Пограбування, захват транспорту та погоня: детективні події на Харківщині у вересні 1969 року

Пограбування, захват транспорту та погоня: детективні події  на Харківщині у вересні 1969 року

Колаж Бріани Янковської

Все було як у кіно: жорстокі та жадібні бандити, доблесна та винахідлива міліція, дивом врятований постраждалий. Це міг бути відмінний сюжет для зйомок міліцейського детективу радянських часів, але все залишилось на сторінках нашої газети.

№ 186 від 20 вересня

Будні міліції

Кінець бандитського рейсу*

Сьогодні вночі трьома невідомими злочинцями украдена в місті Бєлгороді автомашина ГАЗ-69 № 00-58 БЕЖ, водія якої було знайдено прив’язаним до дерева. Злочинці потім пограбували магазин і вчинили квартирну крадіжку. Ними також пограбована жінка, яку вони підвозили. Злочинці зник­ли в напрямку міста Харкова. (З спеціального повідомлення Бєлгородського управління внутрішніх справ, одержаного в Харкові 15 вересня 1969 року).

А далі події розгорталися так. «Волга» мчала трасою Суми – Харків. Водій таксі Павло Якович Троценко, не дивлячись на втому, був задоволений – добре закінчується ще один трудовий день. Скільки таких позаду. Четвертий десяток водить Павло Якович машини, проїхав мільйо­ни кіломет­рів шляхами війни, новобудов, а останні 18 років – мирними трасами рідної Харківщини. Був удостоєний звання «Відмінний водій». До його солдатських нагород у 1966 році додався орден Трудового Червоного Прапора.

День схилявся на вечір. Мимо пропливали поля, вітерець приємно охолоджував обличчя. На 20-му кілометрі раптом стало погано одному з трьох пасажирів, які сіли у таксі в Богодухові. Один   них співчутливо до хворого:

– Невже знову приступ?

– Клятий апендицит, – прохрипів у відповідь.

Троценко швидко прикинув, де найближчий пункт медичної допомоги, і, щоб хоч трошки полегшити страждання пасажира, зупинив машину. Тільки-но відчинив двері, як в спину сильно вдарили ножем. Це той, хто сидів поруч з «хворим». А сам «хворий» ще вдарив ножем в шию, потім в спину. В саме серце цілився.

Двоє витягли важке тіло з машини, третій став стежити за шляхом. Навкруги нікого. Швидко потягли водія в кукурудзу, припорошили стеблами сліди ніг і криваву стежку, що залишилась на обочині.

– Ну ось і все, – процідив один.

Добре знав місцевість, хоча давно тут не бував. Відбував покарання, звільнився на початку літа, одержав тимчасову прописку в Люботині. Разом з пропискою – паспорт, поради працівників міліції, щоб влаштуватись на роботу. Та все відтягував... Точно розрахував маршрут, час, обміркував до дрібниць свій злочинний намір. Знав, що кукурудзу в цих місцях почнуть збирати лише днів через десять, значить, вбитого знайдуть не скоро, коли вони вже будуть далеко.

Довго сперечалися, хто ж буде їх жертвою. Потім вирішили: водій таксі. У нього машина, на кінець дня матиме велику виручку. Потім вони візь­муть на таксі нових пасажирів, розправляться з ними, як перед тим у Бєлгороді, переодягнуться. Ще, напевно, добавиться грошей, а вбитих кинуть у кукурудзу.

Особисті документи, права водія, путьовий лист: все під рукою, напоготові на випадок перевірки. Одного не врахував бандитський верховод, який крок вперед зробила міліція за ті довгі роки, поки він відбував покарання за минулі злочини.

Троценко повз, залишаючи позаду кривавий слід. Свідомість то залишала його, то поверталась. В очах сльози: за що? Він ніколи не плакав у роки вій­ни, коли було важко і кожної хвилини могло обірватися життя солдата. Зовсім недавно, як тільки міг, заспокоював убиту горем дружину, коли ховали дочку, яка вмерла від тяжкої хвороби. В скронях тоді стугоніло: краще б вже він сам, адже піввіку прожив, ніж зовсім молода дівчина. Де ж ті, хто хотів позбавити його життя? Що роблять? Напевне, шукають нову жертву. І він повз і повз.

Лише простогнав, коли над ним схилилася людина в міліцейській формі. То був начальник окремого взводу шляхового нагляду державної автоінспекції, старший лейтенант міліції Анатолій Іванович Шуляка. Через хвилину він вже віз важко пораненого до лікарні, де Павлу Яковичу була терміново надана медична допомога.

А ще через кілька хвилин в обласне управління внутрішніх справ летіло тривожне повідом­лення заступника начальника Богодухівського райвідділу внут­рішніх справ майора міліції Олександра Івановича Лучка. Повідомлення прийняв черговий по управлінню Олександр Пет­рович Бродач. Він негайно вжив необхідних заходів, добре розуміючи, що можуть накоїти озброєні бандити, які оволоділи легковою машиною. Через 5 хвилин розпорядження чергового прийняли всі навколишні районні відділи.

Окремі прикмети, які повідомили перед тим бєлгородські колеги, все те, що встиг виявити старший лейтенант Шуляка, було зведено воєдино і передано «всім, всім, всім» – всім лінійним, шляховим, зовнішнім постам і патрульним нарядам. Коло навкруги злочинців змикалося.

Успіх операції тепер залежав від того, наскільки швидко і кваліфіковано на місцях здійснюватимуться невідкладні оперативно-пошукові дії. Було продумано і другий варіант операції «Волга» на випадок, якщо бандити кинуть машину і зроблять спробу зникнути.

Вже о 6-й годині вечора було встановлено, що машина із злочинцями мчить в бік Валок. Врахували й інші маршрути. Першим помітив «Волгу» дільничний інспектор Валківського районного відділу молодший лейтенант міліції Михайло Задніпрянський, який разом з дружинником колгоспу «Червоний господар» Юрієм Макаренком ніс службу неподалік від Валок. Незважаючи на те, що машина промчала іншим шляхом, за 60 метрів від Задніпрянського, він встиг визначити колір, номер машини і роздивитися тих, хто знаходився в ній. Тут же зв’язується з райвідділом.

– Доповідає Задніпрянський. Я біля хлібоприймального пункту селища Ков’яги. «Волга» світлого кольору за вказаним вами номером промчала в бік Валок. Організовую переслідування.

У Валках піднято по тривозі оперативну групу. Заревів мотор міліцейської машини, капітан Шейко вже по дорозі провадить коротку оперативну літучку. Через дві хвилини вдалині з’явилась машина швидкої допомоги, а за нею, майже впритул, ховаючись від поглядів, йде інша машина, «Волга» світлого кольору! Треба встигнути до розвилки шляху, перекрити у вузькому місці дорогу. Злодії в цей час спокійно перераховували гроші, обдумували, де їм краще переночувати. Раптом – міліція. «Волга» розвертається, ламає паркан, що стояв біля шляху.

Переслідувати? Але ж дуже велика різниця у швидкості. Санітарну машину використовувати не можна, бо в ній хворий. І Шейко вирішує. Направляє міліцейську машину навперейми злочинцям. В руках бандитів виблискує зброя. Шейко робить попереджувальний постріл вгору. Бандити натискують на газ. Нерішучість міліціонерів може повернутися лихом. Лейтенант Соколов стріляє по машині. Одна пробоїна в кузові, друга... Бандитів треба брати живцем. Чути чийсь зойк, і машина з бандитами раптом зупиняється. Один з злочинців поранений. Через 40 хвилин після початку операції «Волга» вона була закінчена. Двічі засуджений раніше Н. Сорокін і його поплічники Г. Гумурян і Г. Григорян незабаром стануть перед судом.

В. Феденко, заступник начальника відділу політико-виховної роботи УВС Харківського облвиконкому

В. Мирошниченко, інструктор відділу

* Надається з незначним скороченням

Читайте також: Відповіді на нагальні питання сучасності можна знайти в архіві 

Автор: Інна Можейко