Бійці "Києв-1" у сиротинці розповіли, ким вони є у мирному житті та хто на них чекає вдома

Бійці

фото Юлії Шматченко

Будинок дитини «Зелений гай», що під Харковом, нещодавно став притулком для маленьких переселенців з Краматорська та Луганська. В гості до вихованців дитячого будинку навідалися бійці спецпідрозділу МВС «Київ-1».

Цей батальйон складається з 280 бійців. По дорозі в зону АТО з десяток спецпризначенців завітали в «Зелений гай». Дітям подарували купу подарунків.

Читайте також: Сироти з Луганська та Крамоторська поселилися у Харкові. Перші гості - військові (ФОТО)

Дітей від зброї і атмосфери війни потрібно оберігати, кажуть бійці батальйону.
– Навряд чи можна описати словами ті емоції, які я зараз відчуваю. Дуже радий, що ми змогли вирватися з фронту і відвідали дітей, – ділиться враженнями координатор спецпризначенців Євген Дейдей. – Діти повинні знати, що вони нам потрібні, адже вони – майбутнє нашої єдиної України. Чому саме цей будинок дитини? Тому що сюди нещодавно були евакуйовані діти з Краматорська та Луганська, а наш підрозділ брав участь в операціях зі звільнення Миколаївки, Слов’янська та Краматорська. Усі подарунки купували винятково за кошти наших бійців. (Зарплата бійців батальйону складає 4,2 тис. грн. – Авт.).

– То зараз ви їдете в зону АТО?

– Так, у нас ротація складу. Наша група повертається на базу в Слов’янськ, а звідти вже куди командування направить – хтось вирушить на передову, хтось на патрулювання звільнених міст.

– До цього у вас був досвід служби в армії?

– Ні, я за освітою юрист. У батальйон «Київ-1» пішов як доброволець.

До складу батальйону «Київ-1» входять бійці з різних куточків України – Одеса, Львів, Луганськ, Донецьк, Горлівка… Між хлопцями повне порозуміння. Багато з них відправились в зону АТО, залишивши вдома родини та прибутковий бізнес.

«Неважливо, хто був твій дід, набагато важливіше, ким стануть твої онуки», – одне з найголовніших правил життя Вадима Лісничука. Це саме він знявся в соціальній рекламі про добровольчий батальйон «Київ-1» («Аеропорт»). У мирному житті він ресторатор.

– Про дітей потрібно завжди дбати, – каже Вадим. – Так склалися обставини, що я сам виховую доньку, ми з нею удвох дуже багато пройшли. Сьогоднішній візит мене наближає до моєї доньки. Свою дитину не бачив давно, останній раз – у травні, на її день народження. Доньці 14 років, ми вже спілкуємося на дорослі теми. Але для мене вона завжди залишиться маленькою принцесою. От такою (бере на руку дівчинку).

– Донька підтримала ваше бажання записатися в добровольці?

– Так, в один момент вона мене сама запитала, чому я вдома, коли в країні така біда. Донька залишилася з бабусею, – продовжує Вадим. – У мене в Чернівцях свій невеличкий ресторан, дуже полюбляю готувати. Але зараз в мене з хлопцями інші справи – країна у біді.

Юлія Шматченко, матеріал з газети "Слобідський край" № 95 від 09.08.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ