Захисник аеропорту Донецька розповів про несправедливість при отриманні статусу учасника бойових дій

Захисник аеропорту Донецька розповів про несправедливість при отриманні статусу учасника бойових дій

фото з архіва героя статті

Харків'янин Олександр Калій брав участь у захисті Донецького аеропорту, але кіборгом себе не вважає.

Фельдшер-акушер на цивілці і «Док» на передовій, на рахунку якого більше ніж 180 урятованих товаришів. Важко повірити, але в армію Олександру довелося «прориватися» з боєм.

За плечима в Олександра був досвід строкової служби. І тоді в армію довелося довго пробиватися. У 1993 році хлопець потрапив в аварію і отримав компресійний перелом хребта. Після закінчення медучилища його комісували. Але він не здавався, оббивав пороги військкоматів, і в 23 роки його призвали. Усі навички стали в пригоді. Але ще більше Олександр вдячний своєму дядькові, воїну-афганцю, який розповідав йому, хлопчиськові, про тактику бою, про те, як поводитися під час обстрілів. Усі ці знання виявилися вельми доречними в донбаському пеклі.

Автомат замість броника

Коли групу Олександра кинули в перший бій, у більшої частини солдатів не було ані бронежилетів, ані касок. На той момент у Дока були тільки автомат і медична сумка.
– Потрапили під міномет. Сильний удар у груди, спиною ловлю землю й думаю: «Ну все, відвоювався!» Потім дивлюся, крові немає, а автомат від осколків дугою вигнуло. Викидаю цей металобрухт, хапаю зброю пораненого товариша, – описує своє бойове хрещення Док. – Тут ще один боєць кричить, що його зачепило. Поспішаю до нього, на ходу відстрілююся. Знов удар, цього разу куля увійшла трохи вище затвора. Довелося викинути і цю зброю. Підповз до пораненого напарника, перев’язав його й позичив цілий автомат. У цей момент у мене на плечі від попадання кулі розлітається рація. Ще через кілька секунд прилітає чергова міна. Встряла за метр від нас, але, слава Богу, не розірвалася.
На виручку до бійців на танку прийшов ще один харків’янин, Олександр Лавренко (командир танкової роти). Крикнув, що БК – 0 (боєкомплект витрачено). І попер бронею на працюючі міномети. За кілька хвилин міномети замовкли, але й командир з цього бою не повернувся. Олександра Лавренка подавали на присвоєння звання Героя, але до нагороди його досі не висунуто.

Нагорода від кіборгів

Про своїх товаришів по службі Док може розповідати годинами. Ці люди стали для нього другою сім’єю, з якою він готовий іти і у вогонь, і у воду. А от несправедливість, яка є в армії, його обурює.

– Спочатку були в нас панікери й «аватари» (їх ще «п’ятисотими» називають за любов до спиртного). Усі відсіялися. Залишилися тільки ті, з ким можна і у вогонь, і у воду, – констатує Олександр. – У нашій бригаді дуже багато гідних хлопців, справжніх героїв, але нагородами 93-тю не часто балують. На цій війні я зрозумів, що не кожний офіцер – офіцер. Мене обурює, коли начальник стройової частини, три дні попивши горілочки на передовій, отримує «учасника бойових дій». А хлопці, які звідти не вилазять, отримують поранення, повинні з «боями» собі «учасника АТО» оформляти.

Нещодавно Доку побратими вручили цінну нагороду – шеврон кіборга. Хоча він сам себе до них не відносить. Каже, що в Донецькому аеропорту не був, а швидше бував. Так, брав участь у деблокування аеропорту, але в момент найжорсткіших боїв був на іншій ділянці фронту. Але командир відділення наполіг: «Док, ти з боями деблокував аеропорт, отже, теж там був, отже, так само, як і ми, – кіборг».

– Знаєте, як кіборги в аеропорту відпочивали? Мультики переглядали, щоб хоч якось психіку розвантажити. Особливо любили «Том і Джері». У полоненого сепаратиста розрив шаблону трапився, коли він це побачив. Його товариші по терміналу гасять з усіх видів зброї, а наші під постріли мультфільми переглядають, – сміється Олександр.

Юлія Шматченко, матеріал з газети "Слобідський край" № 25 від 28.02.2015

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ