Як місцеві тікають з Горлівки та пологи у підвалі. Розповідає очевидець

Він розповідає про події на його батьківщині, справжні настрої місцевих та обличчя бойовиків. Це такий собі погляд ізсередини, «жива» історія свідка АТО.

З початку бойових дій у Горлівці вбито 115, а поранено майже 350 осіб. Багато хто й досі у важкому стані. Чимало людей втратили ногу, руку, очі. А тут ще й проблеми із ліками...
Тим, хто не зазнав поранень від обстрілів, – не легше. Скільки вибитих шибок – ніхто вже не може порахувати. Запаси скла та плівки, щоб тимчасово затягнути вікна, скінчилися.

Опалення не працює, а надворі ж – зима! Найсильніше страждають діти та старі люди: хоч удома, хоч у підвалах – страшенна холоднеча, подекуди ще й сирість (бо був плюс).
А останніми днями виникла ще одна проблема: не вистачає хліба. Міські хлібокомбінати розбиті, з Артемівська вже не возять, бо перевізники вбачають (і слушно) ризик для свого життя. Є поставки з Єнакієвого, але ж вони нерегулярні.

…Люди, звісно ж, шукають можливості виїхати. А виїхати без перепустки – це вже проблема. Без перепусток втікають «городами»! Водії, що знають «стежини», беруть по 200 гривень з людини та везуть сміливців на свій страх і ризик в об’їзд блокпостів у Артемівськ чи в Константинівку. А вже звідти люди розсіюються по країні.

Частина втікачів їде у протилежному напрямку – до кордону з Росією їх везуть безкоштовно російські автобуси. Але ажіотажу тут нема. Розуміємо – дуже багато проблем, бо, як не крути, а інша держава. Важко і з житлом, і з роботою, і зі статусом. В Україні легше, бо як не важко на новому місці – а все ж таки вдома.

…А обстріли не закінчуються. Гримить і бахає звідусіль і безперервно: з ранку до ранку. Дістає – де б ти не був: удома, на вулиці, в магазині, на роботі та навіть по підвалах. Ідеш за хлібом – можна не повернутися. А може статися, що не буде куди повертатися. Загинув хлопець, що біг на допомогу пораненим. Згоріло у своєму домі подружжя. Посікло склом удома. Дістало осколком у під’їзді. Відірвало ноги на зупинці. Смерть дістає й тих поранених, що їх уже привезли до лікарні.

…А у горлівському пологовому будинку, в підвальному родильному залі, кожного тижня приходить у цей непевний світ близько двох десятків малюків. До сьогодні народжувалися ті, що були зачаті до травня, тобто – ще до справжньої війни. Ще тоді, коли всі мали надію на мирний розвиток подій. А з липня почався танок смерті.

Чи будуть у Горлівці ще народжуватися діти?

Костянтин Кузьменко, матеріал з газети "Слобідський край" № 13 від 31.01.2015