Як створювались улюблені мультики нашого дитинства

Як створювались улюблені мультики нашого дитинства

Фото: temadnya.com

Чи знаєте ви, що Вовк і Заєць спочатку мали зовсім інший вигляд; що «Снігова королева» була найвідомішим радянським мультиком за кордоном, а харківські студенти створили мульфільм, який ішов на ЦТ?

Можна сперечатися до хрипоти, намагаючись зібрати список най-найпопулярніших мультфільмів минулого – у кожного цей список буде свій. Наприклад, знавці кращим радянським мультфільмом називають «Їжачка в тумані» – він зібрав урожай найбільш престижних і значущих нагород світу в мультиплікації. А ми (та й наші діти) бігли до телевізора, ледь почувши веселу мелодію заставки «Ну, постривай!».

Колаж: dnevniki.ykt.ru

Давно розібрані на цитати «Вінні-Пух», «Жив-був пес», «Повернення блудного папуги», живуть своїм окремим життям пісні з першого вітчизняного мультфільму-мюзиклу «Бременські музиканти» (ну ось напевно у вас зараз у голові крутиться: «Ох, рано встает охрана» або «Ах ты бедная моя трубадурочка...»), і кожний рух безхитрого Чебурашки вже вивчено напам’ять, а кращого знайти неможливо. Та й не потрібно.

 

Художник-постановник мультфільмів про Чебурашку Леонід Шварцман зі своїми героями. Фото: dubikvit.livejournal.com

Адже назавжди залишиться в пам’яті, як, затиснувши в кулаці випрошений у батьків гривеник, ми поспішали в кінотеатр. Часом доводилося вистояти величезну чергу, але нагорода завжди знаходила нас: темний зал і величезний екран, на якому розгорталося чарівне дійство, ім’я якому – мультфільм. Воно було кольоровим, яскравим (телевізори до другої половини 70-х у більшості своїй залишалися чорно-білими), захоплювало й зачаровувало, викликало сміх і сльози, і незмінно наступної неділі зранку ми знову клянчили в батьків гривеник на мультик.

Цікаві факти

– Щоб Вінні-Пух заговорив потрібним для режисера голосом («потрапив в образ»), запис голосу Євгена Леонова довелося трохи прискорити.

– Спершу «Ну, постривай!» був держзамовленням – чиновники вирішили дати діснеївським мультикам адекватну відповідь і виділили солідний на ті часи бюджет.

– Наш мультфільм «Снігова королева» був дуже популярним у Європі. У французькій версії Снігова королева говорить голосом Катрін Деньов.

– Ім’я «Чебурашка» письменникові Едуарду Успенському допоміг придумати його друг, який сказав про свою незграбну дочку, яка впала: «Знову чебурахнулась!»

– «Жив-був пес» – дебют для маститого Армена Джигарханяна в мультиплікації. До речі, спочатку на цю роль планувався Михайло Ульянов.

– Серіал про українських козаків було задумано спочатку як художній фільм, але потім став мультиком. До речі, авторський текст у ньому читає творець Пса і Вовка Едуард Назаров. Він же створив і Вінні-Пуха.

Вічна погоня

Про цю парочку ми начебто знаємо все. Один – патлатий хлопець з гітарою за спиною, у штанях-кльош і сорочці навипуск, іде неспішно, курить цигарку й насолоджується не обтяженим обов’язками життям – коротше, явно негативний персонаж. Інший – маленький, але хитрий, усе життя тільки й робить, що тікає від першого й капостить йому потихеньку.

А все почалося з того, що на кіностудію «Союзмультфільм» запросили молодих, популярних і доволі відомих гумористів Курляндського, Хайта, Камова та Успенського і попросили зробити що-небудь смішне. Курляндський з Хайтом придумали сюжет: фільм-погоня. Обирали, хто за ким женеться, перебрали різних персонажів і нарешті зупинилися на вовку та зайці як найбільш звичних для нашого фольклору персонажах.

У 1969 році режисер Геннадій Сокольський зняв мультфільм для випуску популярної тоді збірки «Карусель», і головна ідея цього сюжету лягла в основу знаменитого серіалу. Однак його образи Вовка та Зайця піддалися цензурі: керівництву здалося, що вони занадто злі, а радянським дітям потрібні добрі герої, і Сокольський відмовився працювати далі.

Спочатку Заєць і Вовк мали вигляд саме такий. Фото: dubikvit.livejournal.com

А В’ячеслав Котьоночкін вирішив спробувати. «Заєць у мене відразу вийшов – з блакитними оченятами, рожевими щічками, узагалі дуже позитивний, – згадував згодом він. – А Вовк довго не вдавався. Потім на вулиці я побачив хлопця, який притулився до стіни будинку. У нього було довге чорне волосся, до товстих губ прилипла сигарета, животик вивалився, і я зрозумів, що саме таким має бути Вовк». Так народився, як би зараз сказали, серіал.

Творець Вовка та Зайця В`ячеслав Котьоночкін. Фото: dubikvit.livejournal.com

Уже на показі першого випуску мультфільм зірвав овації. Починаючи з 1969 практично щороку на екранах з’являвся новий випуск. До серіалу міцно приліпився епітет «народний». Кілька разів Котьоночкін готовий був розпрощатися з Вовком і Зайцем і поставити крапку в роботі над мультфільмом, але на численні прохання глядачів не робив цього.

Анатолій Папанов озвучує Вовка. Фото: dubikvit.livejournal.com

Секрет популярності «Ну, постривай!» криється, насамперед, у впізнаваності обстановки. Це – історія повсякденності, буденності 70-х. Тієї повсякденності, що не документується в офіційних джерелах, а зберігається лише в пам’яті країни. Замість мультфільму про те, «що таке добре і що таке погано», у Котьоночкіна вийшов мультфільм-епоха, відкрито іронічний і непокірний.

 

Вовка автор «змалював» з пту-шника. Фото: dubikvit.livejournal.com

На екрані – чітко впізнавані типажі, які живуть звичайним життям, таким самим, яким жили мільйони людей у країні. Чималу роль у його популярності зіграла музика: творці серіалу використовували шлягери 60–80-х років. А музична заставка мультику, яка була для нас сигналом про те, що потрібно негайно бігти до телевізора, – угорська мелодія «Водні лижі».

Як три мушкетери на «Козаків» надихнули

Один з найпопулярніших, відомих і улюблених мультсеріалів, зроблених українськими мультиплікаторами, – «Як козаки...». Його творець, Володимир Дахно, архітектор за освітою, був родом із Запоріжжя. Чи варто дивуватися, що герої Дюма трансформувалися в нього в козаків: забіяка і товстун Портос – це силач Тур, ліричний Араміс – довготелесий і розважливий Грай, войовничий Атос – бравий малюк Око.

Фото: pustunchik.ua

Художник «Козаків» Едуард Кирич згадував: «Дахно намалював для мене довгу паличку і сказав, що це козак Грай, великий кружок – силач Тур, маленький – верткий Око. Я ж, як художник-аніматор, зробив з його ідеї персонажів. Що значить «зробив»? Створив їм обличчя, наростив тіла». А далі було дев’ять серій пригод мовчазної, але веселої і спритної трійці. Вони й у футбол-хокей грали, і наречених визволяли, і сіль купували, і в Олімпійських іграх брали участь, і навіть виручали інопланетян. Остання серія вийшла на екрани в 1996 році. Володимир Дахно мріяв зняти продовження «Козаків» під назвою «Як козаки у тридев’яте царство ходили», але не встиг знайти спонсорів. Він помер у 2006 році. А через десять років вийшли нові, модернізовані «Козаки» – 26 серій тривалістю дві хвилини кожна. Новий мультсеріал був «заточений» під чемпіонат Європи з футболу. Зараз енергійна трійця – Грай, Око й Тур – дивиться на нас із футболок, обкладинок зошитів і блокнотів і навіть з пачок із сіллю.

Харківський автобус: історія з анекдоту

У Харкові з 1958 року при ХПІ працювала аматорська кіностудія. До речі, її рівень був настільки високим, що кіностудію ХПІ називали «малим Всесоюзним державним інститутом кінематографії». Крім документальних та ігрових фільмів, на студії в якийсь момент почали створювати мультфільми. Один з них хлопці зняли в 1981 році за мотивами дуже популярного тоді анекдоту.

Кадр з мультфільму «Новий маршрут».

У кінці 70-х років практично закінчувала забудовуватися головна міська «спальня» міста – Салтівка. Метро там, звичайно, було тільки у проекті, і щоранку на всіх зупинках починалася битва за автобус. Головним прокляттям були старі ЛАЗи – вузькі проходи в салоні, в яких неможливо було розминутися, вічно брудні двері, пічки, котрі створювали неможливу спеку і працювали чомусь навіть влітку... Коротше – жах. На їх фоні жовті угорські «Ікаруси» були просто верхом комфорту. А якщо на маршрут виїжджав «хвостатий» «Ікарус», що складався з двох частин, які кріпилися між собою гумовою «гармошкою», то це було справжнім щастям: із зупинки поїдуть усі. Напевно, ця сама гармошка й надихнула на анекдот.

Отже, винайшли автобус, який може вмістити будь-яку кількість пасажирів. Під’їжджає він до зупинки. Водій: «Ну що, всі сіли?» Із салону кричать: «Ні-і-і-і!». Він за важіль потягнув – автобус збільшився. «Ну, всі сіли?» – «Ні-і-і-і!». Водій знову за важіль потягнув, автобус раз – і знову збільшився за рахунок гармошки всередині. Нарешті після третього збільшення в розмірах усі охочі помістилися в автобусі. Водій вимовляє: «Ну, поїхали!» – і переводить важіль у початкове положення. Власне, студійцям залишилося додумати небагато: обличчя і пози людей, сплюснутих в автобусі, і підкласти під ці фінальні кадри дуже популярну тоді пісню «Как прекрасен этот мир...».

Оскільки бум будівництва «спалень» у всій країні припав саме на цей час, мультфільм виявився актуальним. Потім у Харкові знімали й інші мультфільми, у тому числі й пластилінові, але «Новий маршрут» у 1985 році став лауреатом конкурсу популярної передачі «Веселі хлоп’ята» і виявився єдиним харківським мультфільмом, показаним по Центральному телебаченню. До речі, у колі студійців ХПІ, які працювали над мультфільмами, були Євген Мамут (згодом творець спецефектів для фільму «Хижак» і володар «Оскара») та Ірина Борисова (згодом головний художник Харківського лялькового театру, а нині – відомий у США мультиплікатор та ілюстратор).

Читайте також: Сергій Захаров: кумир естради, який мріяв про оперну сцену 

Автор: Інна Можейко