Харківщина художня. Розповідаємо про митців Слобожанщини

Таланти народжуються не тільки в столицях або великих містах, а видатним художником можна стати, живучи в глибинці, і харківська земля –  краще тому підтвердження. У цій добірці «СК» зібрані біографії відомих художників, чий талант і творчість пов'язані з Харківщиною. Запевняємо – на вас чекає чимало відкриттів.

Казимир Малевич (1878—1935)

Казимира Малевича називають російським художником і одним із засновників геометричного абстрактного мистецтва. Якщо друге — очевидно, то з першим можна посперечатися — на творчість поляка за національністю, сина керівника заводами цукрового магната Павла Харитоненка, величезний вплив справило життя в Україні, і зокрема — Харківщина.

Він народився в Києві і до 17 років жив з батьками, переїжджаючи з одного невеликого містечка або села, де працювали цукрові заводи, в інше. У 1890 році Павло Харитоненко взявся реконструювати виробництво в селі Пархомівка на Харківщині, для чого зібрав кращих майстрів з усієї Російської імперії. Серед них опинився і батько Казимира, який вважався першокласним цукроваром.

Казимир Малевич. Автопортрет

Довгий час було прийнято вважати, що мова йшла про Пархомівку, що на Київщині, однак відносно недавно київському вченому Дмитру Горбачову вдалося довести: дослідники художника протягом десятків років помилялися. Горбачов вивчав листування Малевича і знайшов фотографії, під якими стояло «Харківська губернія». А головне, він довів, що батько Казимира Северин Малевич взагалі не міг жити в київській Пархомівці — там не було цукрового заводу.

Так підтвердилися розповіді місцевих жителів про те, як Казимир втікав з уроків у п’ятикласне сільгоспучилище і мчав на край села, щоб подивитися, як баби білять свіжим вапном хати, а потім виводять на них саморобними пензликами з кінського волоса химерні візерунки.

А сам Малевич через багато років напише в автобіографії, що отримав в Пархомівці потужний поштовх до занять мистецтвом, надивившись, як жінки розписують стіни, печі, віконниці, зображуючи дивовижних тварин, вигадливі квіти, різноманітні орнаменти. Після того як у 1895 році родина Малевичів виїде з Пархомівки, Казимир переконає батька не наполягати, щоб він продовжував вчитися ремеслу цукровара, і вступить до Київської художньої школи, потім — до Московської академії мистецтв.

У 1913 році він почав писати абстрактно-геометричні картини в стилі, який він сам придумав і назвав супрематизмом. У 1915 році написав свою найвідомішу картину-дослідження «Чорний квадрат», яка викликала найбільше суперечок. Пізніше буде захоплення кубизмом під впливом Пікассо, персональна виставка в Третьяковській галереї і викладання в Київському художньому інституті. Восени 1930-го Малевич був заарештований ОДПУ, але на початку грудня його звільнили. У 1932-му став керівником експериментальної лабораторії в Державному Російському музеї. Помер у 1935 році в Ленінграді після важкої хвороби в злиднях.

У Пархомівці зберігся будинок керуючого, в якому, за переказами, жила сім’я Малевичів, а в Пархомівському історико-художньому музеї ім. А. Ф. Луньова зберігається робота відомого авангардиста — «Супрематизм-65».

Порфірій Мартинович (1856-1933)

Він був водночас художником, фольклористом, єтнографом, а ще – музейником, зберігачем української старовини.  Прийнято вважати, що Порфирій Мартинович народився 25 лютого 1856 року в селі Стрюківка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії ( зараз – територія Красноградського району Харківської області). За більш свіжими – причому  документальними – даними, місце народження майбутнього художника – село Костянтинівка того ж повіту (нині це Сахновщинський район Харківської області).

Батько – чиновник, секретар повітового суду, перевіз сім’ю в Константиноград (нині Красноград). Він прагнув дати синові освіту, щоб вивести в люди: віддав хлопчика спочатку в місцевий пансіон, а в 1867 році, коли йому виповнилося 11 років – у Харківську гімназію. Але  Мартинович так захопився малюванням, що часу на уроки не залишалося, і батько змушений був перевести його в харківську прогімназію, а одночасно – найняти вчителів малювання і живопису.

Порфірій Мартинович. Автопортрет

У 1873 році Порфирій Мартинович вступає до Петербурзької академії мистецтв. Там його «знаходить» лідер передвижників Іван Крамськой; він бере юне обдарування під своє крило і з батьківською теплотою піклується про його долю.

У літні канікули з 1874 по 1880 роки Мартинович приїжджав на Полтавщину. Він малював народний побут, традиційне оздоблення, види краю, дерев’яні храми і будинки, колоритні й характерні типи козаків і селян, замальовував побут селян, чумаків, реліквії чумацького господарства. Це був початок його злету як живописця. Згодом він буде першим, хто проілюструє знамениту «Енеїду» Котляревського.

У 1877 році Порфирій Мартинович отримав в Академії велику срібну медаль. Однак нескінченні студії, замальовки гіпсових голів, обов’язкові античні і біблійні теми обтяжували юнака, у якого формувалося своє – і зовсім інше бачення художніх завдань. Правда життя, побут української провінції, героїчне минуле свого народу – ось  теми, які хвилюють Мартиновича. Це викликало ворожість багатьох викладачів. А в 1879 році розгорівся скандал: на Восьмій виставці Товариства передвижників Порфирій Мартинович виставив картину «Казенні учнівські квартири в Академії художеств». На ній була чітко видна убогість студентського життя, тіснота і вогкість кімнат. Академічне начальство тут же звинуватив юнака в наклепі. Але головні біди очікували Порфирія Мартиновича попереду.

Батько Порфирія помер через рік після вступу юнака в Академію, і син залишився без засобів до існування. До тотального безгрошів’я додалася і сімейна трагедія: мати Порфирія, яка і раніше ставилася до дітей жорстко, після смерті чоловіка перетворюється на справжню садистку. З особливою пристрастю вона ставилася чомусь до Порфирія. До всього додалося і нещасливе кохання: мати категорично заборонила синові одружуватися на обраниці. Все це, разом узяте, призвело до важкого нервового зриву, і Мартинович опиняється у психіатричній лікарні. Цим скористалося керівництво Академії, відрахувавши студента, що не приступив вчасно до занять.

У 1883 році Порфирій Мартинович повертається в Константиноград – тепер уже назавжди. Через два роки він припиняє писати і малювати, стверджуючи, що «вже все забув» – і теж назавжди. Часто весь запас життєвих сил він витрачає на боротьбу з особистими негараздами. Коли хвороба і незліченні побутові проблеми відступали, він, як і раніше, багато подорожував селами Слобожанщини, збираючи зразки українського фольклору, пісень і дум; ретельно вів етнографічні записи. В 1922 році він стає ініціатором створення в Краснограді краєзнавчого музею, якому передав усю свою колекцію і частину своїх художніх робіт і співробітником якого залишався до самої смерті. 15 грудня 1933 року Порфирій Мартинович помер у своїй хаті – від голоду...


Цікавий факт

У картині Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» через плече писаря, широко посміхаючись, заглядає стрижений «під макітру» бурсак. Прототипом для нього послужив саме Порфирій Мартинович.

Марія Раєвська-Іванова (1840-1912)

Перша професійна художниця України Марія Дмитрівна Іванова народилася у 1840 році в селі Гаврилівка на Харківщині в заможній родині поміщиків. Отримала домашню освіту, потім вивчала німецьку мову та літературу в Дрездені; лінгвістику, історію, зоологію та геологію у Міланській академії наук; слухала лекції у Сорбонні та Празі. Таким чином Марія Раєвська стала однією з найосвіченіших жінок того часу.

Марія Раєвська-Іванова. Портрет

Водночас з науковими заняттями дівчина навчалася малюванню та живопису в майстерні професора Ергардта в Дрездені, брала уроки ліплення у скульптора Кірхгода.
Після повернення на батьківщину Марія Іванова мріяла відкрити художню школу, але для цього потрібен диплом Академії мистецтв. Марія звернулася до Академії; її роботи ретельно вивчили, послали до Дрездена запит про підтвердження факту навчання, потім влаштували теоретичний іспит, який Марія Іванова блискуче склала. 12 червня 1868 року їй першій серед жінок Петербурзька академія мистецтв присвоїла звання професійного художника.

Марія позичила у матері 500 рублів, орендувала три кімнатки і помістила в газетах оголошення про відкриття художньої школи. Креслення в школі викладав Сергій Олександрович Раєвський, який у 1870 році став чоловіком Марії Іванової. Це був дуже гідний тандем, шлюб однодумців.
Усе своє подальше життя Марія Раєвська-Іванова опікувалась художньою освітою харків’ян.

Вона писала та видала посібники з малювання й орнаменту та піклувалась про розвиток своєї справи. Саме її учнями були відомі художники та архітектори Васильківський, Данилевський, Левченко, Первухін, Бекетов, Беклемішев, Семирадський. За 27 років школа випустила 885 учнів. У 1895—1896 рр. Марія

Дмитрівна втратила зір і передала школу у розпорядження міста, але до останнього клопотала про відкриття у Харкові Художнього училища.
Померла Марія Раєвська-Іванова в грудні 1912 року в Харкові, а поховали її у рідному селі Гаврилівка. До наших днів маєток не зберігся, а могила художниці була відновлена нещодавно.

 

Автор тексту: Інна Можейко