Творець «Пригод капітана Врунгеля» та «Острова скарбів» завжди був своїм і серед дітей, і серед дорослих

Творець «Пригод капітана Врунгеля» та «Острова скарбів» завжди був своїм  і серед дітей, і серед дорослих

Фото з wap.nk.org.ua

Радісний талант мультиплікатора Давида Черкаського

Коли по телевізору йшли його мультфільми – про капітана Врунгеля або про скарби Флінта, уся країна сідала перед екранами. А пісні і фрази персонажів ставали народними хітами. Ну хто з нас не казав: «Як ви яхту назвете, так вона і попливе» або не наспівував «Ми бандито-гангстерито...» Давид Черкаський умів розповісти свої мультиплікаційні історії так, що вони запам’ятовувалися на все життя.

Усе, за що б не брався знаменитий режисер-мультиплікатор Давид Черкаський, він робив радісно. Весело творив, дуже кумедно жартував, по-гусарському упадав коло дам, відчайдушно гуляв... При одній тільки згадці його імені всі, хто його знав, мимоволі розпливалися в усмішці – Черкаського любили всі: і колеги, і знайомі, і побратими по мультиплікаційному цеху. Нехлюй, фантазер і насмішник, він прибив над робочим столом величезний цвях, на який, як у туалеті, чіпляв усе, що приходило в його голову. А своїм життєвим девізом зробив постулат, який гласить: «Хороша поведінка – останній притулок посередності».

Будівельник-мультиплікатор

Давид Янович Черкаський (відгукувався також на Дод, Янович та Іванович) народився в Черкаському районі Черкаської області. Він був сином заступника наркома юстиції УРСР і з раннього дитинства не давав нудьгувати батькам: спритний і допитливий хлопчак то ґудзик у ніс засуне, то цвях або маленьку більярдну кульку проковтне. Ще до війни (Давид народився в 1931-му, але записали в свідоцтві 1932-й, щоб було менше шансів потрапити в армію) батько повів хлопчика в кінотеатр на мультфільм про барона Мюнхаузена – і хлопчик, прийшовши додому, сам спробував намалювати свій перший мультфільм.

Проте після школи Давид обрав професію будівельника й подався до Київського національного університету будівництва і архітектури. Благополучно закінчивши його, він влаштувався на роботу в інститут «Проектстальконструкція» і продовжував малювати картинки. А в 1959 році навіть затіяв намалювати цілий мультфільм. І саме в цей час на студії «Київнаукфільм» вирішили відкрити відділення анімаційних фільмів. Дізнавшись про це, Давид взяв свою роботу й відправився до директора (який, за власним визнанням Черкаського, нічого не розумів у мультиплікації). Результат: справжнім художникам, які претендували на роботу у студії, відмовили, а Черкаського взяли. А він «притягнув» на студію друзів-архітекторів: Володимира Дахна (автор знаменитого мультсеріалу про козаків), Єфрема Пружанського (режисер радянської «Аліси в Країні чудес») та інших. Новоявлені мультиплікатори тиждень стажувалися на «Союзмультфільмі» в Москві в Котьоночкіна, але відразу зрозуміли, що робити такі мультики не зможуть – не те фінансування. І вирішили піти своїм шляхом.

У 1964 році вийшов режисерський дебют Черкаського – «Таємниця чорного короля». Це був ролик про протипожежну безпеку. Він отримав премію на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів у Румунії як кращий дебют.

Режисер-новатор

Фото з nashaplaneta.su

У своїй творчості Черкаський використовував метод комбінованої зйомки: поєднував анімацію та ігрові зйомки. Про такі прийомі заговорили як про новаторство в мультиплікації після виходу «Пригод капітана Врунгеля» у 1980 році, де герої плавали не по намальованому морю, а по справжньому.

«Насправді нашій групі просто потрібно було полегшити роботу: десятихвилинний мультфільм робиться два роки. А нам замовили 13 і в строк – чотири роки. От ми й використовували відео моря, щоб не малювати його. Там ще ми використовували ляльок-перекладок – промальованих на картоні персонажів, які використовувалися багато разів», – розповідав згодом сам Черкаський.

Режисер використав й інші прийоми, які стали новаторськими для радянського кінематографа. В «Острові скарбів» він поєднував живих акторів і мальованих персонажів, а в мультфільмі «Крила» застосував прийом тотальної анімації, зробивши тривимірні «прольоти», які імітували панорамування в художньому кіно.

Щодо методів роботи над картинами, то, як правило, творче нехлюйство та епікурейство закінчувалися місяці за два-три до здачі фільму. Починався цілодобовий аврал, група тонула у штормі невщухаючих фантазій, чаді маячних, але таких, що чомусь завжди реалізуються, ідей. Під натиском гусарства та молодецтва сценарій мало не щодня зазнавав кардинальних змін. Коли видно було «світло в кінці тунелю», як розповідав сам Давид Янович, його постійний художник Радна Сахалтуєв (один з найблискучіших художників на всьому радянському та пострадянському просторі анімації) пірнав у бенкетування, самого Давида від засмучення негайно прихоплював найтяжчий грип, і за справу бралися досвідчені редактори: щосили напружуючи фантазію, вони складали фінальний титр – «Кінець». Може, тому його багатосерійні стрічки мають вигляд постійної імпровізації з підозріло раптовим кінцем.

Людина-джаз

Він був імпровізатором і в творчості, і в житті, причому робив це на ходу – і блискуче. А ще – невиліковним оптимістом. Якщо йому щось не подобалося – він вставав і негайно переходив на інше місце І знову навколо нього розходилися круги радості. Люди, які його знали, казали, що Черкаського можна сприймати як ліки від депресії, і готові були розповідати нескінченні легенди та історії. Приміром, про те, як, відвідавши одне весілля, він забув про привід і, відкликавши офіціанта, страшенно вибачався, що розплатитися за всіх гостей грошей не вистачає, завтра він неодмінно відповість. На одному з фестивалів мультиплікації «КРОК» (Черкаський багато років був його співголовою) він забрався на вершину щогли та зістрибнув униз, а на одному з останніх, коли таксист запитав його: «Куди їхати?», Давид Янович з подивом розкинув руки в боки: «Та куди завгодно, я скрізь нарозхват!»

Фото з nashaplaneta.su

Давид Черкаський помер 30 жовтня цього року у віці 87 років.

 

Афоризми від Давида Черкаського

Не треба ганятися за щастям: просто стань у нього на шляху або ляж, якщо важко стояти, але не ганяйся, бо бачитимеш тільки його хвіст.

Я не дивлюся назад. Я не дивлюся вперед. От зараз – оце життя.

Я нижчий щабель середнього достатку. У мене немає машини, немає дачі. Я можу піти куди завгодно – випити, закусити, повеселитися. Можу купити собі хорошу книгу, піти в театр. Але, наприклад, звести будинок – це «вище» потрібно бути...

Троєщина – чудовий тихий район! І мені тут подобається, у мене тут багато знайомих. Нормальні люди – нічого із себе не удають. Красиві й неквапливі, що дуже важливо. І якщо ви думаєте, що на Печерську більше інтелігенції, то дуже помиляєтеся! Справжня інтелігенція тихо розійшлася по околицях.

Читайте також: Як у Харкові 70 років тому акордеони конструювали

 

 

Автор: Інна Можейко