Кулемет, вода з болота і важке поранення. Як вижити на війні, розповів боєць з-під Харкова

Кулемет, вода з болота і важке поранення. Як вижити на війні, розповів боєць з-під Харкова

фото з архіва героя статті

На війні красноградець Олександр Ткаченко пробув близько двох місяців.

Мобілізували в серпні, а вже 1 жовтня його зрешетили осколки ворожої міни. Вони не дають чоловікові спокою і понині.

До свого військового буття Олександр працював у селі Мартинівка в місцевій агрофірмі. Коли зібрався нарешті у відпустку – прийшла повістка з військкомату. І замість відпочинку поїхав до армії.

– Єдине, що запитав у військкоматі, чи потрібен я там? Мені відповіли ствердно. От і поїхав, – згадує Олександр Ткаченко.

У 92-й окремій механізованій бригаді, куди розподілили Олександра, став кулеметником.
Згадуючи свої військові будні на передовій, чоловік каже: умови там були суворими. Вояки, бувало, й воду з болота пили, а милися тільки в річках. А коли на передовій в Олександра нестерпно заболіли зуби, довелося вирвати декілька. За стоматологічне обладнання зійшло те, що було під рукою, – звичайні пасатижі.

Перед злощасним 1 жовтня вони з товаришами мріяли про домашні страви, а особливо про оселедця під шубою, бо так осточортіли ті консерви...

Противники «почастували» наших мрійників іншим. У перший день жовтня вони обстріляли блокпост українських сил на мосту в Щасті. Тоді на позицію лягло близько 30 ворожих мін. Одна на відстані півметра розірвалася біля нашого красноградця, він не встиг сховатися. Разом з ним полягло ще шестеро українських воїнів, добре, що обійшлося без смертей.
Олександрове життя врятував бронежилет, який, до слова, йому придбали колеги з ТОВ «Агрофірма «Піщанська». Підприємство й зараз підтримує свого робітника, зокрема, коштами на лікування. В Олександра неушкодженими залишилися ті частини тіла, які прикривав бронежилет, інші ж – посічені. Результат для Олександра – контузія, чотири уламки міни в одній нозі, маленькі осколки у хребці, стегні, посічені обстрілом руки... Чоловік уже переніс шість операцій. Перші зробили відразу в Щастинській лікарні, куди Олександра з товаришами привезли після обстрілу. Витягували уламки «наживо», бо введене знеболювальне не подіяло. Вояка пригадує: прийшов до тями вже коли його вантажили в машину.

– Спасибі тим, хто нас витягнув тоді з-під обстрілу, – це дівчина з позивним «Амазонка» та боєць «Борода» з батальйону «Айдар». Вони й довезли нас до лікарів, – розповідає Олександр. – Кажуть, боляче, коли ранять, однак нічого не відчув, у такий момент просто не розумієш, що з тобою відбувається. Лежав непритомний, отямився, але далі події пам’ятаю погано, товариші пригадували: я все шукав свій кулемет.

Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" № 34 від 21.03.2015

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ