Як Степан Гризодубов літаки в сараї збирав

Як Степан Гризодубов літаки в сараї збирав

Фото: www.otkudarodom.ua

26 липня виповнюється 135 років з дня народження першого харківського авіаконструктора.

Літак на початку ХХ століття – така ж рідкість, як космічний корабель на початку ХХІ. Ось тільки чи зможете ви у своєму сараї побудувати космічний корабель? А ось наш земляк Степан Гризодубов побудував на початку ХХ століття у своєму сараї літак і став одним з перших у країні авіаконструкторів.

Усе почалося з кіно

Син чиновника канцелярії предводителя дворянства Сумського повіту, Степан Гризодубов з дитинства мав потяг до техніки. У 1904 році, закінчивши Харківське залізничне училище, він отримав спеціальність майстра електромеханічного ремесла, влаштувався на роботу в Харкові: завідував електричною частиною в Харківському дворянському зібранні і мав свою власну електромеханічну майстерню в Мордвинівському провулку. Здавалося б, усе як у всіх, і нічого незвичайного: хлопець з родини бідних дворян намагається заробити на життя своєю працею. У 1907 році, приховавши своє дворянське походження, він одружується з дівчиною із селянської сім’ї: князь не мав права брати шлюб із селянкою без дозволу Государя.

А потім технік і електромеханік Степан Гризодубов побачив у кінохроніці політ братів Райт – творців одного з перших у світі літаків. І сам загорівся мрією побудувати власний аероплан. Звичайно, про жодні креслення або хоча б малюнки й мови бути не могло: де Харків – і де Америка з братами Райт! Але Степан знайшов вихід: щоб краще розгледіти конструкцію американських авіаторів, він купив у кіномеханіків місцевого кінематографа кілька кадрів, на яких був політ американців. І 24-річний механік, зачарований ідеєю створення рукотворного птаха, не маючи ні достатніх знань, ні коштів, із захопленням взявся за справу.

Слідом за мрією

Із 1908 року Степан за кінокадрами спроектував креслення літака. Працював практично сам, допомагала йому лише дружина Надія, що розділяла захоплення чоловіка, який вимушено відмовляв сім’ї навіть у меблях. Усі доходи – і його, і дружини, що заробляла шиттям – ішли на придбання матеріалів для аероплана. Розповідають, що харківський губернатор, дізнавшись про затію Гризодубова, презирливо сказав: «Жебрак, а лізе в небо!», але це не зупинило ентузіаста. 10 травня 1909 року в родині народилася дочка Валентина. Це не могло не ускладнити ситуацію: відповідати тепер потрібно було не тільки за дружину, а й за дитину, але Степан завзято йшов до мети. Увесь свій вільний від роботи і сім’ї час він «чаклував» у своєму сараї-майстерні, тепер уже на вулиці Мироносицькій, 91.

На початку літа 1910-го в Харків прибув «глашатай авіації» Сергій Уточкін: його літак, французький «Фарман-IV», на цілий тиждень було виставлено для загального огляду, а потім відбувся перший у Харкові політ на апараті, важчому за повітря. Степану відчайдушно хотілося не просто піднятися в небо – він хотів зробити це на літаку своєї власної конструкції, іншого варіанта для нього просто не існувало.

Перший літак, названий ним «Гризодубов-Райт № I», було побудовано в 1911 році. За розмірами він загалом мав схожість з біпланом «Райт», але відрізнявся від нього наявністю стабілізатора, шасі з дерев’яними колесами, а також силовою установкою. Він не літав: постійно рвалися ланцюгові передачі від двигуна до повітряних гвинтів.

Завершення будівництва першого літака збіглося за часом з науковою екскурсією Повітроплавального відділу Харківського відділення Російського технічного товариства в Севастополь. Гризодубова для ознайомлення з існуючими літаками було включено в цю групу ентузіастів. Як пасажир Гризодубов здійснює декілька польотів. Але один з них став останнім: двомісний «Фарман» капітана Макєєва з Гризодубовим на борту зазнав аварії. Льотчик залишився цілим, а Степан пошкодив собі обидві ноги. Пробувши у школі всього п’ять днів, Гризодубов повернувся до Харкова.

Приїхавши додому й підлікувавшись, Гризодубов розбирає свій перший літак і будує новий – «Гризодубов № 2». Це був біплан з переднім кермом висоти. У ньому були використані з невеликими переробками крила, біпланове кермо висоти, стійки та низка деталей від першого літака. Двигун – той самий, гвинт – штовхальний. Але і ця машина не злетіла, як, утім, і третій варіант.

Тільки четвертий літак, завершений у 1912 році, зміг упевнено відірватися від землі. Він нагадував за зовнішнім виглядом французький «Блеріо-ХІ», але відрізнявся від нього прорізами у крилах для обзору вниз, пружинною амортизацією шасі та іншим хвостовим оперенням.

Замість серця – полум’яний мотор

Восени 1915-го Гризодубова було призвано в армію. Він потрапив в авіаційну частину, потім був переведений у Петербурзьку школу військових льотчиків при Імператорському Всеросійському аероклубі, де і працював – спочатку у бригаді зі збирання і ремонту, а згодом був призначений у бригаду з установлювання моторів на аероплани. Подав рапорт у школу військових льотчиків, був зарахований, після трьох місяців навчання склав іспити на звання льотчика (пілота), був переведений у спеціалізовану групу для військових льотчиків. 8 червня 1916 року Степан Гризодубов отримав диплом пілотаавіатора № 374 і залишився працювати при школі. А в листопаді 1916-го він демобілізувався за станом здоров’я – переломи дають про себе знати. Він повертається до Харкова, до сім’ї.

Батько і дочка

Коли Степан Гризодубов прив’язував ременями до себе 2,5-річну дочку, збираючись у політ на літаку власної конструкції, він не думав, що все своє життя його Валюша пов’яже з авіацією. Мама Валі, Надія Михайлівна, мріяла, щоб дочка стала музикантом. Після закінчення середньої школи Валентина Гризодубова вступила до Харківського технологічного інституту й одночасно, як слухняна дочка, закінчила музичне училище по класу рояля і була зарахована до консерваторії. Любов до музики вона зберегла на все життя, і коли вже через багато років сідала за рояль, то навіть професіонали захоплювалися її грою. Але поклик неба дня неї, як і для її батька, виявився сильнішим: коли в 1928 році в Харкові відкрили школу пілотів цивільної авіації ТСОАВІАХІМу, Валентина вступила до неї в першому наборі й через три місяці закінчила, отримавши звання пілота. Потім була Пензенська школа льотчиків-інструкторів, заняття планерним спортом, робота льотчиком-інструктором.

Валентина Гризодубова стала найзнаменитішою жінкою-льотчиком країни і першою, що отримала ще до війни звання Героя Радянського Союзу – за здійснення унікальних, рекордних перельотів. Де б вона не служила, де б не жила – вона регулярно приїжджала в Харків до батька.

Різнопланова особистість

Авіація, звичайно, була головною пристрастю Степана Васильовича, але не єдиною. Він займався конструюванням техніки, литтям, зварюванням, письменницькою творчістю, був чудовим фотографом. У 20–30-ті роки захопився планеризмом і став одним з організаторів планеризму у країні. У 1940 році він побудував мотопланер. На цьому ґрунті він посварився з начальником «Укрповітрошляху» Василем Юнгмейстером – той, сам чудовий льотчик, вважав, що будь-який літак повинен літати тільки з двигуном. У результаті Гризодубов пішов з авіамайстерень, у яких працював з початку 20-х років, і тривалий час був інженером у НДІ гігієни праці та профзахворювань, де створював контрольно-диспетчерську апаратуру для різних галузей промисловості, а також сконструював три типи аеросаней. Перші були пробним варіантом, другі при підготовці до санного пробігу згоріли на залізничній платформі під час пожежі, а треті (дуже вдала модель – вміщали на себе 14 осіб або до 1,5 т вантажу й розганялися по твердому снігу до понад 100 км/год) були вивезені німцями під час окупації. Документація до них, на жаль, пропала під час війни.

Степан Васильович Гризодубов помер у 1965 році. Зараз у його квартирі – меморіальний музей.

Читайте також: Норовлива слава кумира 80-х актора Андрія Харитонова

Автор: Інна Можейко