Чому біженці іноді змушені повертатися у Харків з Центральної України, розповіли волонтери

Щодня автобуси добровільних рятувальників з-під обстрілів вивозять сотні жителів. Але ресурсу не вистачає.

Тиждень тому представники багатьох волонтерських організацій зібралися в Києві та звернулися з відкритим листом до Президента. Головні вимоги – державна евакуація цивільного населення з «гарячих» точок Донбасу й подальші програми розселення та допомоги переселенцям.

Волонтерське звернення почало приносити перші плоди: влада активніше приєднується до евакуації населення, з’явилися пункти прийому переселенців, Укрзалізниця відновила роздачу безкоштовних квитків. Але чи цього достатньо? Харків знову «тріщить по швах».
– За останній тиждень кількість переселенців збільшилася в декілька разів, – констатує відповідальний секретар Генерального штабу з питань надання соціальної допомоги внутрішньо переселеним особам у Харківській області Сергій Щербина. – На початку січня в консультаційний пункт на залізничному вокзалі в Харкові зверталося 10–15 осіб, 26 січня було вже 39 чоловік, 29 січня – близько 100 осіб, а 30 січня – 210 переселенців.
Дещо пом’якшили ситуацію нещодавно відкриті пункти прийому переселенців у Константинівці і Слов’янську. За п’ять днів роботи через центри пройшло 1786 осіб, з яких 210 – це діти, а 70 – люди з обмеженими можливостями.

Щодо Харкова, то ресурси міста вже повністю вичерпано, і наразі це виключно транзитна зона. У Генштабі запевняють, що допомога надається всім новоприбулим, на вулиці ніхто не залишається. Квитки на потяги зараз видаються швидко.

Волонтери дещо по-іншому бачать ситуацію, бо щодня також займаються розселенням людей.

– Дійсно, безкоштовні квитки повернули й видають їх дуже швидко, – розповідає волонтер «Станции Харьков» Алла Фещенко. – У нас недавно був випадок, коли одній переселенці довелося на потяг бігти з мокрою головою. Жінка три тижні прожила в підвалі, у холоді й без води. Першим бажанням її в Харкові було скупатися. Коли ж вона була в душі, їй зателефонували і сказали, що її квиток готовий і скоро поїзд.

А от розселення, на думку волонтерки, досі залишається гострим питанням. Приїжджих переселенців розселяють таким чином. Мами з дітьми до 14 років можуть жити добу в залізничному готелі «Експрес». Якщо довше, то за «перевищення» часу потрібно платити. Пенсіонери – у залі підвищеної комфортності. Люди, які не потрапляють у жодну категорію – у «вільному польоті». Саме їм і намагаються допомагати волонтери. Знімають хостел (міні-готель з демократичними цінами) за зібрані гроші.

– А якщо в родині декілька дітей і старшому вже 15? Його що, на вокзалі залишати? – питає Алла. – І взагалі, розселяти «для звіту» й розселяти у придатному для цього місці – трохи різні поняття. До харківських рятівників особливих претензій немає. Вони збирають базу житла по всій Україні. Зв’язуються зі своїми колегами з інших регіонів, і ті кажуть, чи є в них у наявності житло. Тільки ніхто не перевіряє, в якому воно стані. Буває таке, що будинки просто не придатні для проживання. Буквально сьогодні телефонувала нам матуся з трьома дітьми, яку відправили на поселення. Вона приїхала, а там будинок без вікон. Їх прихистили на одну ніч добрі люди, зараз ця сім’я назад до Харкова повертається.

Юлія Шматченко, матеріал з газети "Слобідський край" №16 від 07.02.2015