Харківське кохання та «казус» Прокоф’єва

Харківське кохання та «казус» Прокоф’єва

Фото: elegantnewyork.com

Після смерті Прокоф’єва з’ясувалося, що в нього залишилися відразу дві вдови - це і є той самий казус. Але, крім двух дружин, у житті Прокоф’єва була ще одна велика любов – з харківською пропискою.

У сім’ї Прокоф’євих із Харковом були доволі міцні зв’язки. Достатньо сказати, що саме Харків був найближчим по-справжньому великим містом від Сонцовки Бахмутського повіту, де жила сім’я управителя Сергія Прокоф’єва і де в 1891 році народився майбутній композитор.  До речі, його хрещеним став рідний брат батька, харківський  купець Петро Прокоф’єв.

У 1899 році батьки привозять маленького Сергія на обстеження до окуліста в Харків. Жодних болячок у нього не виявили, але велике місто з багатоповерховими будинками вразило хлопчика, а цирк на воді справив незабутнє враження. Так відбулося знайомство майбутнього композитора з Харковом – містом, яке принесе йому і велику любов, і велике розчарування.

«Фортепіанний кубіст»

Початкову освіту хлопчик отримував удома. Музикою з ним спочатку займалася мати (і свій перший музичний твір він написав у п’ять з половиною років), потім – Рейнгольд Глієр спеціально приїжджав два літа поспіль у Сонцовку до талановитого хлопчика. А коли Сергію виповнилося 13 років (у 1904-му), він став студентом Петербурзької консерваторії. До 1914 року Сергій Прокоф’єв уже закінчив консерваторію і як композитор, і як піаніст, вважався надією російської музики. У нього були і свої гонителі, які називали Прокоф’єва «фортепіанним кубістом», і свої шанувальники. Шанувальниці були теж –  і багато.

Фото: ttolk.ru

Він справляв враження. Як згадували сучасники, був схожий на білого негра, з коротко постриженим біло-жовтим волоссям, товстими, злегка випнутими губами і грубими рисами обличчя, з маленькою головою і неймовірно довгими руками, одягнений завжди надзвичайно елегантно. Слава його зростала, як сніжний ком, і на жінок він діяв магнетично. До 1916 року він уже пережив своє перше розчарування – п’ять років  знайомства і найніжнішої дружбизакоханості в Надійку Мещерську, яка врешті-решт відмовилася виходити за нього заміж і їхати в Італію, про що потім шкодувала все життя.

Країна перебувала на зламі: йшла Перша світова війна, назрівала революція, а 25-річний Прокоф’єв, до якого прийшла європейська популярність, закохався, що називається, до втрати пульсу.

Любов на им`я  Поліна

Про цю харківську любов Сергія Прокоф’єва відомо тільки завдяки його щоденникам. Ми не знаємо ні біографії, ні подальшої долі його коханої – харківської студентки Поліни Подольської. Але в щоденниках композитора за листопад 1916 року знаходимо такі відомості: «...Наступного дня до вечора в рожевому настрої сидів у вагоні на шляху до Харкова. Я посміхався, тому що хотів побачити Поліну, з якою я не зустрічався чотири з половиною роки, а в цьому віці чотири з половиною роки – вічність. Тоді їй було лише тринадцять, тепер сімнадцять. Я їй телеграфував про приїзд і був упевнений, що вона заплескала в долоні, отримавши телеграму. Так воно  і сталося насправді.

Харківський вокзал тих часів - місце романтичної зустрічи композитора. Фото: kh.depo.ua

Поліна зустріла мене на вокзалі, така витончена і молоденька, ще молодша за свої роки, зі своєю чарівною посмішкою, легкою ламаною ходою і щирою радістю мене бачити. Незважаючи на чотири з половиною роки, обидва ми змінилися мало і відразу впізнали одне одного. Поліна з русої стала рудою, що було краще, у неї були широко розставлені очі, гарненький ніс і гостре підборіддя ... Ми провели весь вечір не розлучаючись: каталися за містом,  обідали в ресторані, гуляли, були в неї. У ресторані вона забажала, щоб ми обідали в окремому кабінеті, щоб я міг грати їй на піаніно. Це був чарівний обід, а я із задоволенням грав їй на поганенькому піаніно. Вона вже всіма силами рвалася в Петроград і просила її влаштувати в Медичний інститут. Труднощі – вона  єврейка, а там 3 % норма».

Харківсько-петроградський роман

Далі починається роман на тлі революції, але – за всіма правилами. Через два місяці Поліна приїжджає в Петроград. Закохані живуть в одній квартирі і всі п’ять днів проводять разом –  ходять у театри, гуляють містом. Прокоф’єв навіть познайомив дівчину з мамою, і та схвалила вибір сина. Однак з навчанням Поліни в Петербурзі, попри клопоти Прокоф’єва, не складається – у Медичному інституті не було місць. І Прокоф’єву  впадає в голову шалена думка: кинути все і поїхати з Росії – куди завгодно, хоч на Гонолулу, аби разом з Поліною. У квітні 1917 року він мчить до Харкова. «...Починаючи з Москви, весь вагон і наше купе виявилися набитими до такої міри і солдатами, і просто публікою, що вийти з вагона не було можливості. Мій порятунок полягав у тому, що я так і залишався на моїй верхній полиці усі тридцять шість годин шляху. У Харкові я взяв мій маленький чемоданчик і вистрибнув з вагона, потрапивши просто в обійми Поліни. Збіг: вона жодної моєї телеграми не отримала, але проводжала подругу і саме садила її в мій вагон. Після серії вигуків і здивувань ми вирушили вулицями міста. Було вісімнадцяте квітня, і за новим стилем святкувалося 1 Травня, ніде не працювали, візників не було, трамваї не ходили, вулиця, залита яскравим сонцем, була заповнена народом, ішли процесії з червоними прапорами, серед яких миготіли блакитні єврейські і чорні анархічні. Ми побували за містом, де тепло і зелено, і лише о шостій годині потрапили в ресторан обідати. Ми цього разу зустрілися, щоб вирішити: їдемо чи ні на Сандвічеві острови. Точніше, чи їде Поліна. Відповіді від Поліни не було».

І річ не в коливаннях або невпевненості дівчини, а в тому, що у Поліни не було закордонного паспорта – їй ще не виповнилося 18 років. Але палкий Прокоф’єв будував плани і сподівався, що, оскільки змінилася влада, то змінилися й порядки. Але – на жаль, і при Тимчасовому уряді порядки не змінилися. «Двадцять п’ятого мені подали телеграму Поліни. І дивно, я навіть трохи побоявся: раптом «так», а мені не вдасться виклопотати собі відпустку за кордон ... От була б насмішка! Але тривога, на жаль, була марною. Телеграма свідчила, що їй, як неповнолітній, не видали закордонного паспорта. Я розлютився. По-моєму, це була навіть не пряма відмова, а відмовка». Лист, написаний у відповідь Прокоф’євим, не зберігся. Композитор процитував його потім по пам’яті в «Щоденниках», з жалем і гіркотою помітивши, що його було написано «...отруйною слиною»: «Отже, Поліна, все перевірено і зважено з точністю, гідною не тільки медички, але цілої аптекарки, і Ви, солідна і прозаїчна, їдьте в «нове» місто Таганрог! І коли, дивлячись  у вікно на свиней, які порпаються в багнюці таганрозьких  вулиць, ви будете думати про широту ваших поглядів, то знайте: я вас чутиму в цей момент!»

Вони зустрінуться ще раз – випадково, у станційному буфеті Таганрога, куди поїхала до батьків Поліна і де проїздом був Прокоф’єв. Поліна повелася так, нібито не отримувала образливого листа. Прокоф’єв знехотя пообіцяв написати їй, і свого слова дотримав. В останньому листі від 13 травня 1918 року пише: «Мила Поліна, отже, моє бажання нарешті виконується –  я сиджу в маленькому купе сибірського експреса із закордонним паспортом в одній кишені і папером від англійської військової місії в іншій, мій шлях – до широких просторів Тихого океану. Шлю Вам привіт і згадую Вас. С. П.». Більше вони не бачилися.

Дружини: закордонна  і радянська

Прокоф’єв виїхав спочатку в Японію, звідти – у США. Він давав концерти і був дуже популярним. Після одного з них він познайомився з іспанською співачкою Кароліною Кодіною. Цей роман завершився шлюбом – у 1923 році Сергій і Кароліна обвінчалися в німецькому місті Етталь, і вона стала Ліною Прокоф’євою; сам композитор називав дружину лагідно Пташкою.

Кароліна Кодина - "Пташка" композитора. Фото: elegantnewyork.com

Родина Прокоф`євих з дітьми. Фото: ttolk.ru

Прокоф’єви жили у Франції, а в 1936 році, маючи двох синів, повернулися в СРСР – на Заході можна було заробляти концертами, а Прокоф’єву хотілося писати музику. Через два роки після повернення на Батьківщину композитор познайомився з молодою перекладачкою Мірою Мендельсон. У них почався роман,  і в 1941 році Прокоф’єв залишив сім’ю. Горда іспанка розлучення не дала. Але в 1947 році вийшов Указ Президії ВР СРСР, що набув зворотної сили, «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями», і шлюб Прокоф’єва було визнано недійсним, оскільки він не був оформлений у консульстві СРСР.

Прокоф`єв з Мірою Мендельсон. Фото: kulturologia.ru

Композитор зробив те, що хотів, – одружився в 1948 році з Мірою Мендельсон. А Кароліна через півтора місяці після цієї події з блискучої світської левиці (коло її спілкування в різні часи становили Рахманінов і Стравінський, Горовіц і Тосканіні, Дягілєв і Бальмонт, Пікассо і Матісс, Мейєрхольд і Ейзенштейн, Чарлі Чаплін і Уолт Дісней) перетворилася на ув’язнену: її було засуджено за 58-ю статтею до 20 років таборів суворого режиму –  за Полярним колом, у селищі Абезь поблизу Воркути.

Сергій Прокоф’єв помер в один день зі Сталіним – 5 березня 1953 року. У 1956-му з ув’язнення повернулася Кароліна Прокоф’єва. Її не тільки реабілітували, а й визнали законною вдовою композитора –  разом з Мірою Мендельсон.

Читайте також: Бабаївський Онєгін і його кохання www.slk.kh.ua/multimedia/istoriya/istoriyi-zhittya/babayivskij-onyegin-i-jogo-koxannya.html

Автор: Інна Можейко