Як у Харкові вулицями слона водили та інші події липня 1968 року

Як у Харкові вулицями слона водили та інші події липня 1968 року

Колаж Бріани Янковської

Цей слон на ім`я Асан прожив у нашому зоопарку майже 30 років. І частенько пританцьовував на радість відвідувачам, згадуючи своє циркове минуле.

№ 136 від 14 липня

Вулицями  слона водили

 

На знімку: Асан крокує Сумською вулицею. Фото Б. Науменко

 

Вийшло, правда, не так, як у відомій байці Крилова. Слона вели вулицями Харкова не для показу, а переправляли з вокзалу в зоопарк. Слон йшов прив’язаний до машини, яка поволі рухалась. Його супроводжував працівник цирку Іван Михайлович Жирнаков, він ласкаво промовляв: «Асан, стояти, Асан, назад». І не дивно, що слон розумів свого наставника.  Ще б пак! Асан – колишній  артист західнонімецького цирку «Кроне». В 1964 році купили його для пересувної виставки. Де тільки не побував Асан – і в Середній Азії, і в Сибіру. В Харків його теж брали з Куйбишева, де він теж був на зоовиставці.

Асан – азіатський слон, йому 16 років, і, кажуть, у нього добродушний характер. Та чи так це? Адже був з ним один випадок. Настрій псували часті переїзди, і він якось вчинив бунт. Бочку з пивом почав трощити, збив собі бивень. А потім покуштував пива. Сподобалось. Сп’яніння втихомирило тварину.

У Харкові на Асана чекає тверезе життя. В денному меню (що заважило 250–300 кілограмів) переважатиме вегетаріанська їжа: сіно, трава, хліб, морква, капуста, буряк, цукор.

Як важлива персона, подорожував слон у Харків, його супроводжував лікар зоопарку В. І. Кондратюк. Добралися без особливих пригод. Правда, коли Асану його наглядач знімав «манжет» перед тим, як відправити в клітку, тварині спало на думку трохи «побавитись». Асан перекидав хоботом цілу купу каміння.

Тепер у нашому зоопарку, крім чотирирічної слонихи Туті, з’явився ще й красень Асан. Їх не тримають разом: бувають випадки, коли новоприбулі слони б’ють слабших старожилів. Може, з часом слон і слониха звикнуть один до одного і згодом будуть щасливою парою.

Г. Бабич

№ 133 від 8 липня

Вчить і виховує пісня

В нашій школі вже понад 10 років існує хор, в якому більше 200 учнів. Керує колективом досвідчений вчитель музики і співу Захар Трохимович Єрмаков. У нього є своя методика розучування нових пісень. Спершу працює з невеликою групою хористів, і вже в їх виконанні показує пісню всім. Це зразу зацікавлює співаків, які відчувають красу і привабливість нового твору. На вивчення слів додатковий час не витрачається: текст записується на окремих аркушах ватману або на дошці. Розучуючи партії, діти одноразово засвоюють і слова.

Яке то велике чудо – масова пісня, що захоплює всіх, підкоряє своїй владі. Мені не раз доводилось спостерігати поведінку учнів перед початком і після занять хору, і завжди можна було бачити чудодійну силу пісні. Наша школа щороку бере участь у районній олімпіаді художньої самодіяльності учнів, незмінно завойовуючи першість. З обласними оглядами нам не щастить. Нелегко і недешево привезти 200 чоловік у Харків. Через це довелося виступати тільки раз. Хор був відзначений як кращий, школа була нагороджена цінним подарунком – телевізором, якого, до речі, ми так і не одержали: в магазині наочних посібників нема телевізорів, а туди, де вони є, бухгалтерія облвно не може перерахувати грошей.

Під час кожного свята на сцені нашого селищного Будинку культури учнівський хор виконує сучасні та народні пісні. Чи слід говорити, з яким почуттям слухають цих юних співаків батьки, як вдячні вони школі, керівникові колективу за велику корисну роботу.

Багаторічна дружба зв’язує школу з письменниками Ігорем Муратовим і Віктором Кочевським, а також з композитором Марком Кармінським. Вивчаючи героїчні подвиги своїх земляків у буремні роки Великої Вітчизняної війни, учні вирішили увічнити їх світлу пам’ять у піснях. Першою такою спробою стала «Пісня про трьох коломацьких героїв», створена поетом Муратовим і композитором Кармінським про С. Крамаря, І. Єгорова, С. Железного, посмертно нагороджених високим званням Героїв Радянського Союзу. Пісня стала улюбленою і самих співаків, і слухачів, вона звучить під час кожного виступу, на кожному традиційному святі.

Захар Трохимович Єрмаков керує і духовим оркестром, в якому більше 30 учнів різних класів.

На закінчення хотілося б сказати про одну важливу деталь. Згідно з наказом Міністерства освіти УРСР при кожній середній школі повинен бути хор. Дуже вчасний і важливий наказ. Шкода тільки, що в ньому нічого не сказано про оплату праці керівника хору, а вести роботу з колективом у 100–200 чоловік справа дуже нелегка. Те саме слід сказати і про духовий оркестр. Зусилля і час, що витрачає керівник, а головне – користь від цієї роботи варті тарифної ставки вчителя. Я думаю, доцільно було б передбачити таку ставку для тих середніх шкіл, де добре працюють хор (не менше 100 чоловік) і духовий оркестр. Ця ставка може бути в розпорядженні райвно, воно й вирішить, яка школа її заслуговує.

В. Овчаренко,  директор Коломацької середньої школи

№ 134 від 10 липня

Ширшає скошений лан, хлібороби!

Шириться розмах жнив на Сахновщині. Першість на збиранні хлібів тут тримають механізатори колгоспів «Дружба», імені Шевченка, «Іскра комунізму».

На знімку: тракторист артілі імені Шевченка Роман Щербина, який щодня скошує хліба з площі понад 25 гектарів, за роботою.

Фото Й. Пітельмана

№ 135 від 12 липня

Називаючи адресу

На станції Харків-Левада – привітна господиня Таня Дзюба. Вона й диктор, і працює на комутаторі, і дає довідки телефоном. Якщо до відходу електрички лічені хвилини – не хвилюйтесь, квиток встигнете придбати: у залі чекання вокзалу встановлено десяток автоматів. Немає монет? Зверніться до Тані, і вона хутенько розміняє вам гроші.

Виходите з вокзалу в чудовому настрої. Ось тільки б щось почитати в дорозі. На станції є кіоск № 47 Жовтневого райбюро «Союздруку». Та важко зрозуміти, коли він працює, а коли у кіоскера т. Піскорської перерва. Поруч – ще два закритих кіоски: № 2 від четвертої аптеки Південної залізниці і № 11 від ресторану «Левада». Чому в робочий час? Може, пояснять керівники названих установ? Правда, один кіоск тут відкритий – книжковий.

– Мені б ампулу для авторучки, – просить житель селища Хорошеве т. Ільченко.

Продавець т. Ставинська, привітно посміхаючись, пропонує аж три ампули з «навантаженням» – книжкою за 50 копійок. І додає:

– Така вказівка.

А якої думки про це керівники облкниготоргу?

До бочки з хлібним квасом не підступитися – її омивають калюжі.

– Завжди тут ставлять, –  пояснює продавець. То невже іншого місця не знайшли працівники павільйону № 143 відділу робочого постачання НОД-2 Південної залізниці?

Дрібниці? Але як вони псують настрій. І ви мимоволі забуваєте привітну посмішку Тані Дзюби.

                                                                                                                                                   * * *

Слово «Люкс» вживається для позначення всього найкращого, розкішного. Магазин «Все для жінок» на площі  Тевелєва справді розкішний. Але як розкладуть біля нього на столах товари, чомусь відразу вся прилегла частина площі вкривається обривками паперу. Такий смітник біля магазину – то, мабуть, надто велика розкіш, яку дозволяють собі продавці «Люксу».

Олівець-мандрівець  і його ескорт: М. Литвин,  В. Леміщенко,  наші кореспонденти.

Читайте також: Чим жила Харківщина в червні 1968 року

 

Автор: Інна Можейко