Харків`янин, який написав «Весілля в Малинівці»

Харків`янин, який написав «Весілля в Малинівці»

Фото: wikipedia.org

Оперета «Весілля в Малинівці» відома всім завдяки фільму. Автором музики там вказано Бориса Александрова – сина того самого Александрова, організатора військового ансамблю пісні й танцю. Але насправді першим творцем оперети був харків’янин Олексій Рябов.

Так буває з творами культури: хтось придумає сюжет, напише текст або музику, а потім цей твір під іншою назвою або прос­то злегка змінений виходить у світ під іншим авторством – і стає класикою. Досить згадати історію з Квіткою-Основ’яненком і його п’єсою «Приїжджий зі столиці, або Метушня в повітовому місті», яка «перетворилася» на знаменитого «Ревізора» у Гоголя. Схожа історія сталася і з «Весіллям в Малинівці».

«Непереборне бажання вчитися музиці»

Початок життя в Олексія Рябова був більш ніж суворим. «...Народився в Харкові 30 березня 1899-го (11 квітня за новим стилем). Батьків своїх не пам’ятаю. Виховувала мене тітка» – писав в автобіографії композитор. – «Коли виповнилося шість років, вона привезла мене в Орел, щоб віддати в сирітський притулок. А коли туди не взяли, залишила на вулиці. Два роки пробув у цьому притулку. У 1908 році мене взяли на виховання в піхотний полк, який стояв під Орлом, де вчили грати в духовому оркестрі на різних інструментах. Напередодні світової 1914-го відпустили, і... я опинився в рідному Харкові, маючи непереборне бажання вчитися музиці серйозно. Спробував вступити до Харківського музичного училища. Його директор І. Слатін уважно прослухав мою гру на скрипці, яку я опановував самотужки, і зарахував навчатися безкоштовно на стипендію імені О. Бородіна. Незабаром училище стало консерваторією. Я вчився спочатку в І. Слатіна, а потім у професорів І. Ахрона та Фр. Сміта грі на скрипці, а також відвідував клас композиції, теорії музики та інст­рументування. Паралельно навчався в 1-й чоловічій гімназії. Не маючи з чого жити, бігав по уроках, щовечора грав до ночі в кінотеатрах».

Зароблені гроші Олексій Рябов витрачає знову ж на освіту: він кілька разів з’їздив у Петербург на заняття з інструментування до самого Глазунова, а в рідкісні вільні хвилини ходив в оперний театр. Незабаром йому вдалося влаштуватися скрипалем у групу перших скрипок в оркестрі театру. А в 1917 році консерваторію ліквідували, всім випускникам дали довідки про закінчення, і Олексія Рябова доля закинула в Армавір, де він став концертмейстером симфонічного оркестру, організатором і викладачем народної консерваторії для дітей робітників.

Нелегкий вибір легкого жанру

У 1919-му, усього через два роки після закінчення консерваторії, Олексій Рябов написав концерт для скрипки з оркест­ром, потім – ще кілька камерно-інструментальних і вокальних творів. Його приваблювала серйоз­на музика, і ці перші твори були свідченням неабиякого таланту, але в 1923 році в Ростові-на-Дону з величезним успіхом проходить прем’єра його оперети «Коломбіна», і Олексій Рябов зрозумів, що саме оперета – це «його» жанр.

Максим Рильський, оцінюю­чи творчість Рябова, писав: «Олексій Рябов знайшов своє видатне місце саме в оперет­ковому мистецтві. Для цього він мав усі дані: природний соковитий гумор, здатність до легкого і прозорого мелодизму, блискуче знання оркестру та можливостей людського голосу, чудове відчуття сцени. Усе найкраще, що він написав, позначено справжньою народністю і національною самобутністю – і це одна з вагомих запорук того, що його чудові твори ще довго звучатимуть на сценах наших музичних театрів. Хороший товариш, уважний друг, завжди вимогливий до себе та інших, високоосвічений художник Олексій Рябов вписав дуже яскраву і значну сторінку в історію створення української національної музичної культури, а його чарівна, задушевна музика живе й житиме в серцях мільйонів людей, даруючи їм радість, бадьорість і оптимізм».

Але тоді, у 20–30-ті роки минулого століття, до такого розуміння ролі оперети було далеко. Критика закликала композиторів порвати з традиціями Ж. Оффенбаха, І. Штрауса та І. Кальмана і створювати «ідейні» радянські ревю та оперети-водевілі з піснями на злободенну тематику. Рябова звинувачували і в «кальманівщині», і в «буржуазній неовенщині», а його «Коломбіна» завойовувала сцени найбільших театрів країни.

У 1925 році Рябова запрошують до Харкова як диригента недавно відкритого Російського театру музичної комедії. Одну за одною він пише власні сучасні музичні комедії – «Цеглинки», «Зірка екрана», «Вихор», «Три моноклі», «Дорога Анни», «Сек­ретар Пухтресту». Одночасно він працює скрипалем-концертмейстером у Харківському україн­ському театрі опери та балету, і адміністрація пропонує Рябову залишити «легкий жанр» і зайнятися «серйозною» музикою з перспективою стати диригентом столичної опери. Але і вдруге оперета перемогла.

Своя, українська ...

Улітку 1929 року за рішенню уряду в Харкові, у будівлі театру «Муссурі», де до цього грала російська оперета, розпочалася робота зі створення першого в історії національної культури Українського державного театру музичної комедії. Цей процес очолив Лесь Курбас. Він залучав до співпраці молодь, насамперед своїх учнів. На посаду головного диригента запросили Олексія Рябова. Ідея створення якісно нового теат­ру, збагачуючи та оновлюючи «легкий жанр», можливість відкривати його незвідані шляхи та вимовисті можливості, захопила композитора, і він «з головою» занурився у процес. І мріє про створення масштабної національної оперети з розгорнутими ансамблями, хорами, аріями та дуетами, великими музичними фіналами кожної дії, в якій об’єдналися б традиції світового й українського класичного опереткового мистецтва.

Ці задуми вдалося реалізувати після знайомства в середині 30-х років з харківським драматургом Леонідом Юхвідом, який запропонував втілити на сцені образ «малоросійських» повіс­тей Гоголя. У травні 1936 року відбулася прем’єра нової україн­ської оперети «Сорочинський ярмарок». У березні 1937-го «Сорочинський ярмарок» Олексія Рябова побачив світло рампи і в Московському театрі оперети, отримавши найвищі оцінки критики. Цей успіх продовжила наступна оперета Рябова – «Травнева ніч», створена у співдружності з Леонідом Юхвідом. Однак найяскравіша перемога композитора і харківського колективу була попереду.

Ах, це весілля...

Такою перемогою стала новаторська як на ті часи героїко-романтична оперета «Весілля в Малинівці». Утім, спочатку вона називалася «Весілля в Зарянці» (пташку малинівку називали ще й зарянкою). Мальовничі, колоритні персонажі, події недавнього минулого, накладені на український колорит, що запам’ятовуються, яскраві мелодії, дотепні тексти – усе це сприяло тріумфу прем’єри, яка відбулася 4 листопада 1937 року. Але – майже одночасно з Харковом «Весілля в Малинівці» ставить Московський столичний театр оперети. Однак, це була дещо інша версія, автором музики для якої був московський диригент і композитор Борис Александров. Цей його «авторський», з невеликими поправками, варіант ґрунтувався на інтерпретаціях мелодій харківського композитора. Щодо того, як потрапили задумки харків’ян у Москву і чому склалася така ситуація, існує кілька версій. Але, як би там не було, варіант харків’ян мав гучний успіх у першу чергу на українській сцені. Звичайно, прикро, що в 1967 році чудовий фільм «Весілля в Малинівці», що став свого часу лідером касових зборів у вітчизняному кінопрокаті, було знято за версією Александрова, а про харківську версію сьогодні мало хто знає.

Але творчий тандем Рябов-Юхвід рук не опустив: на замовлення Київського театру музичної комедії написали наповнений задушевними піснями твір про молодих українських учених – «Коли помиляються двоє». Його прем’єра відбулася у травні 1941 року. Олексій Рябов до того моменту був уже головним диригентом цього театру.

P. S.

Автор 20 оперет, балетів «Ніч перед Різдвом» і «Запорожці», танцювальних сюїт, симфонічних і камерних творів, музики до драматичних спектаклів, пісень, романсів, Олексій Рябов заслужено вважається батьком української національної оперети. Саме він першим поєднав художні традиції європейської класичної французької, віденської оперети й українського національного музично-драматичного театру Кропивницького, Старицького та Садовського з його променистою, святково мальовничою, вокально-танцювальною стихією комедійного сценічного дійства. У Києві, на будівлі театру музичної комедії, у 2007 році було встановлено меморіальну дошку, присвячену композитору.

Читайте також: Грецька трагедія одного з творців Т-34 

Автор: Інна Можейко