Як змінювалася шкільна форма — від народження і до сьогодні

За царя Панька
Історія шкільної форми починається з часів Російської імперії. У 1834 році було прийнято закон, який затвердив загальну систему всіх цивільних мундирів імперії, зокрема й гімназійних та студентських.
Костюми, які хлопчики мали носити не тільки під час занять, а й після них, були своєрідним поєднанням військового і цивільного чоловічого вбрання.
Форма гімназиста відрізняла підлітка від тих дітей, які не навчалися або не могли дозволити собі вчитися. Вона була предметом гордості й водночас певним чином вказувала на стан хлопчика в суспільстві: у гімназіях навчалися лише діти дворян, інтелігенції і багатих промисловців.
У всіх навчальних закладах форма була військового фасону: незмінно кашкети, гімнастерки і шинелі, які відрізнялися лише кольором, кантами, ґудзиками та емблемами.

Фото: wuz.by

Кашкети зазвичай були світло-синіми з трьома білими кантами і з чорним козирком, причому особливим шиком серед хлопчаків вважався пом’ятий кашкет з поламаним козирком. Узимку до нього додавалися навушники і капюшон кольору натуральної верблюжої вовни, оздоблений сірою тасьмою. Зазвичай учні носили суконну гімнастерку синього кольору зі срібними опуклими ґудзиками, підперезану чорним лакованим ременем зі срібною пряжкою і чорні брюки без канта. Була і вихідна форма: темно-синій або темно-сірий однобортний мундир з обшитим срібним галуном коміром. Незмінним атрибутом гімназистів був ранець.
За весь час свого існування гімназичні і студентські мундири змінювалися до 1917-го кілька разів (у 1855, 1868, 1896 і 1913 роках) – відповідно до моди. Але весь цей час форма хлопчиків була чимось середнім між цивільним і військовим костюмом.
Саме на цю пору припав і початок розвитку жіночої освіти, тож і вбрання учениць теж було регламентовано – у 1896 році почало діяти положення про гімназичну форму для дівчаток. Це був вельми скромний наряд: проста вовняна сукня темного (переважно коричневого) кольору довжиною нижче коліна, прикрашена білими комірцями й манжетами. З аксесуарів – чорний фартух. Практично точна копія шкільної форми радянських часів.

Фото: je-nny.dreamwidth.org

Новітня історія
У СРСР єдину шкільну форму було введено після Другої світової війни. У цілому вбрання дуже нагадувало те, що носили гімназисти в царській Росії.
Шкільна форма для хлопчиків була сірого кольору і складалася з штанів і сорочки, типу солдатської гімнастерки. Доповнювалося це широким ременем з масивною пряжкою і кашкетом з кокардою. Було суворо регламентовано зачіски – під машинку, як в армії.
Дівчатка, як і колишні гімназистки, носили коричневі сукні й чорні фартухи. На сукню пришивали білі комірці і манжети. Святковою вважалася форма з білим фартухом. І така форма залишалася незмінною багато років. Навіть найменші експерименти з фасоном або довжиною сукні суворо каралися адміністрацією школи. Крім того, обов’язковою зачіскою для дівчаток були коси з бантами – жодних стрижок, вони були неприпустимі. До чорних фартухів слід було вплітати чорні або коричневі банти, до білих – білі.

Час вимагає змін
У 1960-х роках радянська шкільна форма для хлопчиків змінилася, хоча мілітаризованого характеру не втратила. Першокласники-хлопчики 1 вересня 1962 року прийшли у школу в сірому напіввовняному костюмі, який складався зі штанів і однобортного піджака з трьома чорними пластмасовими ґудзиками. Важливими аксесуарами залишалися кашкет з кокардою і ремінь з бляхою. А от форма для дівчат залишилася незмінною.

Фото: locals.md

У 70-ті костюм для школярів молодших класів стала складатися з куртки і брюк темно-синього кольору, зрідка - коричневого. Штани стали вужчими, а куртка нагадувала своїм фасоном сучасну джинсову. Ґудзики були з алюмінію, білого кольору. На рукаві куртки була нашита емблема з м’якого пластику, на ній зображено відкритий підручник і сонце, що сходить. А шкільна форма в Україні трохи відрізнялася від всесоюзної. Костюм хлопчиків був коричневого кольору. А дівчатам у середині 70-х дозволили носити коричневі сарафани з блузкою – повсякденна була в бежево-блакитну клітинку, святкова, звичайно, білою.

Фото: back-in-ussr.com

На початку 1980-х було введено нову форму для старшокласників (її починали носити з восьмого класу). У хлопчиків штани і куртка замінювалися на брючний костюм. Колір тканини був, як і раніше, синій. Також синьою була емблема на рукаві. Дуже часто емблему зрізали, оскільки вона мала не надто естетичний вигляд, адже у процесі носіння фарба на пластиці починала стиратися.
Дівчата з першого по сьомий клас носили коричневе плаття, як і в попередній період, тільки воно покоротшало – його довжина була трохи вище колін. А для старших учениць у 1984-му було введено костюм-трійку синього кольору, що складається зі спідниці-трапеції зі складками спереду, піджака з накладними кишенями та жилетки. Спідницю можна було носити або з піджаком, або з жилетом, або весь костюм відразу.
А вже в 1988 році в деяких школах у порядку експерименту дозволили відмовитися від обов’язкового носіння шкільної форми.

Починаючи з 90-х в Україні в кожній школі визначали, яку форму носитимуть учні. Зазвичай це був вибір між зеленим і бордовим кольорами, іноді – чорний. У хлопчиків це були костюми-двійки, дівчата могли визначатися, носитимуть вони спідницю чи сарафан, жилет чи жакетик. Революційним був дозвіл на носіння дівчатами брюк.
Власно кажучи, такий стан речей зберігся й донині. От тільки на свято останнього дзвоника випускниці чомусь беруть напрокат чи заказують пошити (якщо дозволяють фінанси) коричневу сукню і білий фартушок – форму, яку носили колись їхні бабусі.

У тему
Формені байки

Леонід Данилов: Одразу після війни, коли я навчався, форму мали носити не тільки школярі, а й учні ремісничих училищ і технікумів. Коли мені виповнилося чотирнадцять, я отримав повістку, за якою мав іти вчитися в 10-те ремісниче училище при ХЕМЗі. Там мені безкоштовно видали повний комплект одягу: сині гімнастерку, штани, халат, кашкет. Навіть білизну та шкарпетки видали. Самі б ми не потягнули таке вбрання, після війни жили сутужно. Але й до верстата я став одразу після училища, у 16 років.

Тетяна Мігаль: У школі не дозволяли ходити не у форменому вбранні, а якось виділитися хотілося. Тому дівчата одна перед одною похвалялися ручної роботи комірцями й манжетами: і мереживні, і моднячої форми з подовженими куточками, і в дрібний горошок – чого тільки не вигадували, щоб було «краще за інших»!

Наталя Перепілко: Школи в нашому Дігтярному не було, ходила за кілька кілометрів у сусіднє село. Не пам’ятаю, щоб дуже вимагали від нас дотримуватися шкільної форми. Ні, були в дівчат коричневі сукні, у хлопців коричневі ж костюми. Але якщо хтось приходив у чомусь іншому, ніяких заходів до тих не вживали.

Олена Салимовська: У нашій покотилівській школі суворих вимог до наявності шкільної форми не висували. Я закінчила школу в 1971-му, і тоді єдине, що від нас вимагали, щоб вбрання було скромним, «робочим». Для дівчат форменим елементом одягу був фартух – чорний чи темно-коричневий. А під ним найчастіше була якась сукня, і вже у старшокласниць – спідниця і блузка.

Людмила Мірошниченко: У нашій школі для хлопців-старшокласників обов’язковим елементом форменого одягу була «доросла» чоловіча краватка. Мав сплинути не один рік, щоб стало зрозумілим: дрібниця, але дисциплінує і змушує ставитися до себе серйозніше. А от заборони й обмеження примудрялися якось обходити, не завжди мирно. Приміром, після ери коротких «бітловських» зачісок запанували патли до плечей. Хлопці намагалися слідувати моді, але ж форма, зовнішній вигляд… І от після чергового «виховного» скандалу приходить уся чоловіча половина класу стриженою «під нуль». А директриса і сказати нічого не може, бо хлопці кивають на вимоги військкомату. А в дівчат інша «фішка». 70-ті, спідниці сягають небачених висот: висот – тому що дуже високо над колінами, небачених – тому що спідниці там ще ніхто не бачить. А тут саме запроваджують кабінетну систему, і бігають старшокласники сходинками на кожній перерві. Звичайно, чомусь дівчата опиняються завжди хоча б на кілька сходинок, але вище хлопців.

Ольга Громова