З історії кінематографу: особливості сільського прокату

З історії кінематографу: особливості сільського прокату

Фото: pikabu.ru

Колись долучитися до закордонного життя ми могли, тільки переглянувши іноземне кіно. До того ж – на екрані кінотеатру, бо телевізори і з’явилися пізніше, і вибору для перегляду давали менше. Тож що ми переглядали в далекі роки молодості – згадаємо?

Особливості сільського прокату

Кіно в місті і кіно в селі – то були трохи різні речі. Почнемо з того, що репертуар сільського клубу значно відрізнявся від того, що пропонували в міському кінотеатрі. Адже касові стрічки пускали там, де глядачів буде найбільше. А кількість копій (сувора правда життя!) теж не перевищувала певної кількості. Тому із суто практичних міркувань до сільського клубу доходили або ті фільми, які в місті були не надто популярними, або вже «вбиті» копії цікавих стрічок зі, скажімо так, сумнівною якістю. 
На те, що «крутитимуть» у сільському клубі, впливав також особистий смак місцевого начальства і його зацікавленість у справі. Варіанти могли бути дуже різні. Список фільмів затверджувався в партійних структурах – тож від настрою і вподобань людини, яка це робила, залежало дуже багато. Якщо керівник дбав про своїх односельців, він міг десь прокрутитися, здобути для клубу цікаві стрічки – за умови бодай якогось авторитету в районі. Та й кіномеханік по своїх каналах через знайомих і колег багато чого міг вибити для рідного осередку культури. Тому якусь загальну для всіх картину «клубного кінорепертуару» важко намалювати, вона в кожному селі була своя.
Та навіть якщо фільм був відверто третьосортним, це не ставало приводом для нехтування кіносеансом. Адже крім власне перегляду стрічки в більшості випадків передбачалася насичена культурна програма. Після кіносеансу у клубі зазвичай були танці. І якщо молодь цікавили саме вони, то старші після кіносеансу залишалися посидіти, на цю молодь подивитися і її обговорити. А після танців, звісно, – проводжання та залицяння. Тому, може, й не завжди пам’ятаємо, що ми в тому клубі дивилися, але добре – те, з яким настроєм це робили.

Помірний Голлівуд

Це зараз левова частка фільмів у кінотеатрах – американські. А минулого століття голлівудська продукція на великому екрані, звичайно, була, але у значно менших обсягах. Хоча й це дозволяло ознайомитися і зі стрічками, які згодом перейшли в розряд класики, і з провідними акторами Нового Світу.
От, приміром, покоління, підліткові роки якого припали на кінець 40-х, пам’ятає стрічку «Тарзан, людина-мавпа». І не просто пам’ятає, адже цей фільм заволодів усіма помислами підростаючого покоління. Коли у відкритому кінотеатрі в парку Горького крутили «Тарзана», дерева навколо огорожі майданчика були геть «увішані» дітворою, яка чи не мала грошей на квитки, чи не змогла умовити батьків на фінансування кільканадцятого перегляду улюбленого фільму, чи просто хотіла долучитися до людей-мавп.

Фото: kinofilms.me

А трохи згодом, у 70-ті, був ще один «мавпячий» фільм – «Кінг-Конг», із продовженням у 80-ті («Кінг-Конг жив»). За популярністю він навіть перевершував «Тарзана».
Увага глядачів не оминула й історичні стрічки, створені у США: «Спартак» (Кірк Дуглас!) і «Клеопатра» (Елізабет Тейлор!) – серед улюблених, таких, які передивлялися. Близькими до них були вестерно-індіанські фільми – «Віннету», «Золото Маккени» тощо. Серед них вирізнялася «Чудова сімка», яку на офіційному рівні критикували, а от масовий глядач прийняв, і стрічка потрапила до найкасовіших.
Так само не збіглося ставлення критики і глядачів до іншого голлівудського фільму, який зараз вважається класикою. Йдеться про «У джазі тільки дівчата» (інша назва – «Дехто любить погарячіше»). Це був єдиний фільм з Мерелін Монро у нашому прокаті.

Фото: tv.akado.ru

А от іншій американській актрисі, Одрі Хепберн, пощастило більше: «Римські канікули», «Моя чарівна леді», «Як украсти мільйон»... Ці романтичні історії, подеколи з присмаком авантюризму, може, й не збирали повнісінькі зали, але тим, хто їх передивився, напевне запам’яталися.

Viva, Франціє!

А от європейські стрічки часто переглядали за принципом «на кого підемо». Ходили на Філіпа Жерара («Фанфан-тюльпан», «Пармська обитель»), Жана Маре («Граф Монте-Крісто», «Горбань»), Жана-Поля Бельмондо («Професіонал», «Приватний детектив»), Ані Жирардо («Знайомство за шлюбним оголошенням», інша назва – «Біжи за мною, щоб я тебе впіймала»; «Ніжний поліцейський», «Доктор Франсуаза Гайя»), Луї де Фюнеса (серія стрічок «Жандарм...», «Фантомаси», «Велика прогулянка»).

Фото: vashdosug.ru

До речі, коли в кінотеатрах показували «Фантомаса», черги й тіснява в них були неймовірні. На руки давали не більше чотирьох квитків (принаймні, у Харкові), і якщо було заплановано похід у кінотеатр компанією, це перетворювалося на неабияку проблему. А школярі люто заздрили тим своїм товаришам, які займалися у другу зміну (у тогочасних школах бували навіть 1-К класи, тож друга зміна у 3–4 класів трохи знімала гостроту переповненості). Адже зранку, коли дорослі здебільшого були на роботі, можна було сподіватися потрапити на кіносеанс.

Фото: kinofilms.me

Серед французьких акторів, яких ми згадали, відсутні імена тих, хто вже в нещодавні часи побував у Харкові. Перший – майстер кінокомедій, неперевершений П’єр Рішар. Його фільми «Високий блондин у чорному черевику», «Повернення високого блондина», «Іграшка», «Укол парасолькою», «Татусі» тощо завжди збирали повні зали глядачів. А інший актор, красень Ален Делон («Зорро», «Чорний тюльпан», «Рокко і його брати») змушував завмирати серця всіх жінок, від юних панянок до леді поважного віку.

Італійські спогади

Серед італійських фаворитів (про інтелектуальне кіно Фелліні та різних інших Мастроянні зараз не згадуватимемо) насамперед на думку спадають стрічки з Адріано Челентано: «Ас», «Блеф», «Бінго Бонго» тощо. А якщо зважити на те, що пісні цього актора-співака лунали чи не з кожного радіоприймача чи магнітофона, то популярність цих фільмів цілком зрозуміла.

Фото: yaom.ru

А от про ще одну стрічку, чи не найвідомішу, згадаємо окремо. Це «Приборкання норовливого», такий собі шекспірівський сюжет навпаки, де замість норовливої Катарини до сімейного життя долучається фермер-женоненависник у виконанні Челентано. А от приборкує його чарівна Ліза, яку грала не менш чарівна Орнелла Муті. І глядачі із задоволенням спостерігали за всіма перепітіями сюжету – комічними й подеколи несподіваними.
Переможною була хода кінотеатрами іншої італійської стрічки зі згаданою акторкою, «Народного роману».

Фото: ornellamuti.ru

Якось на екрани пробралася еротична, а на ті часи майже непристойна, історія кохання. І глядачі товпом товпилися на стрічку «до 16», в якій було кілька сцен у ліжку, серед них – і з тоді ще невідомим молодим фактурним Мікеле Плачідо.

Пристрасті для любих дам

І, звичайно, не можна обійти увагою «жіноче» кіно – мелодрами, переважно індійські. Хоча, якщо вірити кіностатистиці, беззаперечним лідером переглядів виявилася мексиканська стрічка «Єсенія».

Фото: kino-teatr.ru

У ній було все, що потрібно для успіху у глядачок: красиві герої, красиве життя минулих часів, красиве кохання, красива самопожертва заради новознайденої сестри... І навіть хепі-енд, що теж важливо. Тому глядач (точніше, глядачка) йшов у кіно натовпами, зайнятими були навіть проходи між рядами та двірні отвори.
З цієї ж серії – безліч індійських стрічок: «Боббі», «Бродяга», «Месник», «Материнська любов». А якщо не «чиста» мелодрама, то «Танцюрист диско» або й зовсім комедійні «Зіта та Гіта» або «дзеркальний» з жіночо-чоловічої точку зору «Рам і Шиам». Усі ці фільми були просякнуті надмірними пристрастями. Чомусь у них потрібна була сила силенна пісень і танців – штучних з точки зору сюжету, довготривалих. А якщо вже доводилося битися чи стріляти, то герой після 100 пострілів із шестизарядного пістолета вбивав 30 ворогів із тих п’яти, що напали, і неушкоджений поспішав до коханої (матері, брата, товариша – потрібне підкреслити). Тому іноді на індійські фільми ходили й чоловіки – щоб потім обговорити всі ці цікавинки з такими самими критиками, як вони самі.

Р. S.

Звичайно, у такому стислому огляді неможливо розповісти про все, що ми переглядали колись. Ми розуміємо, що залишилися поза нашою увагою мюзікли («Смішне дівчисько», «Звуки музики»), усе різноманіття польського кіно («Знахар», «Потоп», «Ва-банк»), пародійні стрічки з країн соціалістичної співдружності («Лімонадний Джо», «Привід замку Моррисвіль») і ще багато іншого.

Фото: livejournal.com

Але неможливо ж «Згадати все» з екс-губернатором Каліфорнії в одному обмеженому матеріалі! Тому про що забули ми – згадайте самі, до цього ми вас трохи підштовхнули.

Саундтреки й афоризми у вільному плаванні

Зарубіжні кінострічки залишили після себе не тільки кіноспогади. От, приміром, музика: мелодії з «Хрещеного батька», «Генералів піщаних кар’єрів», «Професіонала» пішли у «вільне плавання» й почали жити окремим життям, дехто навіть забув (або й не знав), що ці композиції – з кінофільмів. А от із закадровою піснею Old Turkey Buzzard у стрічці «Золото Маккени» була окрема історія. Слова спеціально для російськомовного дубляжу написав Леонід Дербеньов, і «Старий гриф» надовго став «візитівкою» виконавця.

Фото: uartist.ru


А ще закордонне кіно залишило по собі крилаті фрази, деякі з них ми вам пропонуємо:
Я не можу співати, у мене пальчик болить. («Звуки музики»)
Тисни на кнопку, Максе! («Великі перегони»)
– Пам’ятаєш, я обіцяв тебе вбити останнім? – Так. – Я збрехав. («Коммандо»)
Я зроблю йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитися. («Хрещений батько»)
Аста ла віста, бейбі. («Термінатор-2. Судний день»)
Потрібно бути важко хворим, щоб піти на цей номер, але знаєш, останнім часом я щось погано почуваюсь. («Ва-банк»)
– Я не можу бути твоєю дружиною, тому що я чоловік! – У всіх свої недоліки. («У джазі тільки дівчата»)
– Ти насправді такий чи просто дотепний?.. – Я такий. Просто – дотепний. («Приборкання норовливого»)
Не думатиму про це сьогодні. Подумаю про це завтра. («Віднесені вітром»)

 

Зоя Голіусова

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ