Чому харківську філармонію оббили кінськими попонами, або Історія радіо

Чому харківську філармонію оббили кінськими попонами, або Історія радіо

http://relax.com.ua/

16 листопада в Україні відзначали День працівників радіо, телебачення та зв’язку.

Ця дата безпосередньо стосується Харкова: саме в нашому місті 16 листопада 1924 року вперше пролунали слова: «Усім, усім, усім! Працює перша на Україні радіотелефонна станція!»

Азбукою Морзе

Цій події передував цілий ланцюжок інших, що не те щоб залишилися поза полем зору історії, але не стали точкою відліку для явища на ім’я «радіо». Професор Харківського технологічного інституту Микола Пильчиков на початку ХХ століття обладнав радіостанцію з 25-метровою антеною. У 1904 році за власні кошти він купив автомобіль і вмонтував у нього необхідну апаратуру. Цей автомобіль став першою в Росії пересувною радіостанцією. 22 серпня 1921 року на території харківського іподрому розпочала роботу приймально-передавальна радіостанція, яку назвали головною рацією українського уряду.

Розповідають, що коли англійський радист прийняв «морзянку» харківської станції, він довго шукав на карті це місце і ніяк не міг зрозуміти, у якій частині світу це місто Харків. Восени того ж року харків’яни вперше почули звуки, що лунали з вуличного репродуктора: на вечорі літераторів у Профспілковому саду (нині Сад Т. Г. Шевченка) усі присутні могли чути концерт симфонічної музики, що відбувався в Берліні.

Говорить Харків

Стосовно ж Харківської радіостанції з повноцінним дикторським віщанням, то тут виникли проблеми. За планом Ради труда й оборони до 1 березня 1922 року в Харкові мала бути побудована радіотелефонна станція. Але всі кошти пішли на будівництво радіостанції ім. комінтерна у Москві, і Харкову коштів просто не вистачило. Тільки восени 1924 року радіоспеціалісти Харкова разом з радіолюбителями виготовили комплект необхідної радіопередавальної та радіоприймальної апаратури. Для обладнання студії виділили дві кімнати в партійному клубі на вулиці Римарській (нині це будівля Харківської філармонії).

Тут несподівано виникла проблема – луна, причому така, що слова розібрати було практично неможливо. У хід пішли дерев’яні щити, солом’яні мати, пробували навіть глиняні горщики – усе дарма. Допомогли, як не дивно, кавалеристи, які розповіли, що вони обмотують копита коней попонами, щоб не було чутно цокоту. Два візки кінських попон зарадили справі. Щоправда, у студії, оббитій таким звукоізоляційним матеріалом, стояв специфічний запах, але луна зникла.

16 листопада 1924 року о 19.00 з гучномовців на вулиці Котлова й на іподромі пролунало: «Алло! Говорить Харків!». Диктора в студії, що тільки-но народилась, не було, і його обов’язки виконував технік. Відразу після оголошення розпочався концерт за участю трьох місцевих артистів: Кутьїна, Валерської та Глаголіна. Ефект від першої радіопередачі перевершив усі сподівання: одні сумнівалися в тому, що таке можливо, і називали те, що відбувається, шахрайством, мовляв, артисти десь поруч надриваються; інші повірили в радіо просто як у диво. Захоплені слухачі після передачі телефонували з Новоселівки, Холодної гори, Основи, з Технологічного інституту. Так Харків став другим (після Москви) містом у Радянському Союзі, де розпочалося радіовіщання.

Радіо на колокольні

У 1926 році в нашому місті було здано в експлуатацію радіостанцію РВ-20 – першу в СРСР, що працювала в середньохвильовому діапазоні. Розташовувалася вона поруч із Успенським собором, і в ефірі часто можна було почути дзвони. Влада швидко організувала протест 20 тисяч робочих проти церковного благовесту в ефірі, і собор у 1930 році передали Радіораді. Тут обладнали чотири радіостудії та встановили п’ять передатчиків. У травні 1927 року було відкрито ще одну віщальну радіостанцію РВ-4.

Щодо якості прийому тих років розповідають різне: РВ-4 непогано приймали в Сибіру й навіть у Каліфорнії, але слухач із Сімферополя називав її «гучнопростуженою», а восени 1932 року цю саму станцію охрестили «основним шкідником в ефірі», такими нудними були її передачі, що складалися з довжелезних лекцій і сухих невиразних звітів. Проте, це вже біда не самих станцій, а тих, хто ними керував, адже основною функцією радіо в ті роки була ідеологічна обробка мас. Але це не виключає того факту, що кілька поколінь, що зросли в будинку, де основним джерелом інформації була чорна тарілка репродуктора, непогано знають класичну літературу і відмінно розбираються у класичній музиці.

Інна Можейко, матеріал з газети "Слобідський край" №137 від 16.11.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ