Чому півстоліття тому Шебелинка не сходила з перших шпальт газет

Чому півстоліття тому Шебелинка не сходила з перших шпальт газет

Сьогодні на Харківщині видобувається 41 % усього природного газу країни. А пік розвитку українського газовидобутку припав на початок 70-х років, і пов’язано це з розробкою Шебелинського родовища. «Шебелинку» – одне з найбільших родовищ Європи – було відкрито в 1950-му, введено в експлуатацію в 1956-му. В в 1973-му вона дала рекордну кількість газу – близько 60 млрд кубометрів. Шебелинка в ті роки – це 60 % газовидобутку в СРСР; вона – основний постачальник газу для європейської частини країни. 50 років тому тема Шебелинки не сходила з перших шпальт газет, у тому числі – й «Соціалістічної Харківщини».

№ 70 від 6 квітня.


№ 68 від 4 квітня

Рубрика Харківське метро

Кожне завдання – в строк

Харків’яни всім серцем радіють перемогам метробудівців, кожного приємно хвилюють повідомлення: повним ходом йдуть роботи по спорудженню тунелів в центрі і на стволі № 6 (Подольській міст), від Південного вокзалу до Левади прокладаються трубопроводи для подачі стисненого повітря від компресорних.

У районі плиткового заводу споруджується виробнича база метробудівців. Як же ідуть справи на цьому важливому об’єкті? Скажемо відверто, картина досить сумна. Робочій день у розпалі, а на спорудженні теплотраси, водопроводу, каналізації, доріг – жодної людини. Траншеї, вириті торік, майже зовсім засипані. Труби іржавіють. Чоловік 50 трудилося на будівництві матеріального складу і виробничих приміщень. А всього на об’єкті має працювати... 400 робітників.

Спорудження бази розпочалося ще в липні 1968 року. Освоїли 1 мільйона карбованців, закінчили нульовий цикл всіх важливих об’єктів. У 1969 році генпідрядником став трест «Південтрансбуд». При плані 1 мільйон 600 тисяч карбованців на рік освоєно лише 15 тисяч. Чому ж так сталося? У тресті посилаються на важки зимові умови, нестачу людей. Висловлюють ряд претензій, часом справедливих, замовникові «Харківметробуду»: немає креслень і кошторисів на адміністративно-побутовий і головний корпуси, деякі об’єкти не передбачались договором.

Деякі субпідрядні організації вважають своїм почесним обов’язком брати участь у спорудженні метро, а ось на базу дивляться як на об’єкт другорядний. Так, відмовляється виконувати роботи по базі метро БУ-541. Трест «Сантехмонтаж» з 110 тисяч за планом уклав договір лише на 45 тисяч. Час втрачено, необхідної підготовки, щоб форсувати відставання у наступному місяці, не зроблено. Людей і техніки не вистачає. Підраховано: якщо база метрополітену споруджуватиметься такими темпами, як нині, вона стане до ладу через... 30 років.

Невідкладні потреби метробудівців вимагають різкого поліпшення робіт на спорудженні бази. Було б непогано, якби харківські будівельні управляння інших трестів для подання допомоги на місяць-два виділили людей, щоб форсувати фронт робіт, поки «Південтрансбуд» укомплектує штати і вирішить питання з житлом для них.

В. Александрова


 

Мільонерша

Перша повоєнна весна на Близнюківщині. На повні груди дихала земля, звільнена від гітлерівців, гоячи рани зеленню сходів.

Саме в один з тих весняних днів доярка Устина Артемівна Вернидуб дізнався, що у Ново-Надеждиному, на диво, уціліло кілька корів. Треба було їх доглянути. І, не роздумуючи, взялася за діло.

Зліпили стіни корівника, вкрили його соломою. Затишно стало працювати. Правда, під час дощу доводилося відрами воду виносити. Але працювали. І боролися за високі надої. З сучасними, їх, звичайно, не зрівняєш. 1200 кілограмів – це вже був рекорд. Його вдалося встановити Устині Артемівні.

Скоро чоловіки почали повертатися з армії в рідне село. Дзвеніли сокири, награючи веселий марш будівничих, запах сосен міцно тримався у повітрі. Село прикрасилося рядами нових білих будиночків, звели також і добротні тваринницькі приміщення. В Устини Артемівни вже було десять подруг по роботі. Відтоді минув рік-другий... В артілі звикло до того, що серед працівників молочно-товарної ферми весь цей час Устина Артемівна була першою. А скоро про це дізналися і далеко за межами Ново-Надеждиного. Уряд нагородив доярку орденом Трудового Червоного прапора.

У великому і дружному колективі доярок її поважають. З усіма «секретами» своєї майстерності ділиться. За час, що працює на фермі, взнала їх чимало. І не лише з власного досвіду, а й з досвіду інших передових тваринників.

В цьому й секрет постійного зростання надоїв у закріпленій за нею групі корів. Швидко минула доярка двотисячний рубіж, потім ще на 500 кілограмів збільшилась щорічна продуктивність тварин. І так весь час по висхідній. Її ентузіазму радієш, хочеться потиснути роботящі руки. І отак 23 роки.

Багато радісних днів було в Устини Артемівни. Але один з них запам’ятався назавжди.

– Дівчата, поспішайте поздоровити Устину Артемівну! – вигукнув завідуючий фермою Василь Савелійович Грищук, відчинивши двері корівника. – Орденом Леніна її нагороджено. Тільки-но сам чув по радіо Указ Президії Верховної Ради СРСР.

Відтоді минуло ще три роки. Колгоспниця, як і раніше працює на фермі.

– У минулому році надоїла по 3032 кілограми молока від кожної корови, - каже вона. – Корів було 14. А в цьому році їх стало 26. Бо механізація прийшла на ферму. Вже ми корми не носимо, роздає кормораздавач, доїмо не руками, звичайно, а апаратами. Працювати стало набагато легше. Прибирають на фермі за допомогою транспортерів. Коли ми розмовляли з Устиною Артемівною на фермі, вона запросила:

– Ось впораюсь, приходьте додому, там більше часу буде погомоніти.

Скористався запрошення. По килимових доріжках заходимо в затишну мебльовану кімнату. Голубий екран телевізора, а трохи поодаль зелена цяточка радіоприймача. Відразу і не збагнеш, звідки лине чудова мелодія. Устина Артемівна, в шерстяному платті, білій хустині з яскравими квітами, запрошує до столу. Ведемо неквапну розмову. Єгор Максимович – чоловік Устини Артемівни, працює трактористом. Спільні турботи, спільні радощі.

Онуки – шестикласник Сергійко та другокласник Сашко, листа з Москви прислали. Під час канікул вони завжди відпочивають у бабусі, допомагають їй. а як одержує вона відпустку, поспіша до них у Москву. Правда, ще жодного разу всі дні на відпочинок не використала. Завжди хвилюється про справи на фермі. Туди і поспішає. Ось ця турбота про загальне добро і визначила одну з головних рис передової доярки колгоспу «Комсомолець». Близько мільйона кілограмів молока надоїла вона за роки своєї роботи.

В. Войтенко, Близнюківський район.

Автор тексту: Інна Можейко