Будні харківського ветеринара: електронне управління стадом та радість від пологів
ви обов’язково знайдете його на всіх солідних харчових виробництвах, у прикордонних службах і навіть у кожному житловому районі. Цій людині можна довірити домашніх улюбленців, годувальниць і просто вірних друзів – чотирилапих, рогатих чи пернатих. А він із задоволенням зцілив би всі страждання тварин, бо він – ветеринар.
Великі тварини – велика відповідальність
У наші дні професія ветеринара об’єднує багато напрямів, ветеринарна служба веде боротьбу з хворобами, які можуть становити загрозу життю людей: це контроль за якістю продуктів тваринного походження, дотримання зоологічної гігієни на фермах, митний і прикордонний ветеринарний контроль, який допомагає уникати епідемій. І все ж, незважаючи на всю важливість ветеринарних служб, люди сприймають ветеринара в першу чергу як лікаря, що зцілює тварин.
І стати справжнім цілителем для братів наших менших можна тільки за покликанням. Саме так, як і наш герой. Знайомтесь: Віталій Хомутовський, старший ветеринарний лікар великого господарства (ТОВ «Агросервіс ЛТД», Чугуївський район, с. Волохів Яр).
– Стати ветеринаром – було моєю мрією з дитинства. Був випадок, коли ветеринар не зміг надати потрібної допомоги моєму улюбленому песику, який поранився. Чи то медицина тоді була безсила, чи з інших причин, але собаку не змогли врятувати, і мене це дуже вразило, мені тоді було років десять. Я вирішив довести собі, що зможу краще вилікувати тварин у майбутньому, – зізнається наш герой.
Свою мрію Віталій Валерійович методично втілював у життя: спочатку закінчив із відзнакою училище в Дніпропетровській області, отримав там первісні навички професії. А після училища вирішив навчатися далі в Харківській зооветеринарній академії. Ще студентом не обмежувався звичайною інститутською програмою – постійно працював у різних господарствах, обіймаючи різні посади, починаючи від фельдшера, навіть головним лікарем був.
Сучасним Айболитам під силу вилікувати і вашого домашнього улюбленця – кішку, собаку чи папугу, і сільськогосподарську тварину – корову, коня або свиню. На відміну від своїх однокурсників, які обрали «чисту» роботу у приватних клініках чи державних структурах, наш герой пішов працювати з великою худобою. Не зупинили його ані десятки кілометрів, що віддаляють господарства від Харкова, ані ранні підйоми, ані умови праці у стайні, які аж ніяк не можна назвати естетичними й комфортними.
– Мені більше до вподоби працювати з великими тваринами – свинями, коровами, конями. Звичайно, ветеринар має вміти вилікувати будь-яку тварину, але я більше розбираюсь у великій рогатій худобі. Усі тонкощі харчування, лікування та догляду мені цікаві, – розповідає Віталій Хомутовський.
Серед працівників ветеринарної сфери дуже поширений вислів: «Медицина лікує людину, а ветеринарія – людство». Наш герой на власному досвіді пересвідчився, що позбавляти страждань тварину не простіше, а почасти навіть складніше, ніж людину. По-перше, тварина не може нічого сказати про свій біль, а по-друге – у кожного біологічного виду своя анатомія і, відповідно, свої болячки.
– Анатомія людини різниться тільки за статтю. У кожного ж виду тварини своя будова тіла, у кожного свої особливості. Ви, наприклад, могли уявити, що в коня немає жовчного міхура? А в корови, кози й верблюда – аж чотири відділення шлунку, тому вони називаються «жуйні тварини». Ми маємо знати не тільки анатомію, а й інші відмінності різних тварин. Наприклад, температурний режим, пульс, дихання – у кожної тварини вони різняться. Звичайно, запам’ятати все це дуже важко, тому в нас є таблиці, графіки...
Тварина з характером
Упевнився Віталій Валерійович і в тому, що кожна тварина має свій характер і до кожної треба знайти свій підхід. Є тварини-холерики, меланхоліки, сангвініки і флегматики. Є лагідні, агресивні й норовливі, до таких і не підійдеш. 
– Тварини знають, що ветлікар може зробити боляче: поставити укол, помацати, притиснути на хворому місці. Вони ж не розуміють, що це робиться для того, щоб їм стало краще. І кожна тварина реагує по-своєму: є такі, в яких від агресії аж очі на лоба лізуть, а є такі, що подивляться на тебе і з байдужістю повернуться до своїх справ.
Ветеринар каже, що поведінка деяких тварин непередбачувана: свиня, наприклад, може вкусити, коні ніколи не забувають біль, який ти їм спричинив, і завжди намагатимуться помститися. Та лікар розвіює і деякі стереотипи. Так, люди марно вважають свиню брудною твариною. Насправді валяння у багнюці для неї є не що інше, як гігієнічні процедури: таким чином свині позбуваються численних паразитів (комарів, мух, кліщів).
Ветлікар спеціалізується на гінекології тварин, тому в подробицях знає всі рефлекси й поведінку корів, коли вони народжують на світ теля. Приміром, одразу після отелення корова вилизує теля, причому спочатку від середини тулуба до голови, а потім – від середини тулуба до хвоста. Таким чином вона робить масаж і очищує новонародженого від слизу. Цей рефлекс закладений у генетичну пам’ять кожної корівки, але з кожним отеленням вона ще й «розумнішає», набуває більшого досвіду.
Як правильно спілкуватись із твариною, навчають ще у виші: під яким кутом підходити до особини, як окликати її на ім’я, як погладити її по спині. Проте деяких знань не набудеш на лекціях.
– Тварина має почути тебе, відчути твій запах, побачити, упевнитися, що ти не завдаси їй шкоди. Коні – узагалі своєрідні тварини. У мене в господарстві є декілька коней, я їх задобрюю цукерками. Тому коли я підходжу до стайні, вони вже чують мене, підіймають вуха й фиркають, – із посмішкою згадує ветлікар.
Будні та сюрпризи
Тварини непередбачувані, а отже – і будні ветеринара теж. Своєї специфіки додає і місце роботи – село. Після практики в інституті, розповідає Віталій Хомутовський, його взяли головним ветлікарем у Вовчанський район, і для виконання обов’язків йому кожного дня доводилось долати 90 км. І зараз робочий день ветеринара починається з шостої ранку, а щоб вчасно приїхати з Харкова до господарства в Чугуївському районі, вставати доводиться о четвертій. Повертатися ж додому іноді виходить о шостій, іноді – о восьмій, але вже вечора. Бувало й таке, що й до ночі залишався.
– Щоб таке витримати, свою роботу потрібно любити. І головне – щоб «друга половинка», дружина, розуміла специфіку роботи ветеринара. Адже, працювати доводиться з шостої ранку до пізньої ночі, викликати лікаря можуть і вночі. З тваринами не можна так, як на заводі: вимкнути верстат і піти додому.
Невідкладні ситуації бувають декілька разів на місяць, в основному це складні отелення, патології, коли доводиться дуже важко працювати, аби подолати проблему тварини.
– Уперше, коли таке бачиш, панікуєш, але треба опанувати себе й бути безсторонім. Я працюю не сам, у нас є старший лікар відділення, є головний лікар, є санітари. Якщо випадок складний, ми збираємося на консиліум і обговорюємо цю тему, знаходимо вірне рішення.
УЗД для корови і годівля за допомогою флешки
Ветеринарна наука не стоїть на місці, постійно продукуючи нові підходи, лікувальні засоби та різні інновації в лікуванні тварин. Тепер жодного клієнта ветеринарної клініки не здивуєш проведенням УЗД для тварин, наявністю спеціальних операційних і банком замороженого молозива на підприємстві. Змінилися й підході до доїння корів, розповідає Віталій Хомутовський. Перед доїнням застосовують гігієнічні серветки, а після – спеціальний консервант, який не дозволяє занести патогенну мікрофлору у вим’я.
Новітні технології застосовуються і в управлінні стадом. Сучасні ветеринари застосовують на великих господарствах комп’ютерну програму годування: спеціальні міксери програмуються комп’ютером на змішування певної кількості компонентів, на певну групу тварин готується свій раціон, потім корми розвозять до тварин на тракторі. Потім із кормозмішувача виймають електронний носій (флешку), на якому зберігається інформація про кількість використаних продуктів. 
– Тим самим ми регулюємо харчування, у кінці місяця можемо побачити, скільки корму пішло, – розповідає герой нашої публікації. – Це великий крок, адже раніше це робилося «на око», а тут потрібно суворо все враховувати, адже від неправильного харчування бувають серйозні захворювання, які відбиваються на здоров’ї тварини, на якості молока й потомства.
Є в арсеналі сучасного ветлікаря і електронна програма управління стадом, яка дозволяє бачити, скільки корова щоразу дає молока.
Курча-мутант і екстремальне отелення
Окрім ненормованого графіку роботи, на долю ветеринара випадають і неабиякі нервові стреси – адже відповідаєш за все поголів’я у господарстві. А ще бувають випадки екстраординарні. Навчаючись в інституті, ветеринар власними очима бачив, як народжувалось курча з трьома лапками. Був свідком отелення, у результаті якого народилось теля з п’ятьма кінцівками: трьома передніми і двома задніми, причому всі вони нормально функціонували. Лікарі зробили теляті ампутацію, і тварина залишилась жити – здоровою.
– А нещодавно був випадок пологової патології в корови. Був дуже великий плід, і ми мусили обрати: урятувати або мати, або теля. У результаті ми врятували маля, воно народилося з вагою 70 кг (норма – 35–40 кг), але в корови відкрилася внутрішня кровотеча, і ми не змогли її врятувати. Нам було дуже шкода її. А ще було прикро, адже декілька годин поспіль я пролежав поряд із коровою, намагаючись зупинити кровотечу, але не вдалося. Ми понесли збитки, втративши корову, але тепер росте молоде теля – здорове й сильне.
Бувають у роботі ветеринара і приємні моменти. Зараз на лікаря припадає 50–60 отелень на місяць, а бувало й до 120-ти. Найбільше задоволення, запевняє Віталій Валерійович, отримуєш, коли пологи проходять щасливо, без ускладнень, мамуся встала – й облизує маля, яке теж намагається звестися на ноги.
– Дивишся на цю ідилію і отримуєш неймовірне задоволення, що подарував світу ще одне життя, – каже ветлікар.
Покликання ветеринара вимагає від нього багатьох професійних і особистих якостей: бути уважним, терплячим, з доброю пам’яттю і сильними руками, аби втримати тварину і вдало провести операцію. Потрібно постійно практикувати і водночас спілкуватися з колегами на конгресах, весь час поповнюючи свої знання. Проте один лікарський засіб має залишитися на віки – це любов до тварин.
Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" №95 від 10.08.2013