Харківський прикордонник розповів про вояків-ополченців та зрадників серед своїх

Харківський прикордонник розповів про вояків-ополченців та зрадників серед своїх

фото з архіва героя статті

Усе почалось у березні, із повістки про мобілізацію, яких у їх село прийшло близько 60. Він один не спасував і, негайно повернувшись із заробітків, пішов виконувати свій обов’язок.

Повчальні жарти

Знайомтеся, Володимир Бондарєв, 28-річний хлопець із села Гатище Вовчанського району. Уже півроку, як він у прикордонних військах захищає Україну. Як починалася колотнеча на Донбасі, бачив із перших днів. Для нього АТО вже давно має реальнішу назву – війна. Хлопець мав усі шанси залишитися вдома, але кожного разу повертався до військової братії. Просто не міг залишити своїх. Каже, якщо ти хоч раз побув там і бачив усе на власні очі – навіть пораненого все одно тягнутиме назад.

Володимир – танкіст. Майже 10 років тому відслужив у Сухопутних військах у «Десні». Тепер солдат Вова – патрульний водій у своїй частині. Про те, що його мобілізують, по телефону сповістила дружина. Думки «не піти служити» навіть і не промайнуло.
– Хто, як не я? Обов’язок є обов’язок, – каже Володимир.

У військкоматі сказали, що заберуть на навчання на два тижні. Але ці «два тижні» затягнулися... Потрапив на пропускний пункт в Ізварино Луганської області у підкріплення до прикордонників. Новоприбулих трохи навчили й підготували. Як розповідає Володимир, завдяки їх майору своїм досвідом з ними поділилися афганці. Бувалі вояки показували прийоми, пояснювали, як витягувати поранених, як вести бій тощо.

– Спочатку, звичайно, воювати не вміли, потім навчилися. Цьому, безумовно, не хочеться вчитися, але життя змусило, – констатує Володимир.


Прикордонник пригадує, як саме ворог навчив їх правильно ставити розтяжки. Готуючись до відпочинку, на підходах до свого табору новоспечені вояки поставили сигнальні розтяжки, щоб у разі чого на них попався непрошений гість. Та вночі противник вирішив «пожартувати» і, не напавши, зібрав розтяжки наших прикордонників. Уранці ті прокидаються, а розтяжки за 50 метрів від табору, і всі у купочці лежать. Потім українські військові стали розумнішими й робили все правильно. Коли на розтяжки почали попадатися й підриватися терористи, жарти закінчилися.

Без права на відповідь

Ще із яскравих спогадів Володимира – наряди на охорону кордону. Якось в одному з таких походів попався їм «ополченець». На запитання українських прикордонників, що ти тут робиш і за що воюєш, той відповів: «Ну от мені сплачують на добу 200 доларів, чому б і не повоювати? Де я такі гроші зароблю за день?» Ото й уся війна. Володимир розповідає про перші обстріли з ворожої важкої техніки. На початку АТО наші прикордонники лише потерпали від них, але не відповідали, адже за наказом українські військові не мали розпалювали агресію. «Гради», артилерія, міномети... У момент їх дії залишалося лише укриватися, ховатися в окопи та бліндажі... Зі зброї – автомати, але що з них, коли з протилежного боку – гармати.

– Звичайно, було страшно. Не бояться тільки дурні. Однак усі стояли і стоять і досі, – розповідає Володимир.– Пам’ятаю, під станицею Луганською був бій близько 17 годин... Так, ніхто з хлопців не здався.

Зі слів прикордонника, до початку активної фази АТО багато хлопців із частини перейшли на інший бік, особливо місцевих, комусь погрожували... Однак уже під час АТО дезертирів не бачив.

– Усі хлопці там молодці, і всі – герої! – каже про своїх товаришів по службі Володимир.

Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" №108 від 09.09.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ