Новорічна ніч «феєрверків» у підвалах. Розповіді очевидця з Горлівки
Він розповідає про події на його батьківщині, справжні настрої місцевих та обличчя бойовиків. Це такий собі погляд ізсередини, «жива» історія свідка АТО.
Люди нічого не хочуть бачити, нічого не чути й нічого, крім банальної буденності, не обговорювати. То й говорять – про пенсії, що до них доїхали – не доїхали, отримали – не отримали, зняли – не зняли; про те, як стояли в черзі за гуманітаркою, хто давав, що дали, як у цій черзі мало не померли; про ліки, яких не дістати, а без них вже хоч помирай…
…Установили на площі ялинку, зібрали людей (розпорядженням до бюджетників), поставили по периметру вояків з автоматами і вчинили свято: ляльковий театр, Дід Мороз, Снігурка. Ті, що прийшли, слухали уважно та суворо, бо сміятися та співати у присутності автоматів – не наважилися.
Військкомат оголосив щось на кшталт перепису: зобов’язав прийти та зареєструватися всіх від 16 до 65, у тому числі й жінок, що мають відповідні професії. Народ у тихому шоці, але йдуть, реєструються, бо ж автомати…
Перед святами лікарям і вчителям дали якісь гроші. Чи то допомога, чи вже зарплатня – вони так і не второпали, але все одно радіють. Правда, батькам нічого доброго на передсвяткових зборах сказати так і не змогли: Україна навчальний процес на окупованих територіях не визнає, а Росія – просто відмовчується. А начальство заборонило віддавати документи дітей тим батькам, що хочуть перевести їх до України хоча б дистанційно.
…У новорічну ніч «феєрверки» були такими страшними, що люди знову сиділи по підвалах і по коридорах. Але це вберегло не всіх: двоє загинули, четверо опинились у реанімації.
Знайома їздила до мами в Горлівку на свята. Каже, за чотири доби схудла на п’ять кілограмів, бо ані спати, ані їсти не могла від страху: «Обстрілювали постійно! І плачу весь час, бо не можу маму забрати звідти – нема куди…»
Горлівка тепер, як фортеця: на блокпостах капітальні укріплення; важку артилерію та танки не тільки ніхто не збирається відводити, а ще й нові надходять регулярно. У цих військових життя веселе: сидять по кафе, п’ють, «гудять», навіть за хлібом до магазину можуть на танку приїхати, бо це ж круто!
Хто там каже про якесь перемир’я – хай приїздить і сам упевниться: по окраїнах безперервно точаться запеклі бої. Потерпають Зайцево, Майорськ, Бесарабка, Курганка, Озерянівка, а в центрі міста прислухаються: оце «Град», оце гаубиця, оце міномет-кулемет-автомат – навіть діти тепер експерти…
Костянтин Кузьменко, матеріал з газети "Слобідський край" № 1-2 від 06.01.2015