Дивовижна історія кохання Володимира Крайнєва і Тетяни Тарасової

Дивовижна історія кохання Володимира Крайнєва і Тетяни Тарасової

Найбільш очікувану подію музичного світу Харкова – Міжнародний конкурс юних піаністів Володимира Крайнєва – цього року перенесено на невизначений термін.

Утім, справа життя видатного піаніста продовжуватиметься, як житиме й дивовижна історія його кохання.

Потрібен живим

Володимир Крайнєв народився під час Великої Вітчизняної в евакуації. Він з’явився на світ 1 квітня 1944 року в Красноярську, де була в евакуації після трьох років хірургічної роботи у фронтовому шпиталі його мати, педіатр Рахіль Гершойг.

У 1945 році Рахіль Мойсеївна разом із сином повертаються до Харкова. Коли Володимиру було п’ять років, мати привела його в середню спеціалізовану музичну школу-десятирічку при Харківській консерваторії, де він відразу ж показав себе як віртуоз. У дев’ять років хлопчик виступив на великій сцені: разом з оркестром виконав концерт Гайдна і перший концерт Бетховена. Після восьмого класу мати повезла вундеркінда в Центральну музичну школу при Московській державній консерваторії імені П. І. Чайковського.

Головні премії на міжнародних конкурсах у Лідсі (Велика Британія, 1963 рік), Лісабоні (Португалія, 1964 рік), а надто блискуча перемога на IV Міжнародному конкурсі імені Чайковського в Москві (1970 рік) відкрили для піаніста великий шлях до концертних сцен світу. Він багато гастролює Європою і США, виступаючи з такими видатними диригентами, як Геннадій Рождественський, Курт Мазур, Юрій Темірканов, Володимир Співаков тощо. Ці виступи принесли Володимиру Крайнєву славу одного з кращих піаністів сучасності. Йому навіть присвятив один зі своїх фортепіанних концертів Альфред Шнітке. З 1966 року Крайнєв – соліст Московської державної академічної філармонії.

Прагнення передати свій досвід юним піаністам стало природнім продовженням творчої біографії артиста. Тому з 1987 року Крайнєв – професор Московської державної консерваторії імені П. І. Чайковського, а з 1994 року – професор Вищої школи музики й театру в німецькому місті Ганновер, де завдяки йому сформувалася авторитетна російська фортепіанна школа. Йому аплодували у престижних концертних залах Європи, Азії і США. За роки навчання багато студентів Крайнєва стали лауреатами престижних міжнародних конкурсів.

Задля поїздок до Харкова музикант насилу викроював час у гастрольному й робочому графіку.


Саме в Харкові Володимира Крайнєва запросили очолити Міжнародний конкурс юних піаністів. Сьогодні ініціатор конкурсу, директор Харківської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату Валерій Алтухов згадує, як у 1990 році у своєму кабінеті зателефонував лише заочно знайомому йому піаністу Володимиру Крайнєву.

– Я йому кажу: «Володимир, ти ж закінчив нашу харківську музичну школу. Допоможи нам, ми хочемо створити конкурс на твою честь», – згадує Валерій Алтухов. – А він мені відповідає: «Я ще живий, навіщо вам потрібен конкурс мого імені?» Через п’ять хвилин він передзвонює й каже: «Так, я згоден».

Це вже стало традицією – проводити в Першій столиці раз на два роки Конкурс юних піаністів Володимира Крайнєва. Він вважається одним з найскладніших у Європі. Його проводять виключно за міжнародними стандартами, і за цим пильно стежать міжнародні спостерігачі. Розкрити потенціал і підтримати тих юних музикантів, які не в змозі самостійно вийти на велику сцену, – головна мета Конкурсу. У 1994році Владимир Крайнєв навіть створив міжнародний благодійний Фонд допомоги юним піаністам.

Перший Конкурс стартував у 1992 році. Ювілейний десятий, у 2010 році, був останнім, на який приїхав Володимир Крайнєв. У своїй книзі видатний піаніст заповідав: «Справу продовжать учні». Так і сталося. Учнів у маестро багато – понад сотню. І більшість із них, окрім музичної грамоти, Крайнєв зумів навчити найкращому почуттю – вмінню любити.

Кохання напророкувала ворожка

Вони познайомились у Москві у квартирі спільних друзів 19 жовтня 1978 року. Дочка відомого хокеїста, Тетяна Тарасова в 31 рік була вже заслуженим тренером СРСР з фігурного катання, за її плечима було «золото» Родніної – Зайцева, Моїсеєвої – Міненкова. Він у свої 35 – заслужений артист, лауреат міжнародних конкурсів. Але вже наступного дня жінка поїхала в Ригу. У Прибалтиці Крайнєв знайшов Тарасову й зателефонував їй. І в них зав’язався телефонний роман. Не встигла Тетяна повернутися з Риги, як уже Володимир поїхав. Але коли повернувся, зрозумів, що першою людиною, заради якої він повертався, була Тетяна. Цей стрімкий роман приголомшив тоді всю Москву. Адже всі чекали, з ким одружиться холостяк Крайнєв.


«Ми обидва постійно кудись їздили, і батько Тетяни, Анатолій Володимирович, жартував, що нам потрібний у Шеремет’єво будиночок біля злітної смуги, – згадував у книзі своїх спогадів «Монолог піаніста. Кого пам’ятаю і люблю» Володимир Крайнєв. – Узимку 1979 року, щоб нам одружитися, я навіть скоротив свої гастролі в Польщі: оголосив, що прищикнув палець і не можу грати. Був кінець лютого, до початку березня і Таня, і я залишалися в Москві».

У їх історії кохання є і певний елемент містицизму. Адже зустріч із коханим Тетяні Анатоліївні пророкувала ворожка! Одного дня Тарасова зі своїми подругами, актрисами Мариною Нейоловою й Оленою Матвєєвою, вирішила поїхати до ворожки. Та вміла пророкувати по вранішній росі. Тому вся компанія відправилася до неї рано-вранці. Ворожка, передбачивши майбутнє Марині й Олені, зайнялася Тарасовою. Але молода жінка не хотіла її слухати: ворожка нагадала їй про недавню трагедію. Другий муж Тарасової раптово помер за два роки до цього. Але стара змусила її дослухати до кінця: «А ти дуже скоро підеш заміж. Ти познайомишся з людиною, яка танцює і співає. У нього професія на одній ніжці». Почувши це, подружки розсміялися і почали кепкувати: «Кульгавий, напевно. А може бути, військова або літня людина». Але ворожка пояснила свої слова: «Ні-ні, це в нього робота така. Наче як артист, але не артист. Не той, що по телевізору виступає, але дуже відомий. Не бійся, що він зросту буде маленького, йди за нього заміж. Відразу житимеш з ним добре».

5 листопада 1978 року Володимир Крайнєв, прихопивши із собою пару шкарпеток і рояль XIX століття Steinway, переїхав на квартиру до своєї коханої.
– Я завжди казав, що наша з Тетяною родина тримається на двох жінках: моїй мамі та сестрі Тетяни Галині, які нас опікали, – згадує Володимир Крайнєв. – Проте, у ті рідкісні часи, коли Таня була на місці, у нашому житті був порядок, у неї все горіло в руках, вона все встигала. Ставила дві-три скороварки на плиту, готувала борщ немов на роту солдатів, тим більше, що так воно й було.

Обмін талантами

Новоспечена родина зажила веселим, повним турбот життям. У їх гостинному домі, дійсно, завжди було багато народу. Відомий музикант із посмішкою казав, що його теща мріяла, що хоч із заміжжям дочки людей в будинку поменшає. А сталося навпаки – додалися ще й друзі Володі. Кого тільки не бачила за чверть століття ця скромна трикімнатна квартира! Тут завжди зупинялися, гостили або просто жили підопічні Тетяни Тарасової. Тут бував увесь цвіт вітчизняної інтелігенції: від академіка Веліхова до письменника-сатирика Жванецького. До речі, гуморист згадує, що саме будинок Крайнєвих у Москві став майданчиком для його виступів, коли йому не було де читати свої твори.


– Публіка в їхньому будинку являла собою дивне поєднання фігуристів і музикантів, – розповів одного разу Михайло Жванецький. – Це була дуже «жадібна» до гумору аудиторія. А Володимир Крайнєв мав найкраще почуття гумору серед усіх виконавців класичної музики, яких я знаю.

Зіркове подружжя підтримувало одне одного й у роботі. Кожний новий сезон у фігурному катанні починався з того, що тренер слухала сотні записів, щоб знайти саме ту мелодію, яка підійде за характером її вихованцям, допоможе розкрити їх індивідуальну манеру виконання. Тетяні Тарасовій дуже пощастило в цій справі: з нею поряд був найкращий помічник, який тільки може бути.

– Звичайно, я не розумію музику так, як Володя, але відчуваю її душею, – ділилася в одному з інтерв’ю Тетяна Тарасова. – Коли я ставлю танець, він підбирає мені літературу: коли написаний цей твір, у яких умовах, кому присвячений. Він розбирає його зі мною буквально по нотним знакам.

Так, коли Тетяна Тарасова тренувала дивовижну пару, Наталію Бестемьянову – Андрія Букіна, чоловік спеціально записав рахманіновську «Рапсодію на тему Паганіні» для їх виступу на чемпіонаті світу з фігурного катання у 1986 році. Видатний дует отримав тоді черговий чемпіонський титул.

Подружжя Крайнєва – Тарсової піклувалося й про тих, хто через вік мав покинути професійний спорт. «Якщо Співаков створив ансамбль віртуозів, зібравши кращих московських оркестрантів, чому б не заснувати подібний колектив фігуристів? Адже вони уходять зі спорту дуже рано – у 30 років. І я запропонував дружині ідею створення ансамблю, де зі своїми знаменитими номерами виступали б її спортсмени – як одиночники, так і парники», – писав у своїй книзі Крайнєв.

Театр назвали «Все звезды». Протягом 14 років його існування Тарасова була і тренером, і балетмейстером, і режисером. За цей час артисти, серед яких немало зірок першої величини, об’їздили півсвіту. «Все звезды» відрізнялися від інших колективів тим, що там ставилися справжні класичні балетні вистави. Музику для них записував, звісно ж, Володимир Крайнєв. «Усього я придумав для Тетяни десяток спектаклів, серед яких «Рапсодія на тему Паганіні», «Кармен-сюїта», «Половецькі танці» і «Болеро», – ділився спогадами піаніст. – Коли в мене народилася ідея театру, я сподівався на те, що Таня зможе приділяти спорту менше часу. Проте моя надія не здійснилася– «Все звезды» так захопили Таню, що вільних днів у неї взагалі не залишалося».

Почуття на відстані

У роки перебудови перед родиною Крайнєва – Тарасової постало питання про те, що у країні, що розвалюється, їм просто ніде реалізувати свої творчі сили. На заході таких геніїв могли забрати з руками й ногами. Володимир Крайнєв отримав запрошення обійняти професорську посаду в Німеччині, а театр Тетяни Тарасової переїхав до Англії. Аби бути якомога довше разом, вони навіть звернулися в Німецьку федерацію фігурного катання. Але їх чекало повне розчарування: у Німеччині вже давно немає добрих фігуристів, тому тренери рівня Тарасової там не потрібні. Знайшли компроміс – проводити разом не менше двох тижнів на рік у будь-якому куточку Землі.

І розпочався період кохання на відстані. Вихованці Тарасової один за одним ставали чемпіонами світу з фігурного катання, потім були популярні на Батьківщині телепроекти «Зірки на льоду» та «Льодовиковий період». Проте жінка не пропускала жодного з концертів чоловіка в іншій країні.

Так би їм жити – у роботах, клопотах, але при цьому в щасті та молодості, адже серед великої кількості юних вихованців і сам залишаєшся молодим. Але все обірвалося в одну мить, коли на 68-му році Володимир раптово помер від розриву легеневої артерії.

– Лише коли Володимира Всеволодовича не стало, я зрозуміла, що в мене була спина, – розповіла в одному з останніх інтерв’ю Тетяна Тарасова.
Після смерті чоловіка на плечі Тетяни Анатоліївни лягло піклування про стареньку матір відомого піаніста, про їх великий заміський будинок, а також продовження найріднішого Конкурсу Крайнєва в Харкові.

– Я пишаюся тим, що Конкурс Володі, який він дуже обожнював і вважав справою свого життя, продовжуватиметься, – зазначила на прес-конференції, присвяченій XII Міжнародному конкурсу юних піаністів Тетяна Тарасова. – Було дуже важко без нього проводити конкурс, але ми не втратимо цей темп.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №47 від 19.04.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ