Стандарти ЄС для українського виробництва важкі. Аналіз Угоди про Асоціацію у Харкові
Основна мета розвитку європейської економіки — це її «озеленіння». Україна почала працювати в плані гармонізації законодавства з ЄС ще з 2005 року. Більш системно ця робота почала здійснюватись у 2007 року. Перший транш у 35 млн євро ми отримали в 2009 році і призначався він міністерству екології та природних ресурсів.
У наближенні українського законодавства до європейського, розділи про навколишнє середовище, порівняно з усіма іншими, потребують найбільших змін. Більша частина змін повинна бути запроваджена протягом двох років, після того, як парламент ратифікує асоціацію.
У Стратегії сталого розвитку Харківської області до 2020 року зазначена, зокрема, природозберігаюча економіка. Вона контролюється в рамках двох розділів, які передбачають зменшення кількості відходів 1-3 класу небезпеки в регіоні, будівництво сміттєпереробного заводу продуктивністю 150 тис. тонн, будівництво підприємства з комплексної переробки твердих побутових відходів продуктивністю 10 тис. тонн на рік.
Підписання Асоціації — це можливість для регіону отримати додаткову фінансову підтримку у вигляді грантів, які видаються міжнародними природно-охоронними організаціями. Але інвестор повинен бачити, наскільки той чи інший проект прозорий і як у ньому задіяна громадськість.
Адже один з головних принципів Європейської екологічної політики — доступ громадськості до інформації.
- Якщо ми подивимося додаток до угоди про Асоціацію, то більша його частина стосується доступу та участі громадськості у екологічній політиці, - зазначає доцент кафедри права та європейської інтеграції Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України Володимир Стрельцов.
І на скільки прозоро існує реалізація екологічної політики на регіональному рівні. У наших сусідів-європейців завдяки цим заходам відбулося зростання зайнятості населення приблизно на 1,5-2%.
Різниця українських та європейських стандартів спостерігається також у сфері енергопостачання. Основна проблема нашої держави в тому, що у нас дуже великі установки спалювання, сумарною потужністю більш ніж 50 МВт. В Європі навпаки установки невеличкі, потужність їх менша за 50 МВт. Також в Україні дуже мало використовуються поновлювальні джерела енергії у міському енергопостачанні, Європа рухається в бік збільшення цих джерел.
Ще один нюанс — в Україні не високі штрафи за порушення екологічного законодавства, тож багато власників підприємств вважають, що їм простіше сплатити штраф, ніж модернізувати виробництво.
- При ратифікації Угоди в Україні можуть виникнути деякі сюрпризи зі стандартами питної води, - наголошує кандидат технічних наук, старший викладач кафедри інженерної екології та екологічної безпеки міст Харківського національного університету міського господарства ім. О. М. Бекетова Юлія Виставна. - На сьогодні в Україні не існує технологій, які б дозволяли виміряти показники карбамазепіна та диклофенаку у воді. Також немає можливостей визначити ендокринних і руйнівників у воді. У наших річках ендокринні руйнівники у сім разів перевищують норми ЄС. Тому в нас так багато ендокринних захворювань.
Також на відміну від України в країнах Євросоюзу дуже жорсткі вимоги до сертифікації бутильованої води. В ЄС вода в пляшках сертифікується майже так само як і вино.
Вимог, здавалося б, чимало. Та старенька Європа, позиціонуючи себе самою толерантністю, поблажливо передбачила варіант відкладання виконання вимог, які не під силу тій чи іншій країні. Англія, наприклад, теж досі відкладає введення деяких нормативів.
Юлія Шматченко, матеріал з газети "Слобідський край" №94 від 07.08.2014