Автор чотирьох українських енциклопедій відсвяткував ювілей

Автор чотирьох українських енциклопедій відсвяткував ювілей

Фото з книги "Любові висока струна"

21 серпня виповнилося 80 років філологу, краєзнавцю, поету Івану Лисенку – автору унікальної 4-томної «Валківської енциклопедії» та десятка інших, не менш унікальних, книг.

Коли у подружжя Максима та Ганни Лисенків з Черемушної, що на Валківщині, у 1938 році народилася друга дитина – син Іван, нічого не віщувало, що він стане відомою людиною. Ріс хлопчик  як хлопчик, хіба що був  тихим і спокійним, міг зосереджено грати годинами,  а потім – так само зосереджено читав книги: за ними ходив до районної Валківської бібліотеки, 12 кілометрів в один кінець. Батько загинув на війні, мати одна тягнула дітей і будувала хату (стару спалили німці саме в день звільнення Черемушної – 11 вересня 43-го). Іванку довелося зазнати і голоду, і важкої сільської роботи – як і багатьом його одноліткам. Хорошої освіти школа дати не могла: там учителями були довоєнні учні. Але мама, яка отримала три неповні класи освіти, напам’ять цитувала Пушкіна, Некрасова і Шевченка, і її син «закохався» в поезію: він навчався в 6 класі, коли написав свій перший вірш, займався в літературному гуртку.

Іван Лисенко у 1957 році, під час закінчення школи. Фото з книги "Любові висока струна".

Його університети

До моменту закінчення школи в 1957 році юнак вже мріяв про філологічний факультет університету, але вступити туди йому вдалося тільки через чотири роки – у 1961-му. Утім, цей час теж був свого роду «університетами» – працюючи на заводі, Іван Лисенко продовжував писати вірші. Він навіть переміг у конкурсі, оголошеному валківською районною газетою; премію в розмірі 150 карбованців йому видали... книгами. Хлопець займається в літературній студії при Спілці письменників у Харкові, друкує вірші в «Соціалістичній Харківщині» і «Ленінській зміні», «пропадає» в бібліотеці ім. В. Г. Короленка і знайомиться з різними людьми, які дуже вплинули і на його творчість, і на його життя. Одним з них був Василь Халімон: земляк, людина, яка пройшла пекло сталінський таборів, він значною мірою сприяв формуванню національної свідомості Івана. Саме Василь Халімон подав йому ідею створення «Валківської енциклопедії».

Іван Лисенко - токар Харківського трактороскладального заводу, 1960 рік. Фото з книги "Любові висока струна"

Однак Василь «тягнув» його в ряди борців за національне відродження України, а Іван не був борцем за складом свого характеру. Вчений-дослідник, збирач минулого, людина, що зберегла для України десятки й сотні імен її діячів культури, – от його місія, яку він відчував з юності. Проте КДБ з цього часу почало придивлятися до неблагонадійного молодого поета, який цікавився не тими іменами, які належить, читав книги – не ті, що належить, і водив дружбу «не з тими» людьми. П’ять років університету Іван Лисенко  фактично провів у бібліотеці  Короленка. Він мріяв про аспірантуру, але замість цього працював у школі – спочатку в Руській Лозовій, потім під Києвом. Крок за кроком він намагався наблизитися до своєї мрії – шукав літературну роботу: влаштувався у видавництво Української радянської енциклопедії – Микола Бажан узяв його на роботу. Потім був досвід роботи на радіо – редактором. Але в нього постійно присутнє відчуття: «це – не моє». Зрештою Іван Лисенко знаходить роботу мрії –  редактор у редакції літературознавства та художньої літератури видавництва «Наукова думка». Нарешті в нього з’явилася можливість виконати обіцянку, дану самому собі, – зайнятися дослідженням української музичної культури.

Ходіння по муках

Йшов 1972 рік. Не тільки відлига, а навіть її сліди безжально знищувалися.

Почалися арешти серед української інтелігенції. Івана Лисенка як неблагонадійного звільнили з роботи й регулярно «запрошували» для бесід у КДБ. Попереду були роки поневірянь по редакціях і робота без будь-якої надії побачити її результати опублікованими. Саме в ці дуже складні 70-ті роки Іван Лисенко займається складанням унікальних «Словника співаків України» та «Українського музичного енциклопедичного словника». Щоб глибше розбиратися  в музиці, він вступив до народної консерваторії на диригентсько-хорове відділення і брав уроки гри на фортепіано. Він активно листувався з музичними діячами за кордоном, збираючи  інформацію про українських співаків в еміграції і регулярно пояснюючи КДБ, що в нього суто культурний інтерес. На початку 80-х здалося, що життя почало налагоджуватися – він влаштувався на роботу в Київський педуніверситет – викладати зарубіжну літературу. Він посмів (!!!) читати її студентам українського відділення українською ж мовою. Почалося цькування – і Іван змушений був не тільки піти, а й розпрощатися з мрією про захист кандидатської дисертації. Тільки в 1985-му, під час перебудови, він зміг повернутися в «Радянську школу», де колись працював, а через 4 роки – перейти в журнал «Україна». На жаль, у 1992 році журнал залишився без фінансування, і після чергових «ходінь по муках» Іван Лисенко повернувся в «Наукову думку».

Відкривач фактів

З 1998 року все, що десятиліттями відкладалося, виявилося затребуваним. Першою ластівкою став вистражданий «Словник співаків України», який пролежав у видавництві 23 роки. Іван Максимович його забрав, знайшов спонсорів – і видав. А далі – немов греблю прорвало: з інтервалом у 2–3 роки виходили все нові й нові книги, а в них – імена, біографії і творчість людей, які могли б канути в Лету, якби не Іван Лисенко, який присвятив життя порятунку їх від забуття. Поети Олександр Олесь і Микола Корж (його книгу Іван Лисенко видав власним коштом, дотримуючи слово, дане колись земляку), Майкл Йогансен і Маруся Вольвачівна – це ті, кому присвячено окремі книги. А ще сотні імен в енциклопедіях і словниках, експедиції на рідну Валківщину для збирання матеріалів, нескінченні листування та пошук грошей для того, щоб його здобутки побачив світ. Неймовірно скромний і працьовитий чоловік, вчений-самітник, він у післямові до книги своїх вибраних творів «Любові висока струна», що вийшла в 2010 році, писав: «Так, я не був політиком, революціонером, трибуном. Я спокійно і тихо робив справу одержимої людини, яка любила свій народ». Але це і є справжня любов...

Від першої особи

"Я не захотів жити подвійним радянським життям, кинувши режимові виклик. Відмовившись від будь-якої кар’єри, я вирішив жити своїм незалежним життям, хоча ціна була дуже висока. Я робив тільки те, чим боліла душа, чим було переповнене серце і мій світогляд. Завдання в мене було лише одне: працювати на користь України, чим би це для мене не обернулося.

Те, що зроблено мною в царині літератури, йшло від щирого серця, моєї одержимості. Я повернув українській літературі кількох поетів, залишив ряд літературних праць і спогадів про письменників, з якими мав зустрічі…

Я сповна виконав свою клятву, дану собі ще в Харкові, на світанку своєї діяльності. Мною було врятовано від забуття сотні імен співаків, композиторів, музикантів і введено їх до наукового обігу…

Я залишаю Україні чотири власні енциклопедії, в т. ч. першу регіональну енциклопедію «Валківська енциклопедія» як свідчення моєї любові до рідного краю" -  Іван Лисенко.

Дякуємо Віталію Артеменку за допомогу  в підготовці матеріалу

 

 

Автор: Інна Можейко