Дрижипільська битва, або Як 360 років тому було відбито ворожий наступ на Україну

У той час, як українська армія утримує позиції у зоні АТО на Донбасі, пригадаємо події 360-річної давнини, коли військо Богдана Хмельницького зупинило польсько-кримський наступ на Україну.

19 січня виповнюється 360 років з дня Дрижипільської битви, в якій українські козаки билися з об’єднаним польсько-татарським військом.

Дрижипільська битва – битва між польским військом (близько 30 тис. чол.) під командуванням гетьманів Потоцькогo і Лянцкоронського, посиленим кіннотою (30 тис. чол.) кримського хана Менгли-Гірея під керівництвом Камамбет-мурзи, і російсько-козацькою армією на чолі з гетьманом Хмельницьким (близько 38 тисяч чоловік) та воєводи Шереметєва (12 тисяч чоловік).

Битва відбулася 19–22 січня 1655 року поблизу села Охматів, між річками Гірський Тікич і Рось, у 30-градусний мороз, у місці, яке потім на згадку про лютий мороз отримало виразну назву «Дрижи поле». Як писав Самійло Величко у своєму літописі, розповідаючи про Дрижипільську битву: «Він (гетьман Станіслав Потоцький) напав на нього (Богдана Хмельницького) несподівано в чистому полі за чотири верстви від Охматова, в долині тамтешньої річки, яку звуть Бави...»

Через чисельну перевагу польско-кримського війська Хмельницький вибрав оборонний варіант битви, сховавши своїх козаків за кільцями із з’єднаних возів. Такий тактичний прийом козаки використовували досить часто. Поляки кілька разів уривалися в табір, але щоразу їх вибивали. Щож до перебігу самої битви, у ході якої козаки вимушені були відбиватися голоблями, то це свідчення навіть не відчайдушності, а відчаю. Бракувало місця, часу та світла, аби зарядити рушниці. Разом з тим, саме сутінки і порятували частину козаків. Така собі буденна і об’єктивна причина. Схожа прозаїчна обставина змусила татар припинити спроби наступу: вони трималися осторонь, і, хоча блокували козацький табір, у битву не вступали.

Уявіть облогу в чистому полі в 30-градусний мороз протягом кількох днів і ночей, бої серед шанців із замерзлих трупів товаришів і ворогів. 22 січня, відбивши атаки супротивника, Хмельницький перейшов у наступ і притиснув поляків до укріплень Охматова, де стояв загін полтавського полковника Гармаша, якій налічував 2 тисячі чоловік. Під стінами Охматова розгорнулася вирішальна частина битви, в результат якої зробили вагомий внесок козаки Богуна, котрий вирвався з обложеної Умані та допоміг Хмельницькому. Під натиском козаків Потоцький віддав наказ відступати. Польський історик Коховський, поранений у плече в цій битві, писав: «...сумний вид представлявся очам: пішаки і челядь, втративши дух від надзвичайного морозу, одні ще брели важким кроком з обмороженими ногами, інші засипані снігом лежали між війська то тут, то там. Від лютої погоди військо наше потерпіло більше, ніж від ворога».

У битві з обох боків полягло приблизно по 15 тис. чол. У поляків не було сил рушити далі на Україну, і вони вимушені були звільнити частину зайнятої території. Насилу відірвавшись від переслідуючого супротивника, Потоцький відійшов у район Брацлава, ближче до своїх баз. Він був явно збентежений крахом планів вторгнення в Україну. Польські та кримські війська зазнали великих втрат в дрижопільській битві, не наважилися на подальший наступ. У результаті цієї битви було зупинено польсько-кримський наступ на Україну.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" № 5 від 13.01.2015

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ