Історія кооперації в Україні: про яблука, коней і товарний ринок

07.07.2012 13:44 Економіка

У 2012 році кооператори світу відзначають 90‑ту річницю Міжнародного дня кооперації

Про ідеальний суспільний устрій люди мріяли завжди, та лише деякі ідеї філософів і мислителів реалізувались у життя. Одна з них – кооперативний рух. У 2012 році кооператори світу відзначають 90‑ту річницю Міжнародного дня кооперації, та історія цього економічного інституту значно довша і містить безліч неординарних подій і особистостей.

Ідея, народжена з яблука

Часто вирішальну роль у геніальних відкриттях відіграє випадок. Так і на ідею ідеального суспільства, в основі якої лежить кооперація, Шарля Фур’є наштовхнуло просте яблуко, ну зовсім як Ньютона. Сам Фур’є розповідав про це так: «Це яблуко, гідне стати знаменитим, я купив за 14 су в одному з паризьких ресторанів. Я приїхав з такої місцевості, де такі ж гарні і навіть кращі яблука коштували 14 су за цілу сотню. Ця різниця в ціні при однаковому кліматі настільки вразила мене, що я почав думати про докорінні недоліки всієї торгової системи». Але задовго до цього випадку був ще один: Фур’є глибоко вразило розпорядження його господаря в Марселі втопити у морі 60 тисяч пудів рису задля підвищення ціни.

У 30–40‑х роках ХІХ століття фур’єризм був дуже поширеною соціалістичною течією у Франції, його основою став виробничо-споживчий кооператив як фаланга, в якому кожен займається улюбленою справою, вдовольняє свої соціально-економічні потреби і дає користь іншим. Ідея швидко поширилась Європою, а в грудні 1844 року в Англії було створено Рочдельське товариство взаємодопомоги. А от вітчизняна кооперація бере свій початок у Харкові. У жовтні 1866 року при Харківському Імператорському університеті було створено перше споживче товариство. Найкращі вчені й мислителі наповнили його своїми ідеями і знаннями: професори Микола Бекетов, Єгор Гордієнко, Максим Ковалевський, суспільний діяч Микола Баллін. За перший рік свого існування товариство налагодило в місті збут сільгосппродукції, постачання селянам товарів і сільгоспінвентарю, ініціювало відкриття пивних, чайних, бібліотек, займалось просвітництвом городян, розвивало нові виробництва.

Новий подих у життя споживтовариства вдихнув Микола Баллін, громадський діяч і просвітник, якому Харків, крім кооперації, зобов’язаний створенням перших недільних шкіл, товариства грамотності і публічних бібліотек. У 1969 році, зазнавши невдачі у книготоргівлі, він вирушає у велику закордонну подорож для вивчення досвіду кооперації в інших країнах. Знайомиться з Бакуніним, Огарьовим, у Франції спілкується з послідовниками Фур’є. Крім того, відвідує кооперативи в Німеччині й Англії, бере участь у роботі першого англійського кооперативного конгресу в Лондоні.

Повернувшись до Харкова, окрилений ідеями, він розвиває бурхливу діяльність споживчого товариства: організує артельну швальню і кооперативне книговидавництво, через рік спілка за його участю купує завод мінеральних вод і кооперативну їдальню. У 1871 році Баллін влаштовує в Харкові «Новий базар», демонструючи нову систему торгівлі на кооперативних засадах, і проводить кооперативну виставку кращих вітчизняних і імпортних товарів. Баллін мріяв скликати Перший російський кооперативний з’їзд, заснувати Харківський і навіть Міжнародний кооперативні університети. Але у 80‑х роках влада знищує ці мрії при корені: Балліну забороняють читати лекції з кооперації і навіть оголошують божевільним.

Підроблені продукти – сторічна проблема

На території України протягом 1891–1904 рр. було створено споживчих товариств майже в 14 разів більше, ніж за попередні 25 років. Головною причиною такого «вибуху» стала різниця між приватною і кооперативною торгівлею. Один з діячів тогочасного кооперативного руху Микола Бойков писав: «Торговці купують і продають товари, як відомо, не з метою надання зручностей населенню, а для того, щоб отримати зиск, щоб отримати якнайбільше вигоди з покупця. Кожний товар, перш ніж потрапляє до рук споживача, проходить цілий ряд різноманітних торгових посередників».

Такий стан справ робив товари дуже дорогими порівняно з цінами виробника. Значною тогочасною проблемою була й фальсифікація товарів. Молоко розводили водою, додаючи картопляне борошно і крейду. Зіпсовану ковбасу переробляли, додаючи спеції, і продавали повторно. Кращі сорти борошна, круп, цукерок змішували з дешевими, реалізовуючи за ціною першого ґатунку. В окремих селах доходило до того, що торговці «навіть не докладали зусиль, щоб замаскувати свою фальсифікацію».

Крім того, приватна торгівля діяла за принципом «не обдуриш – не продаси»: торговці постійно обважували покупців. Знайома ситуація, чи не так? Згаданий нами Микола Бойков констатував: «Приватна торгівля не тільки дорого обходиться споживачеві, але й розбещує зайнятих торгівлею людей, привчає їх до щоденної брехні... Споживчі товариства відрізняються від приватної торгівлі тим, що засновуються не з метою наживи, а з метою продажу добрих товарів за невисокими цінами».

Харківські кооператори стали зразком, за яким було створене споживтовариство в Києві. А в 1918 році в країні вже існувало понад 18 тис. споживтовариств, об’єднаних спілками. Приблизно п’ята частина таких спілок працювала на Слобожанщині.

Кооператор на гужовому транспорті

Після Великої Вітчизняної автомобіль на підприємствах кооперації був рідкісним явищем. «Транспортний парк» Харківської кооперації складався з 93‑х коней і 10‑ти волів.  Відновлення зруйнованого народного господарств – одна з найяскравіших сторінок історії кооперації, яку можна назвати «Кооператор на гужовому транспорті».

У перші повоєнні роки кооператорам довелося взяти на себе забезпечення села товарами. До низки повоєнних труднощів додавалась відсутність доріг із твердим покриттям. У надзвичайно тяжких умовах удень, а часто і вночі товари доводилося розвозити віддаленими хуторами й селами, долаючи десятки кілометрів шляху. У будь-яку погоду: дощ, завірюху, сльоту – віз, запряжений конями, доставляв бездоріжжям товари найпершої потреби. Особливо коні виручали в мороз і сніг: вони працювали безвідмовно в тандемі з погоничем. Купити товари щоденного вжитку можна було тільки в магазинах кооперації – у невеличких хатах-крамничках.

Долаючи дефіцит товарних ресурсів, кооператори завжди знаходили вихід: пекли хліб, готували ласощі вдома, обладнували побутові майстерні з ремонту одягу і взуття, відкривали виробничі дільниці з випуску товарів широкого вжитку. У селянина не було ані часу, ані можливості дістатися міста, і всі товари він міг купити в сільському магазині: хліб, макуху, висівки, підкови і мазь для коліс, нитки, недорогу тканину, калоші, чоботи, шапки-вушанки і навіть ялинкові прикраси. Чим швидше відбувався товарообіг, тим кращою ставала матеріально-технічна база. Гужовий транспорт поступово витіснили автомобілі, у районних споживспілках утворювалися оптові бази і склади. Але вдячність возовикам досі зберігається, і в музеї споживкооперації Харківщини навіть є макет: «Кінь, запряжений у бричку».

Стара кооперація на новий лад

Свого розквіту кооперація досягла у 80‑х роках ХХ століття, але криза в економіці, пов’язана з розпадом СРСР, торкнулася й цієї економічної ланки. Саме в цей час Правління Облспоживспілки, очолюване В’ячеславом Близнюком, прийняло кооперативне господарство області: збиткові, збанкрутілі підприємства, організації із боргами із зарплати, з розваленими торгово-закупівельними і виробничими відносинами. Знадобилось чимало часу, щоб подолати труднощі.

– Для мене очевидно, що кооперація може стати дійсно сильною і ефективною лише в тому разі, якщо буде фінансово незалежною і стабільною системою,– каже В’ячеслав Близняк.– А один із шляхів досягнення цієї мети – це новаторство. Адже якщо кооператори і в ринкових умовах ведуть справу традиційно, по-старому, вони не витримають гострої конкуренції з приватними підприємцями. Тому в своїй діяльності ми орієнтуємося на провідні напрацювання кооперативних організацій ближнього і дальнього зарубіжжя.

Мабуть, саме завдяки такому підходу кооперація області збереглась, не втратила свій виробничий потенціал, втримала власність і надалі обслуговує пайовиків і трудівників села. А співробітництво із обласною і місцевими владами дозволило стабілізувати ціни на продовольчому ринку, реалізувати спільні соціальні проекти, організувати знаменитий Слобожанський ярмарок. Сьогодні обласна кооперативна система утримує практично собі у збиток магазини в окремих селах Харківщини, надає пільгові місця сільгоспвиробникам, проводить ярмаркову торгівлю продуктами харчування за соціальними цінами. За рахунок власних і залучених коштів оновлюються, реконструюються торгові підприємства в селах області.

Та не лише торгівлею живе кооперація. Духовний розвиток і вдосконалення, благодійність і підтримка православних храмів – невід’ємна частина життя кооператорів. Вони опікуються ветеранами війни і праці, допомагають інвалідам, вихованцям дитячих будинків. Напередодні Дня захисту дітей кооператори та їхні партнери завітали до підшефних закладів, привезли дітлахам довгоочікувані солодощі, книги, набори для творчості, іграшки, плеєри та найнеобхідніші речі. Волонтери – студенти кооперативного торгово-економічного коледжу – влаштували для дітлахів свято, викликаючи щасливі посмішки дітей. Кооператори не можуть бути байдужими до наявних проблем і зберігають вірність цінностям, що їх проголошено співтовариством: взаємодопомога, демократія і мир.

Недаремно Споживча кооперація Харківщини стала складовою Міжнародного Кооперативного Аль’янсу – неурядового об’єднання з більш ніж 200‑ма кооперативними асоціаціями, спілками і лігами по всьому світі.

Генеральна Асамблея ООН проголосила 2012 рік роком кооперативів. А Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, підкреслюючи їх внесок у скорочення бідності, створення робочих місць і соціальну інтеграцію, заявив:

– Завдяки своєму особливому акценту на цінностях кооперативи продемонстрували, що являють собою стійку життєздатну економічну модель, спроможну забезпечити процвітання навіть у скрутні часи. Їх успіх дозволив багатьом родинам і місцевим громадам уникнути злиднів.

Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" №80-81 від 07.07.2012

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта