обумовлений здебільшого тим, що для роботи в ній залучили найкращі, найкреативніші кадри – благо, Харків був тоді столицею, і зацікавити перспективних літераторів було чим. У числі таких «зацікавлених» виявився і Яків Ядов. Зараз важко встановити, в якому саме році це відбулося, але автор цих рядків, гортаючи підшивки за 1926 рік, виявив підписи «Джгут» і «Аніка-Воїн» (старі псевдоніми Ядова) до фейлетону, що активно публікувалися на шпальтах «Харьковського пролетария». А далі – історія створення «Бубликів» від безпосереднього учасника і, можна сказати, першої особи – естрадного співака-куплетиста Георгія Красавіна, для якого ці самі «Бублики» були написані.

«Я тоді жив у Харкові, і туди приїхали відомі адміністратори Аркадій Вольський і Борис Рейф. Вони мене запрошували виступити на відкриття сезону в Одесу – в Театр мініатюр на Ланжеронівській вулиці. У процесі розмови, коли я намагався з’ясувати, у чому ж сьогодні полягає одеська «злоба дня», вони мені сказали, що в Одесі на всіх кутах продають гарячі бублики з ранку і до вечора, і з вечора до ранку. Тільки й чути: «Купіть бублики, гарячі бублики...» Ось це, сказали вони, і варто було б відобразити в моїй пісеньці.

– Хто це може зробити добре і швидко?

– Тільки одна людина – Яків Петрович Ядов! Він саме зараз перебуває в Харкові.

За кілька годин ми були на Сумській вулиці у квартирі Ядова. Якову Петровичу дуже сподобалася запропонована мною на скрипці музика. Він відразу загорівся:

– Це чудова ідея! Треба показати в цій пісеньці нещасну безробітну дівчину, котрі мерзнуть на вулиці заради шматка хліба, вмираючу з голоду для збагачення непмана, так би мовити, одна з «гримас НЕПу».

Він задумався, потім сказав дружині Ользі Петрівні своїм сиплим голосом:

– Став самовар для артиста. А я буду пекти бублики...

Ми сиділи в колі сім’ї Ядова, пили чай, а в сусідній кімнаті стукала друкарська машинка. І не минуло тридцять хвилин, як Ядов без запинання прочитав текст пісні «Бублики». Приїхавши на гастролі в Одесу, я був вражений, що, поки я їхав з вокзалу на Дерибасівській вулицю, всю дорогу мене супроводжували вигуки «купите бублики!» Того ж вечора я з листа виконував «Бублики» в «Гамбринусе». Наступного дня Одеса заспівала «Бублики»... А за деякий час, коли я приїхав до Ленінграда», Утьосов, зустрівши мене, сказав: «Гриша, я співаю твої «Бублики». Нічого?» – «Їж на здоров’я!» – відповів я йому».  

Яків Ядов та Леонід Утьосов.

Фото: i.pinimg.com

«Мене вирішили ліквідувати ...»  

У 1929 році Ядов живе і працює в Ленінграді, а з 1930 року перебирається до Москви, де друкується в газетах «Праця» і «Вечірня Москва». Він активно співпрацював з Утьосовим, Козіним і безліччю інших виконавців. Ядов є автором популярних пісень у виконанні Вадима Козина з його ж музикою «Любушка». Виконавці його любили – він абсолютно був позбавлений авторського самомилування: якщо артисту не подобалося щось, Ядов негайно рвав щойно написане, сідав за машинку і за кілька хвилин створював нове «твір». Так він міг переписувати по кілька разів: переробляти не любив.

Московська «десятирічка» виявилася найскладнішою в житті Якова Ядова: його популярність дратувала його колег по естрадному цеху, і вони робили все можливе, щоб позбутися успішного конкурента. І треба сказати, у них це виходило успішно. Цькування з боку РАППа, що офіційно оголосив боротьбу з «ядівщиною» на естраді, довела літератора в 1930 році до мікроінсульту, причому в лікарню його відмовлялися класти, як такого, що не є її членом профспілки (майже за Ільфом і Петровим), а в профспілку його не брали. Літератора буквально врятувало тоді особисте звернення його дружини до Сталіна, дуже любив слухати «Бублики» у виконанні Леоніда Утьосова – із секретаріату Сталіна негайно надійшло розпорядження про надання Якову Ядову всіх видів лікування. Його поклали в лікарню, і було врятовано. Але цькування тривало.

У кінці 30-х років Давидова-Ядова було виключено з Літфонду під приводом, що його «літературна продукція не має художньої цінності». Тоді літератор уже серйозно хворів, маючи потребу в коштах на відпочинок і лікування, проте Літфонд відмовляв йому, як такому, що не є членом Літфонду (але і не розглядаючи його заяви про прийом в Літфонд), не тільки в матеріальній допомозі, а й в позиці. У листі до Генерального прокурора СРСР А. Я. Вишинського від 16 квітня 1940 року Ядов пише: «Я відчуваю, що мене вирішили ліквідувати... Всупереч похмурому лікарському прогнозу, я вибрався з лап смерті, прохворівши більше півроку. Зараз я на шляху до одужання, але мені потрібен ще відпочинок і ще лікування. Але всі ресурси вичерпано. У пунктах скупки залишилося все, аж до самовара. І довелося мені раніше терміну всістися за письмовий стіл і виконувати естрадні замовлення (У Ядова була важка стенокардія. – Авт.). Це відразу позначилося. З’явилися знову набряки ніг, напади задухи. Словом, треба починати лікування спочатку. Звернувся в Літфонд з проханням про позику 4 тисяч з погашенням протягом року. І мені відмовили з тих же мотивів: не є членом Літфонду. Але відрахування з мого авторського гонорару Літфонд досі акуратно отримує... Боляче і прикро. За все своє життя я жодного разу не просив безкоштовної допомоги. Я просив тільки позику з погашенням. Але мені відмовили в той час, як інші товариші, які вміють писати тільки заяви про позику та безкоштовні путівки, отримують і позики, і путівки. Андрію Януаровичу! Мені тільки 55 років. Хочеться ще жити і працювати».

Чи подіяло це звернення – невідомо. У тому ж 1940 році (за деякими відомостями, у 1942 році) Яків Петрович Ядов-Давидов помер – мріючи жити, працювати і нарешті написати щось серйозне. І не підозрюючи, що його «несерйозні» «Бублики» співатимуть у всьому світі і через півстоліття після його смерті.  

 «Я не втрачаю надії. Я роздарував свій талант жадібним і нахабним торгашам-антрепренерам і видавцям газет. Мені б дожити без втрат до сьогоднішнього дня, я, можливо, написав би другу «Марсельєзу». Яків Ядов.

 

Автор: Інна Можейко