Наш Держпром: яким міг бути символ Харкова

Наш Держпром: яким міг бути символ Харкова

Колаж Бріани Янковської

У листопаді цього року Дому Державної промисловості виповнюється 90 років

«Одне із семи чудес міста», «символ Харкова», «Організована гора», «шедевр конструктивізму» – усе це про Держпром, будівлю, яка увійшла в усі найбільш значущі архітектурні енциклопедії світу. Статтею про те, яким міг бути наш Держпром, ми починаємо серію публікацій, присвячених цій унікальній споруді.

Замість звалища

Початок 20-х років. Харків оговтується від жахів громадянської війни і починає уверджувати свій столичний статус. Як будь-яка столиця, він «вбирає» в себе величезну кількість приїжджих. Саме тут ростуть і розмножуються нові управлінські структури для нової ж економіки. Трести, управління, контори –  під усе це були потрібні приміщення. Частина з них тулилася на Сумській, у колишньому доходному будинку «Саламандра». Будівля ця, звичайно, була величезною, але, по-перше, споруджувалася як житлова, і в умовах дефіциту житла тих років управлінців звідти просто виселили.  А по-друге, там можна було розмістити всього 1800 працівників, а в цілому потрібно було – 5000. До 1924 року стало зрозуміло: потрібна нова будівля – не просто велика і простора, а й ідеологічно правильна. Це мав бути такий собі Палац праці, що відбиває у своїй зовнішності нову епоху з її прагненням зробити революцію всюди – навіть у фасадах будівель.

У березні 1924 року всі охочі – 22 трести, Промбанк, Зовнішторг і Держторг – створили державне пайове товариство «Будинок Державної промисловості» і почали шукати для нього підхоже місце. Як варіанти пропонувалися і Привокзальна площа (навпроти Управління Південної залізниці), і ріг вулиць Жон Мироносиць (колишньої Раднаркомівської) і Сумської, і навпроти Палацу праці, і на Пушкінській, у районі Театрального скверу або на розі з вулицею Дарвіна, і біля міського парку. Але десь потрібно було зносити будинки, а житловий фонд і без того був мізерним, десь у принципі було мало місця для великої будівлі, а десь місце було незручним – далеко від ділового центру. І тому вирішено було цей самий новий діловий центр... створити. Причому не просто на порожньому  місці, а на місці колишнього смітника, який був на тодішній околиці міста – відразу за Ветеринарним інститутом (тепер це обласний Палац дитячої та юнацької творчості). Сумською вулицею будинки тоді ще стояли, а от у бік Клочківських схилів, як писав Маяковський, «вороны вились, над падалью каркая». Ось на цьому самому місці й було вирішено сформувати новий діловий центр столичного Харкова, який повинен був розміститися навколо площі, яку потрібно було побудувати. На початку 1925 року розроблено проект її круглої частини, і головною її прикрасою мав стати Будинок Державної промисловості. Але на цьому місці був невеликий схил, тому було прийнято рішення: привезти землю і... «підняти» цю частину площі на 6 метрів! І ще утрамбувати – так, щоб вона витримала ту махину, яку тут збиралися будувати. І вся техніка на той момент – це вози й лопати...

Створити небувале

5 травня 1925 року оголошено Всесоюзний конкурс на проект Будинку Державної  промисловості.

 Проект «W», архітектор Васильев (Нью-Йорк).  Фото редакції «СК»  з музею Держпрому                                                  

Формально він може вважатися міжнародним –  до участі в ньому запросили архітектора Миколу Васильєва, автора однієї з архітектурних перлин Харкова – банку «Асторія» на Торговій площі, який на той момент жив у Нью-Йорку. Завдання для архітекторів було таким: залізобетонна будівля висотою 6–11 поверхів, архітектурна виразність, чітка прив’язка до певного місця на площі, багато світла та повітря у приміщеннях, центральне опалення.

 Проект «Хмарочос», архітектор Фомін (Москва). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Тут мають бути приміщення для 22 великих трестів, причому правління повинні розміщуватися на нижніх поверхах з окремими входами і своїми вестибюлями.

Проект «Гвинт», архітектор Штейнберг (Київ). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Крім того, має бути великий зал для зборів на 800 осіб зі сценою, і ще два –  на 200 осіб кожний і пов’язана з ними бібліотека; їдальня на  200 чоловік, гуртожиток на  50 кімнат, службові приміщення і навіть магазинчики. Було обговорено висоту приміщень (на першому поверсі – 4,5 м, інші – 4,25 м, а житлові – 3,7 м) і навіть ширину коридорів (не менше ніж 2,2 м) і з обов’язковим боковим або у крайньому разі – верхнім освітленням.

Проект «Копійчана марка у крузі», архітектор Дяченко (Київ). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Споруда повинна була мати балкони і трибуни для виступу ораторів – потрібно було передбачити процес публічних зібрань поза будівлею. По суті, потрібна була будівля-оболонка для дуже різних процесів і дій, які можна організувати всередині. При цьому сама будівля має зовнішнім виглядом відбивати ідею радянської промисловості, що бурхливо розвивається.

Проект «Три червоні риси». Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Коротше кажучи, архітекторам потрібно було звести будинок, аналогів якому не було не тільки в СРСР, а й в усьому світі.

Планку рівня конкурсу підняли дуже високо: для цього до участі в ньому запросили маститих академіків архітектури  москвичів Олексія Щусєва та Івана Фоміна, ленінградців Володимира Щуко і Олександра Дмитрієва, харків’янина Олексія Бекетова, яким гарантували оплату за проекти.

Проект «УРСР», архітектор Щусєв (Москва). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Премії теж поклали немаленькі: за перше місце –  5000 карбованців, за друге – 3000, за третє – 2000, за четверте – 1000. Для порівняння варто сказати, що середня зарплата по країні тоді становила 58 карбованців, або 30 доларів.

Проект «Т», архітектор Бекетов (Харків). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Проекти потрібно було представити до 10 серпня цього ж 1925 року. В архітекторів для роботи було всього три місяці.

Пришестя  «Непроханого гостя»

На конкурс було подано  19 проектів, з них два – запізнилися, а два були незакінченими. Згідно з правилами, конкурс був закритим: імена учасників залишалися невідомими до останнього моменту, а комісія розглядала проекти під девізами, в одних назвах яких чітко відчувається дух епохи: «План», «Гвинт», «Шах і мат», «Хмарочос», «Розмах», «УРСР», «Конструкція і симетрія», «Три кола», «Шахта 5-21», «Копійчана марка у крузі», «Три червоні риси», «Українець»...

Проект «Конструкція і симетрія», архітектор Гінзбург (Харків). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Проекти було виставлено на загальний огляд, народ дивився, а журі підбивало підсумки. Конкурс пройшов успішно: з 19 проектів тільки три не було оцінено журі й не було  опубліковано. Наш колишній земляк, а на той момент – житель Нью-Йорка Микола Васильєв, спроектував хмарочос, близький до нью-йоркських хмарочосів того часу, але помилився в розрахунках. Він недогледів, що план ділянки, в який потрібно було «вписати» будівлю, зроблено в саженях, а не метрах. Крім того, він був перевантажений деталями: якісь атланти, якісь жертовники, та ще й купол зверху.

Проект «Шахта 5-21», архітектор Лінецький (Харков). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Харківські архітектори – Олексій Бекетов, Олександр Гінзбург і Олександр Лінецький –  показали оригінальні проекти, але... «вершки», тобто всі чотири премії, зібрали ленінградські архітектори.

Проект «7», архітектор Щуко (Ленінград). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

Усі їхні проекти було виконано у стилі, який, на думку журі, найбільше відповідав духу епохи – конструктивізм. Але дуже витонченим, зручним і гармонійним було визнано проект Сергія Серафимова, Самуїла Кравця та Марка Фельгера під девізом «Непроханий гість».

Проект-переможець "Непроханий гість" (західний фасад). Фото редакції «СК»  з музею Держпрому

У ньому було враховано все: і транспортні потоки, і рух людей усередині будівлі, і зручність, і простота,  і елегантність, і солідність. Три корпуси, пов’язані між собою переходами на висоті 3, 5 і 6 поверхів, якими направлено внутрішній потік відвідувачів, 4 великі й 16 малих дворів, і нарешті, загальний  вигляд цього залізобетонного «віяла» вражали навіть на папері. Діло стало за малим – побудувати його.

Читайте також: Сергій Григор’єв: життя та смерть заради науки http://www.slk.kh.ua/multimedia/istoriya/xronograf-sk/sergij-grigoryev-zhittya-ta-smert-zaradi-nauki.html 

 

Автор: Інна Можейко