Штани нашої молодості. Що носили модники 30-40 років тому
Ну, здавалося б, штани – вони і є штани. Аж ні! Одне словосполучення «вузькі брюки-дудочки» – і постають у пам’яті стиляги 50-х років минулого століття. Тоді основна маса чоловіків нашої країни носила широкі штани – згадайте героїв «Карнавальної ночі» або «Весни на Зарічній вулиці». Покрій брюк був подеколи таким, як би це делікатніше сказати, самобутнім, що призводив навіть до казусів на міжнародному рівні – неофіційних, але все одно неприємних. От, приміром, восени 1959 р. Микита Хрущов був у США, де йому показували досягнення американського господарства, серед іншого – апарат з газованою водою на фотоелементах. Апарат розпізнавав, у що одягнений клієнт – у спідницю або штани, і відповідно наливав у склянку або вишневий, або апельсиновий сироп. Хрущову двічі було запропоновано жіночий, вишневий, напій – апарат відмовлявся визнавати широкі штани керівника СРСР за чоловічий одяг.
Але життя не стоїть на місці, і після Всесвітнього фестивалю молоді і студентів 1957 року молодь, яка побачила своїх однолітків з-за кордону, почала долучатися і до сучасних тенденцій моди. Строкаті піджачки, яскраві сукні, брюки-дудки і кричущий макіяж – ознаки так званих стиляг. Подібну моду висміювали літні люди і представники робочого класу. Карикатури і плакати з образливими віршиками засуджували ідеологічно шкідливий буржуазний фасон. Більше того, всередині країни носіння вузесеньких брюк, які «у них там» і немодними встигли стати, прирівнювали чи не до ідеологічної диверсії. А комсомольські патрулі і загони ДНД відловлювали чоловіків у вузьких брюках і розпорювали «нехороші штани» до коліна по швах.
Широкі душа і штани
У 70-ті ловили вже за широкі брюки – кльош (штани, щоправда, не вшивали, але повідомляли про порушення порядку за місцем роботи або навчання). Узагалі-то це був фасон штанів американських моряків. Потім його чомусь уподобали матроси новонародженої радянської держави. Тому причини, з яких кльоші підпадали під цькування, логікою важко було пояснити. Мабуть – тому, що «інше, не таке».
Форми такого засудженні були значно м’якішими, ніж у випадку зі стилягами. Приміром, у другій частині «Бременських музикантів» «нехороші» іноземні співаки мали «кружавчасто-кльошовий прикид». Щоправда, і головний позитивний герой теж був одягнутий у невузенькі штанці… А от Вовк з «Ну, постривай!» однозначно псував репутацію кльошів – коли його штани застрягли у велосипеді. Мабуть, таки в експлуатації ці брюки не завжди були зручними, і це давало приводи поглузувати з модників-кльошистів.
Ті, хто вирішив носити брюки цього фасону, не могли придбати їх у магазині. Доводилося вдаватися до різних вивертів. Одні без зайвого мудрування просто вшивали знизу клинці для розширення штанин. Інші (у кого така можливість була) купували заграничне й носили собі. А якщо була можливість виготовити брюки на заказ чи зшити самому – так і робили. Що трохи засмучувало – то це те, що ширина штанини знизу досягала 35 см, через це доводилося витрачати вдвічі більше тканини – однієї довжини на брюки-кльош не вистачало. Кажуть, що за прикладом балтійських моряків дехто вшивав у нижню частину металеві вставки, аж до ланцюгів. Чути про таке чули, а от на власні очі не бачили, тож – може, це правда, а може, й вигадки.
Що було далі
А от далі ширина штанів якось перестала бути таким подразнюючим параметром. Ні, боролися і пізніше – з джинсами, шортами, жіночими брюками… А от з конкретним фасоном – уже не так явно і затято. Але все одно згадаємо, що там було цікавого.
У 80-ті якось попустило, і країна вдяглася у штани пастельних тонів і доволі складних у виконанні фасонів: і крій, і деталі вимагали уваги та копіткої роботи. Але водночас виникали осередки «місцевої» моди на брюки. Приміром, на пляжах Абхазії масово дефілювали «люди в чорному» – хлопці в чорних сорочках і чорних же джинсах (подвійний удар по тих, хто розуміє, – і колір, і денім!).
А в 90-ті всі дівчата носили лосини («у них там» – легінси). І байдуже, що якість цих шедеврів була сумнівною. Чорні легінси були майже в кожної (навіть у тих, кого природа обділила рівними ніжками). А кольорові (кислотні!) вважалися справжнім писком моди – яскраво-жовті, рожеві, бірюзові... Їх одягали і під спідниці, і як самостійний елемент вбрання, під светр або довгу сорочку.
Для милих дам
До речі, про жіночі брюки. Зараз нам здається, що вони завжди були в гардеробі представниць прекрасної статі. Але це саме здається: навіть у 60-х роках минулого століття студенткам Кембриджського університету заборонялося з’являтися на заняття у штанах.
Ні, як уніформу, робу чи елемент спортивного одягу штани носили завжди і в нашій країні. Он, героїня Інни Макарової у «Висоті» вправно піднімається залізними драбинами на робоче місце десь далеко наверху, і одягнута вона у зручні для такої роботи штани. І робітниця в комбінезонах на плакатах радянських часів – цілком звичне явище. Але в люди, на офіційному рівні… Зась! По-перше, непристойно. Чому – бозна, але за традицією не можна. По-друге, ідеологічно неправильно, адже це ознака буржуазного світу – жінка у штанах. Першими ж цю деталь туалету опанували саме «їхні» жінки, а тільки потім, у 50-х, тенденція дісталася і до нас. Спочатку брюки як форму одягу жінок намагалися заборонити. У навчальних закладах – від шкіл до вишів – жінкам було заборонено з’являтися на роботі у брюках. І на прохідній могли завернути «нестатутно» одягнену жіночку додому, записавши прогул. Але потім десь наверху вирішили, що часи тотального контролю над одягом уже минули, такі ініціативи оголосили самодіяльністю місцевих чиновників, і жінки полегшено зітхнули. У сучасному світі й поготів не існує таких заборон. Як чоловіки, так і жінки мають повне право носити найрізноманітніші штани. Сучасний брючний гардероб жінки нараховує багато різновидів: прямі брюки і джинси, гольфи, заправлені в чоботи, козацькі та східні шаровари, шорти, штани-банани і навіть щось на зразок кюлотів XVIII століття.
Ольга Громова, кореспондент