Життя після смерті, або Через що проходять близькі загиблих воїнів АТО (ФОТО)
Багато сліз, обіймів і слів підтримки. Вони неспроможні самостійно пережити своє горе, але вчаться жити наново.
Загинув у перший день АТО
– Наші сини разом загинули, і кульки одна поряд з одною відправилися в небо. Мабуть, наші діти й там разом, – каже Катерина Топчій, мати загиблого в перші дні АТО бортового механіка Миколи Топчія, який був родом із Близнюківського району.
Така ж доля і в льотчика першого класу підполковника Руслана Плоходька з Харкова. Обидва чоловіки були кадровими військовими. У складі миротворчих сил ООН охороняли крихкий мир у Конго та Ліберії. Коли намагалися відновити мир на Донбасі, загинули.
– Руслан ледь не загинув у Конго. Після того випадку я його умовляла піти з армії, – зізнається Ніна Петрівна.
ЯК ВПОРАТИСЯ ІЗ ВАЖКОЮ ВТРАТОЮ. ПОВНИЙ ТЕКСТ ЧИТАЙТЕ У ГАЗЕТІ "СК". ПРИДБАТИ ОНЛАЙН ЇЇ МОЖНА ТУТ
Звістку про загибель сина жінка пережила дуже тяжко. Горе було таким сильним, що вона потрапила до лікарні. Після допомоги фахівців мати загиблого героя знову почала помічати навколишній світ. Каже, що зараз живе заради онуків.
Жінка й сьогодні дуже сумує за сином. Часто приходить на площу Свободи, де стоїть стенд з фотографіями загиблих героїв.
– Руслан похований у Бродах, тож часто на його могилу не можу їздити. А на площі Свободи хоч на дитину свою можу подивитися, поспілкуватися з ним, – пошепки каже мати.
Тісний зв’язок
Жити заради онука вирішила й мати загиблого куп’янчанина, майора 36-ї бригади берегової охорони Юрія Загребельного. А ще жінка долучилася до волонтерської роботи, допомагає хлопцям в АТО продуктами, амуніцією та іншими необхідними речами. Також вона впевнена, що її син спостерігає за нею з неба.
– У нас із Юрою завжди був міцний зв’язок, – розповідає пані Тетяна. – Починаючи з подій у Криму, я дуже погано спала, переживала, молилася за дітей. Але того дня, коли син загинув, у мене був такий спокій. Потім себе довго мучила питанням, чому нічого не відчула.
Нагадаємо, начальник штабу зенітно-артилерійського дивізіону майор Юрій Загребельний був єдиним офіцером із зенітного дивізіону, який не зрадив присязі народу України. Після анексії Криму він разом з військовими з інших підрозділів перевівся до Миколаєва. До підрозділу АТО пішов добровольцем.
Напередодні відправлення він зателефонував матері й вибачився за все, а ще попросив її, якщо з ним щось трапиться, допомагати його дружині та маленькому Данилкові.
29 жовтня офіцер загинув. Снаряд влучив прямо у бліндаж, з трьох військових, що там були, вижив тільки один. Перед цим два дні поспіль над їх позиціями літав безпілотник, але його не можна було збивати – перемир’я. 
– Ц мене від сина залишилися тільки фото і спогади. Юри дуже не вистачає. Хочеться вірити в те, що він загинув не дарма, хочеться, щоб ця війна швидше закінчилася і в Україні знову запанував мир. А ще дуже хочеться, щоб наш Уряд повернувся обличчям до сімей загиблих, – каже мама бійця. – Невістка залишилася з маленьким сином на руках, обіцяли квартиру – не дають. Вона теж військовослужбовець, вони в одній частині служили. Зараз до батьків в Одесу перебралася. Ми постійно на зв’язку, підтримуємо одна одну.
Юлія Шматченко, матеріал з газети "Слобідський край" №29 від 12.03.2015