Унікальна ферма з виробництва козиного молока працює під Харковом (ФОТО)

Унікальна ферма з виробництва козиного молока працює під Харковом (ФОТО)

фото Артема Богдана

Жорстке дотримання технології – необхідна умова розвитку власної справи.

Але нерідко успіх приходить від втілення парадоксальних і новаторських ідей. Саме через таке неоднозначне рішення всупереч економічним розрахункам на Слобожанщині було закладено першу велику ферму з виробництва козиного молока.

Безвідходне виробництво

– Мало хто хоче в нас узагалі займатися великою рогатою худобою, не кажучи вже про малу. Тим більше, що коза – це тварина із повільним репродуктивним циклом, – розповідає фермер з Первомайського району Сергій Колодяжний. – Якщо скласти бізнес-план з козівництва, виходить занадто дорого, тому ними ніхто й не займається. Наприклад, два десятки свиноматок за кілька років можуть розмножитись достатньо для того, щоб організувати вироблення м’яса у промислових масштабах. А от для «підняття» нормального козиного стада треба років десять.


В Україні реальним дефіцитом став побічний продукт виробництва тваринництва – гній, який є безальтернативним добривом, що використовується в аграрному виробництві для підтримки ґрунтів у належному стані. Саме через недостатню кількість і, як наслідок, високу вартість цього добрива Сергій Вікторович і вирішив у своєму фермерському господарстві запровадити ланку тваринництва.


– Десять років ми займалися загалом зерновими, потім перейшли і на тваринництво. Добрива дуже дорого коштують. А завдяки козам і вівцям кожен рік ми удобрюємо приблизно 50–60 га землі і вносимо на кожен з них по 60 тонн добрив. Це багато. Такої кількості гною землі має вистачити приблизно на 10 років, адже ми хочемо угноїти землю і на майбутнє.

Рогата ціною з «Жигулі»

Козівництво – це ноу-хау для Слобожанщині. І фермер підійшов до справи створення стада дуже серйозно. Сьогодні в його господарстві приблизно 400 голів кіз, які будуть котитися, та близько 200 вівцематок. Для створення якісного стада закупили чотири чисті батьківські лінії козлів, щоб не було близькородинного схрещування. Кожна така тварина – носій генофонду коштує, як «Жигулі». Також у кожної народженої в кошарі тварини на вухах вибивається номер і маркер, за яким можна визначити її предків і генетичний фонд. Ці фонди позначають маркерами й називають відповідно до кольорів: червоний, синій, зелений і так далі. «Червону» козу схрещуватимуть не з представником цієї ж генетичної лінії, а з іншим – синім, приміром. Нащадка червоної та синьої лінії далі схрещуватимуть із зеленою, а потім – із жовтою. Коли варіації скінчаться – завозитимуть племінний матеріал з інших ферм.


У планах фермера – збільшити поголів’я стад. Хоча приміщень колишніх радянських колгоспів, які він викупив у пайщиків і відновив, не вистачає вже зараз.
Чому вибір пав на такі не надто розповсюджені для Слобожанщини види тварин – причина проста, але елегантна.

– У нашому районі є дуже багато незатребуваних пасовищ. За останні 20 років вони просто позаростали. Ці території – у балках, посадках, ярах тощо. Тобто там, де не можна випасати корів. Великі тварини туди просто не залізуть. А кози та вівці – легко. Таким чином ми отримали і необхідний гній, і пасовища, які було б важко використати коровам.

Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" №11 від 25.01.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ