Бунтарка з Харкова – Ніна Русланова

Бунтарка з Харкова – Ніна Русланова

teatral.my1.ru

Доля відомої російської актриси Ніни Русланової незвичайна, цікава і навіть трагічна.

Взимку післявоєнного 1945 року її, двомісячну крихітку, знайшли на вулиці одного з міст Харківської області. Тоді ще ніхто й гадки не мав, що врятовано майбутню зірку кіно.

Доленосне прізвище

Ніна Русланова народилася у грудні переможного 1945 року. Дівчинка виросла в дитячому будинку у важкий повоєнний час, навіть своє прізвище отримала випадково. У першу післявоєнну зиму двомісячному підкидьку надали притулок у дитячому будинку під Харковом. Згодом вона навчилася говорити, а ще співати і танцювати. Інспекторка, що приїхала в дитбудинок з Харкова, побачила на сцені талановиту дівчинку. Подарувала їй небачені ласощі – коробку справжніх шоколадних цукерок, а разом з нею прізвище «Русланова», як у Лідії Русланової, популярної на той час радянської співачки.

Дитячий будинок був серйозним випробуванням для маленької дівчинки. Тим паче, що вона поміняла шість таких закладів, і скрізь у неї були і друзі, і вороги. От тільки домашнього тепла ніде не було... Після восьмого класу дівчина попала в училище, почала опановувати спеціальність штукатура-маляра, адже дитину з дитбудинку не запитують ніколи: «Ким ти хочеш стати?». Куди Батьківщина скаже іти, туди й вирушай, і бажано, без зайвих питань. Закінчивши в 1960 році будівельне училище, Ніна Русланова влаштувалася працювати штукатуром. Жила в гуртожитку, бігала у вечірню школу – звичайне життя мільйонів радянських людей. Але в якійсь момент Ніна вирішила: «Досить!» і виїхала до Харкова, де вступила в Харківський театральний інститут. З цього все і почалося. Світле пролетарське майбутнє так і не дочекалося Ніну Русланову.

«Університети» по-харківські

У Харківському театральному інституті Ніна Русланова провчилася два роки. Про той час згадує її педагог, професор кафедри театрознавства Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського Ніна Логвінова.

– Вона перший час була дуже непримітною дівчинкою, не блищала в навчанні, не виділялася талантами – якось губилася серед своїх однокурсників, – розповідає Ніна Романівна. – Хрипкий голос і сильний, упертий характер – ось такими були її відмінні риси на перших порах. Проте за два роки навчання викладачі встигли сповна відчути на собі харизму Русланової.

Цікавий факт: на третьому курсі навчання у харківському виші Ніна Русланова зламала ногу. Але навіть на милицях дівчина наполегливо відвідувала заняття, а для зручності загіпсовану ногу вкладала прямо на парту. Про розкутість дівчини до цього часу ходять легенди.

– Вона була дещо конфліктною людиною, грубила друзям і викладачам, – згадує Ніна Логвінова. – Пам’ятаю такий випадок. Якось під час моєї лекції Ніна забовталася з подружками і на моє зауваження не відреагувала. Тоді я грізно їй кажу: «Русланова, ви добре знаєте матеріал, що розмовляєте на інші теми?» А вона відповідає: «Ні, матеріалу я не знаю. Але того драматурга, про якого ви кажете, я, як актриса, перевершу».

«Згодна на чоловічі ролі»

Завзятість і впевненість – ось головні риси Русланової. А ще вона завжди знала, чого хоче добитися в житті. Коли дізналася, що в Театральному училищі імені Б. В. Щукіна недобір хлопчиків, Ніна, покинувши Харків, помчала, не роздумуючи, до Москви. Як же здивувалися в приймальній комісії, коли в училище прийшла провінційна дівчина і заявила: «Прослухайте мене як хлопчика, я згодна грати чоловічі ролі». Її прослухали і прийняли. Звичайно, не як хлопчика, просто в дівчині розгледіли талант.

Уже на другому курсі Ніна Русланова була запрошена режисером Кірою Муратовою у стрічку «Короткі зустрічі» на головну роль дівчини Наді, що втекла з села, де зовсім не залишилося парубків, влаштовувати своє життя. Критики називали цю картину тонкою та романтичною роботою Муратової. Чимала заслуга в успіху фільму належала й Руслановій. Уже в цій роботі виявилася схильність актриси до сильних, драматичних характерів, бунтівної натури.

Проте успіх фільму був відносним. Попри те, що ледь вийшовши на екрани, фільм зібрав понад чотири мільйони глядачів, його було знято з прокату. Дуже вже нетиповою для радянського кіно була ця картина. З Кірою Муратовою Русланова знов перетнулася через 10 років. На той час видатна режисер вже порвала з «провінційними мелодрамами», як вона називала свої створені раніше фільми. Русланову вона запросила на роль дівчини-штукатура Люби в свою чи не найкращу картину «Познавая белый свет». У цієї картини теж була нелегка доля. У прокат вона вийшла, але оцінена по достоїнству була далеко не одразу.

Королева епізоду

Проте повернемося назад, у кінець 1960-х. У 1969 році Ніна Русланова закінчила Театральне училище імені Б. В. Щукіна. Педагоги передрікали їй роботу в якому-небудь провінційному театрі, але молоду актрису запросили відразу ж у три театри: «Современник», «Театр на Таганке» й Академічний театр ім. Є. Вахтангова. Ніна Русланова вибрала останній, де пропрацювала потім 15 років, зігравши за цей час дуже мало ролей. Адже актриса була здатна на багато більше. З театром не складалося, проте кінематограф полюбив актрису одразу і безповоротно.

Уперше про кіноактрису Ніну Русланову заговорили на початку 1970-х. Велику популярність актрисі принесла роль першого голови тайгового колгоспу Мар’ї Воронової в багатосерійному телефільмі за романом Анатолія Іванова «Тени исчезают в полдень». Героїню Русланової – статну красуню, «з ясними очима кольору черемхи, що визріває», що прийняла смерть від ворожих рук, відразу ж полюбили глядачі.

У тому ж 1971 році Ніна Русланова знялася у фільмі «Егор Булычов и другие» молодого режисера Сергія Соловйова. Останній зібрав прекрасний акторський ансамбль: Майю Булгакову, Анатолія Ромашина, В’ячеслава Тіхонова, Льва Дурова і незрівнянного Михайла Ульянова в головній ролі. Русланова ж створила яскравий образ Глафіри, жінки мудрої, спокійної, такої, що стала для Буличова душевною опорою.

Роль за роллю Ніна Русланова набувала безцінного досвіду в кінематографі. Доводилося грати і в епізодах, як, наприклад, у кримінальній стрічці «Контрабанда» або в знаменитій комедії «Афоня».

– На щастя, Ніна Русланова не стала «актрисою однієї ролі», – каже професор кафедри театрознавства ХНУМ імені І. П. Котляревського Ніна Логвінова. – Насамперед, завдяки широкому акторському діапазону, який з роками лише розширювався. Вона однаково органічно виглядала і в драматичних, і в комедійних, і в ліричних, і в гротескових ролях.

Врятувала «Зимняя вишня»

У житті Ніни Русланової стався один випадок, коли вона була готова кинути акторську професію. Це був один з найскладніших, переломних періодів її життя: вона пішла з театру імені Вахтангова. Але у цей момент режисер Ігор Маслєнніков запропонував їй роль в «Зимней вишне». Не можна сказати, що Русланова було в захопленні від сценарію, але ця робота повернула її до життя. Режисер із чуттям на хороших акторів віддав Руслановій роль матері-одиначки, однієї з трьох подруг-героїнь. Героїня актриси – завідувачка автобазою Лариса, дуже ділова, грубувата, але незалежна й вірна – полюбилася глядачам не менше, ніж головна героїня у виконанні незрівнянної Олени Сафонової.

– За традицією, в перший знімальний день розбивається тарілка на щастя, – розповідала Ніна Русланова в одному зі своїх інтерв’ю. – Мене в перший день на майданчику не було, і я, звісно, переживала, що не зможу влитися в колектив. Але робота пішла гладко, як по маслу. І на подив тепло картину прийняли глядачі, так тепло, що довелося знімати продовження, а потім ще одне.

До речі, забавно те, що сама актриса машину водити не уміє абсолютно. Для того, щоб зімітувати віртуозну їзду, доводилося автомобіль героїні тягати на буксирі. На що не підеш заради вдалої сцени!

У легендарній картині Володимира Бортка «Собачье сердце» Русланова зіграла невелику роль кухарки Дарини Петрівни, яка теж стала великим успіхом у кінобіографії актриси. Зіграла соковито, азартно, створивши яскравий образ учорашньої сільської жінки, що через обставини потрапила до Москви, в робітниці до професора Преображенського. Своїми яскравими роботами актриса заслужила любов мільйонів глядачів і визнання фахівців. Неодноразово Ніна Русланова удостоювалася престижних премій.

Незважаючи ні на що, актриса з вдячністю згадує вахтангівську школу. З театру Вахтангова вона пішла в 1985 році. До 1988 року пропрацювала в Театрі ім. Маяковського. Тепер Ніна Русланова грає на сцені театру Рубена Сімонова.
Ніна Русланова зуміла знайти себе і в сучасному кінематографі. У знаменитому історичному серіалі Світлани Дружініної «Тайны дворцовых переворотов» на початку 2000-х Ніна Русланова зіграла дуже складну роль – Ганну Іоанівну – образ неоднозначний і суперечливий. Запам’яталася актриса і в популярному кримінальному серіалі «Марш Турецького», де вона виконала роль начальника слідчого відділу МУРа.

Щаслива бабуся

Щодо особистого життя актриси, то воно не було таким бурхливим, як на знімальному майданчику. Про своїх чоловіків актриса згадує неохоче, сильній і самостійній жінці непросто знайти вірного супутника. Напевно, особисте життя Ніни Русланової склалося не зовсім так, як мріяла актриса в юності. Дітей хотіла мати багато, а народила лише одну доньку. Але як не раз казала Ніна Іванівна – донька її єдиний і надійний друг, найбільша радість в житті. Кілька років тому дочка Олеся зробила Ніну Іванівну бабусею, так що народна улюблениця із задоволенням няньчить маленького онука і про особисте життя вже не міркує.
– Усе моє особисте життя – це моя родина: донька та онук, – зізналась у одному з останніх інтерв’ю актриса.

Сьогодні народна артистка Росії Ніна Русланова знімається багато. У 2012 році на екрани вийшов фільм «Мамы» за її участю, а в 2013-му вона зіграла одну з провідних ролей прочитаного по-новому і знятому в 3D-форматі «Вий». Відпочивати ніколи: Ніна Іванівна постійно в роботі, що-що, а працездатністю актриса відрізнялася завжди. Так само як і цілеспрямованістю, умінням постояти за себе. Ці якості актриса виховала в собі ще з дитинства, там, у харківському дитбудинку.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №92 від 02.08.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ