Грабіжник зі стажем у харківській колонії виготовляє рози та дівчат з метеликами (ФОТО)

Грабіжник зі стажем у харківській колонії виготовляє рози та дівчат з метеликами (ФОТО)

фото Віктора Кочетова

У колоніях Харківщини в'язні опановують нові професії та вміння та відкривають у собі приховані таланти.

Яскравим прикладом є в'язні Олексіївської колонії (№25), що у Харкові. Тут вони опановують професії зварювальника, маляра, столяра та багато інших. Дехто з в'язнів, вийшовши на волю, планує працювати саме за цими професіями.  

Споживачів (простих людей або організації) приваблюють і ціни на продукцію пенітенціарників, і якість. Якщо це меблі – вони добротні, прослужать не один десяток років. Якщо сувеніри – то це тонка робота, яка прикрасить будь-яку оселю або офіс. Товари виробництва засуджених реалізуються у відомчому магазині – столі замовлень «Лавка майстра», а також безпосередньо у закладах.

Головний секрет «ув’язненої майстерності» полягає у ставленні до роботи, вважає 39-річний Володимир Куцевол.


– До роботи треба з душею підходити. На волі може не виходити, тому що там інша обстановка, інше життя, світогляд інший. Тут ти сидиш, і треба використовувати свій час, щоб було корисно і цікаво, – каже в’язень.


Грабіжник зі стажем, що змінив чотири колонії, тепер захопився художнім куванням. З-під його молота виходять і красиві сувеніри, і великі вироби: лави, альтанки й ліхтарі. Володимир може зробити річ за ескізом замовника, або за власною уявою. Працівники колонії відзначають його творчий хист і вміння прораховувати креслення.


– Найскладнішим для мене було замовлення невеликої статуї, – говорить Володимир Куцевол. – Це була дівчинка із метеликом, яку я зробив за ескізом, там було багато тонкощів. Узагалі, працювати цікаво над всіма виробами, адже в них треба вкласти частинку душі. А якщо натхнення нема, роблю щось простіше, щоб час даремно не минав.

До речі, ковані прикраси навколо колонії – теж справа вмілих рук Володимира. Спілкуючись із майстром, дуже легко забути, що він – в’язень. Тому коли ми спитали чоловіка про його витвори, що зараз стоять за стінами колонії, він спочатку зам’явся, а потім посміхаючись нагадав: «Те, що за парканом, мені не видно. Коли вийду на волю – тоді побачу свою роботу». До звільнення йому залишилось три роки.

Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" №7 від 15.01.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ