Біженець з Горлівки про ополчення та АТО: Там багато підземних ходів. Можна в хованки грати вічно

Біженець з Горлівки про ополчення та АТО: Там багато підземних ходів. Можна в хованки грати вічно

фото Артема Богдана

Кореспондент "СК" побував у Слов'янську та поспілкувався із біженцями з Горлівки, Донецька та Луганська.

Біженці – люди, різні за фахом, віком, статтю та достатком. Але якщо спробувати виділити якусь одну характерну для всіх них рису, то, мабуть, це буде образа. Образа на всіх та завчасно приготована агресія до ЗМІ. Не в усіх, звичайно, але в більшості.

Багато людей, побачивши камери та фотоапарати, відвертаються, лаються, просять, щоб їх не знімали. Не довіряють вони ані українським, ані російським ЗМІ – бояться, що їх слова перекрутять.

Багато людей залякані російськими ЗМІ та ДНРівцями. Під час інтерв’ю з молодою жінкою з корпусу вискочила її мати та почала із криком відштовхувати журналістку з фотоапаратом.

– Не знімайте! І ти, дурепо, мовчи! Хочеш, щоб завтра мене розстріляли? – галасує вона.
На запитання: «Хто ж вас розстрілювати тут буде?» – вона відповіла: «Хто треба!» – і поспіхом повернулася назад у корпус.

Інші, навпаки, демонстративно сидять на лавочці та відповідають на запитання.
– Я нікого не боюсь, – запевняє 30-річний Ігор з Горлівки.
– Які у вас найбільші проблеми?
– Проблеми? Я не знаю, що мені робити взимку. Це літня база відпочинку, вона не розрахована на морози. Спасибі, звичайно, і за це, але що робити взимку?
– Ви гадаєте, це затягнеться надовго?
– На даху мого будинку стоїть зенітка. На сусідньому теж. Між домами стоять танки, будинки панельні. Якщо вдарити авіацією по техніці, будівлі просто розсиплються. А штурмувати місто без артпідготовки ніхто не буде. У нас у місті техніки та ополченців (усі біженці використовують саме це слово – не терористи, сепаратисти чи бойовики, а саме ополченці. – Авт.) безліч. А ще там багато підземних ходів після видобутку вугілля. Можна в хованки грати вічно.
– І який, на вашу думку, вихід з цієї ситуації?
– Його нема.
– А що ви буде робити взимку?
– Не знаю, я приїхав сюди без речей, тільки в капцях, футболці та шортах, у мене навіть паспорта нема. Радий, що зміг вибратись живим і потрапити сюди. Ті люди, що сидять у Святогірську на зйомних квартирах, у куди гіршій ситуації. У них закінчуються гроші, додому їхати вони не можуть, а місць на базах відпочинку вже нема.
– У вас залишилися родичі в Горлівці?
– Звичайно ж.
– І як вони там?
– Не знаю.

З чистого листа

Траса М 03, проїжджаємо блок-пост. Усюди бетонні блоки, шини, мішки з піском, плівка, вантажівки, сміття, намети. Трава уздовж траси витоптана до суцільної землі, на луках поряд окопи та глибокі сліди від танкових траків. Бородатий нацгвардієць у тактичних окулярах прискіпливо перевіряє наші документи (це незважаючи на офіційний лист від Донецької обладміністрації). Робить він це, привітливо посміхаючись, але тільки лівою рукою, що дуже незручно. Права лежить на АКСУ, що висить на ремені. Вказівний палець не відривається від запобіжника. На правій нозі висить «Макаров». Не закритий і на поясі, як звичайно в міліціонерів, а у спеціальній відкритій кобурі на середині стегна, щоб можна було миттєво вихопити.

Чесно кажучи, я гадав, що в Слов’янську побачу щось на кшталт руїн Сталінграда. Насправді ні. Центр міста майже не постраждав. Де не де вибиті шибки або посічені осколками дорожні знаки. Де-не-де на вікна хрест-навхрест наклеєно скотч – це допомагає склу залишитися цілим під дією ударної хвилі. Зустрічаються ями від бомб і снарядів та пошкоджені багатоповерхівки. А от далі від центру ситуація гірша. За даними мерії Слов’янська, з 615 багатоквартирних будинків, що є в місті, ушкоджено 224 (враховується все, у тому числі вибиті шибки чи пробитий дах), а 40 будинків зруйновано вщент. Якщо рахувати по квартирам, 1583 квартири постраждало, а 194 зруйновано. Щодо приватних будинків – 1578 постраждало, а 200 не підлягають відновленню.

Руйнування тут простежуються цілими районами. Наприклад, Семенівку зруйновано майже вщент. Є будинки, в які було пряме попадання, вони розірвані зсередини ударною хвилею. Є просто без даху, є посічені осколками після обстрілу «Градами». Особливо це видно на металевих парканах і щитах.

Сьогодні місто живе своїм життям. Працюють магазини і транспорт, Донбаський державний педагогічний університет готується до 1 вересня, гуляють люди, увечері центральна площа міста перетворюється на суцільну пивну, на вулицях багато дітей і просто море української символіки. І дай нам Боже, щоб така ж мирна картинка була тут завжди. Бажаємо цього і Слов’янську, і нам.

Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" №103-104 від 29.08.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ