Аркадій Гайдар шукав музу у Харкові

Аркадій Гайдар шукав музу у Харкові

http://www.staroeradio.ru/

Він брав участь у бойових діях під час декількох війн, мав серйозні поранення, але це не завадило йому стати «найдитячішим» письменником Радянського Союзу.

 Пропонуємо сьогодні читачам «СК» згадати Аркадія Гайдара, його дитячі «казки» та недитячу життєву правду.

Найбільш прискіпливі критики

Нещодавно світ сколихнула новина про можливе повернення Гаррі Поттера. Начебто кіностудія Warner Bros. планує знову екранізувати книгу казок, написаних Джоан Роулінг. Галас навколо цієї, до речі, непідтвердженої навіть самою письменницею інформації, учергове доводить, наскільки «всесвіт Поттера» є важливим для наших сучасників. Що ж, діти – завтрашні судді наші, критики наших переконань, із цими словами Максима Горького неможливо не погодитися. Тому письменнику треба дуже постаратися, аби догодити маленькому читачу. Пальців на руках і ногах не вистачить, аби перерахувати всіх дитячих письменників, герої яких міцно ввійшли у світ дитинства. Хто так ж такі сучасні читачі – поттеріанці чи, приміром, толкієністи?

Відповідь на це запитання дасть тільки час. А от хто ті люди, які створюють цю літературну моду, нам демонструє історія їхнього власного життя. 110 років тому на світ з’явилася людина з дивовижною долею – Аркадій Петрович Голіков, більш відомий під псевдонімом Гайдар. Його ім’я й досі носять теплоходи, вулиці, бібліотеки, а на романтичних творах про хлопців і дівчат, про їх правильну дружбу, написаних у 1930-х роках, виховано не одне покоління людей.

Доля Аркадія Гайдара, якщо дивитися без ідеологічних шор, неймовірна. Він командував полком у тому віці, у якому сучасні діти тільки отримують паспорти. А вже у 20 років Аркадія було демобілізовано. За час громадянської війни він воював на територіях України, Тамбовщини, на узбережжі Чорного моря, в Башкірії, Сибіру. Був декілька разів серйозно поранений. На фронті Великої Вітчизняної війни він воював як бойовий командир. І це тоді, коли інші письменники «з ім’ям» відправлялися в евакуацію або працювали фронтовими кореспондентами.

– У нього було декілька надтяжких поранень, контузій, які відбилися на стані його здоров’я, – розповідає кандидат педагогічних наук, доцент, старший науковий співробітник лабораторії методичного забезпечення безперервної системної освіти школа – внз Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди Олена Ємець. – І, незважаючи на це, він був дуже підкованою, освіченою людиною, яка вміла знаходити спільну мову з різними людьми.
Одного разу воєначальник Червоної Армії Михайло Фрунзе порадив Аркадію Голікову зайнятися літературою. І порада ця, як кажуть, вцілила в «десятку».

– Це один з найбільш радянських письменників, тобто виразник тієї епохи, причому виразник у кращому значенні цього слова: людина, яка створила ідеал позитивної дитини, – зазначає Олена Ємець.

Книгу «Тимур і його команда» разом з її головними героями кінематограф «оживив» ще в 1940 році. І це був успіх, перш за все, самого Аркадія Гайдара. У звичайних подвір’ях почали збиратися команди послідовників чесних і правильних Тимура, Альки, Гейки та інших.

Загадка особистості Гайдара в тому, яким чином цей воїн, який брав участь в одній з найбільш кривавих світових війн, міг написати твір з такою ліричною глибиною. Можна не знати все про життя Гайдара, але не закохатися буквально з перших рядків у його повість «Школа», де розповідається про рідне місто письменника – Арзамас, просто неможливо.

– Із самого початку в нього був дуже сильний стрижень, – веде далі Олена Ємець. – Те, що він виріс в інтелігентній родині, все ж таки на ньому відбилося. До речі, батько Гайдара був шкільним учителем, мати виходила з дворян, одним з її предків був Михайло Лєрмонтов. Тож, у дитинстві Гайдар багато читав, і це пізніше дуже позначилось на його літературній діяльності.

З Гайдаром пощастило в певний час зустрітися великій кількості юних шанувальників його творчості. Наприклад, не можна не згадати знайомство з Аркадієм Гайдаром Зої Космодемьянської, про що згадує її мати в біографічному оповіданні «О Зое и Шуре». Тоді в дитячому таборі письменник багато проводив часу з майбутньою героїнею всього Радянського Союзу, навіть подарував їй книгу. Звичайно, що діти й не здогадувалися, яким складним був шлях у їхнього улюбленого письменника. Але можна сміливо сказати, що найцікавішим твором Гайдара було саме його життя.

Таємниці на сторінках і в житті

Окрім воєнної, на сторінках своїх творів письменник залишив ще деякі таємниці. Наприклад, як виник його псевдонім. Ним Аркадій Петрович 7 листопада 1925 року підписав оповідання про громадянську війну «Угловой дом». Версій виникнення псевдоніму існує багато, але класичною прийнято вважати таку.
– Це версія, висунута його шкільним товаришем,– говорить Олена Ємець. – Він розповідав, що коли вони вчилися ще в школі, то придумували різноманітні криптоніми (підпис під твором замість імені автора, що не передбачає можливості ототожнити її з тією або іншою конкретною особою. – Авт.), абревіатури, які містили різноманітні зашифровування. Фактично, русифіковану фразу на французькій «Голиков АркадиЙ Д’ АРзамас» було скорочено, і виникло прізвище «Гайдар».

Є ще одна, не менш цікава версія. Псевдонім пішов від слова «хайдар», що хакаською означає «куди». А пристало воно до Аркадія Голікова ще в Хакасії. У 1922 році там розгорталася повномасштабна війна проти комуністичного режиму. Керувала опором білопартизанського загону легендарна на той час особа – отаман Соловйов. Місцеве красноярське начальство попросило в Москви підкріплення в півтори тисячі чоловік. З Білокам’яної було направлено 18-річного комбата Аркадія Голікова із загоном у 120 чоловік. Проте Голікову удалося не давати спокою численному війську Соловйова, він ганявся за отаманом по всьому краю, чим заслужив у дорослішого супротивника велику пошану. А у своїх товаришів по службі Аркадій міг тоді отримати прізвисько «Гайдар», оскільки, вважаючи, що хакаси знають, де Соловйов, Аркадій запитував у кожного зустрічного: «Хайдар?» – тобто, «Куди їхати?», «Де шукати?»

Наступна версія про походження псевдоніма письменника, мабуть, найбільше припаде до душі нашим читачам. У «Словнику української мови» Бориса Грінченка серед слів на літеру «Г» є слово «гайдар», що означає «пастух овець». Це слово вживалося у Зміївському повіті Харківської губернії ще на початку минулого століття. Річ у тому, що на Харківщині Аркадій Голіков побував ще у 1924 році.

– Правда щодо походження псевдоніма, мабуть, все ж такі є комбінацією одразу декількох версій, – вважає Олена Ємець. – Швидше за все, Гайдар – це і сполучення абревіатури і в той самий час це слова, які він чув на початку свого творчого шляху. Йому ж виповнився тоді тільки 21 рік. Він був у якійсь мірі захопленою людиною.

Шукав музу в Харкові

У збірнику Аркадія Гайдара «История о неуловимом билете» є оповідання «Пути-дороги». У ньому йдеться про те, як у 1924 році він, 20-річний юнак, після тривалого й досить нудного відпочинку в Гаграх вирішив трохи розвіятися. Діставшись до Сочі на пароплаві, він надумав поїхати до Москви потягом. Але грошей вистачило лише на квиток до Харкова. Українське місто, до речі, за словами самого письменника, тоді йому дуже сподобалося. Молодий і голодний юнак, звичайно ж, міг піти до місцевої редакції, щось написати та заробити гонорар. Але йому закортіло романтики. Аркадій виміняв у ганчірника свій курортний костюм на штани й сорочку з мішковини.

Заробивши на цій операції 5 карбованців, купив собі два фунти хліба, старий солдатський казанчик, натоптав кисет тютюном, прикурив трубку й рушив на південь – через Зміїв до Донбасу. Чи зустрічав письменник, просуваючись слобожанськими стежками, місцевих пастухів – гайдарів, ми не знаємо, проте достеменно відомо, що шахтарського хліба йому довелося спробувати. Гайдар пропрацював вагонником на глибині у 400 метрів більше ніж два місяці. Є також вірогідність, що саме в нашій області письменник дописував свою повість «В дни поражений и побед».

– Гайдар мав унікальну пам’ять, і всі свої твори він писав «у голові». Кажуть, що всі свої твори він знав напам’ять, з точністю до слова. І тому коли він сідав писати, він весь рукопис міг швидко відновити по пам’яті. Поза всякими сумнівами, якісь із матеріалів він вигадував на основі вражень, отриманих у Харкові, – вважає кандидат наук.

Доросла дитина

У мирні часи Аркадію Гайдару доводилося багато проводити часу в психіатричних лікарнях – позначалося пережите на війні. Але, незважаючи на хворобу, Гайдар жив повноцінним життям: багато працював, багато подорожував (наприклад, працював у газетах у Пермі, Свердловську, Архангельську, Хабаровську), був двічі одружений. І, як підсумок важкого й цікавого життя, – героїчна смерть у 37 років від фашистської кулі, у невеликому партизанському загоні в тилу ворога на Київщині.

Сьогодні в навчальних програмах початкових і середніх шкіл творчості Гайдара приділяють мало уваги. Вона згадується лише фрагментарно, у програмах позакласного читання.

– Проблема наших сучасників у тому, що зараз у підлітків немає таких позитивних героїв у книжках, яких хочеться наслідувати. Героїв книжок Гайдара саме хочеться наслідувати, незважаючи на те, що в його творах є ідеологічні моменти, а також так звані маркери часу (тобто, сучасний читач не завжди розуміє реалії змісту). Проте це не страшно, ці твори привабливі тим, що в них створено образ героя. І найголовніше, що Гайдар сам вірив у те, що створив. Інакше не було б тоді того захоплення, яке книжки викликали в мільйонів читачів, – каже педагог.
Біографи Гайдара висувають різні версії такого успіху. Хтось каже, що він був позбавлений дитинства, тому його твори такі проникливі. Інші, навпаки, вважають, що Гайдар дитиною залишався все життя, і в дорослому віці. А сам письменник казав, що був не автором, а героєм своїх книжок.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №79-80 від 05.07.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ