Геніальний етнограф та історик залишив унікальні праці про Харківщину

Геніальний етнограф та історик залишив унікальні праці про Харківщину

rayrada.kupyansk.info

Учитель арифметики, до думки якого прислухалася професура; людина, яка не мала вищої освіти і стала членом-кореспондентом Академії наук України...

Петро Іванович Іванов – більш російське прізвище, ім’я та по батькові важко собі уявити. Проте саме так звали людину, яка присвятила своє життя дослідженню української культури та побуту.

Не тільки прізвище, ім’я та по батькові, а й усе життя цієї людини було звичайнісіньким – якщо дивитися на нього з точки зору звичайного перебігу подій: народився в 1837 році в Чугуєві, у сім’ї службовця; навчався в гімназії; служив добровольцем на Кавказі; працював учителем арифметики, згодом – інспектором народних училищ у Куп’янському повіті. Але це – зовнішній бік життя.

А внутрішнє його наповнення окреслюється ще в гімназійні роки: Петро Іванов закінчує із золотою медаллю Першу харківську чоловічу гімназію – ту саму, в якій навчалися в різні часи Вернадський і Данилевський, Мартинович і Щоголєв. Простий шкільний учитель і інспектор листується з видатними вченими, професорами, і їх цікавить його думка не тільки з питань освіти, а й з питань суто наукових, етнографічних. Не полишаючи свого основного заняття – педагогіки, він пише книги, які й донині в етнографів вважаються настільними, а крім того, займається ентомологією, досліджуючи світ комах. Він ніколи не вчився в університеті й навіть не мав вищої освіти – але його в 1925-му обирають членом-кореспондентом Української академії наук. Як це вдавалося людині зовні зовсім звичайній і скромній, людині, яка називала себе звичайним трудівником науки? Відповідь проста: Петро Іванович Іванов ніколи не претендував на високі пости, не гнався за славою, не очікував подяки від сучасників і нащадків: він просто спокійно робив свою справу – так, як він це розумів. Спочатку його справою була етимологія, спостереження й опис природи там, де він жив, – у Куп’янському повіті. З-під його пера виходять 12 публікацій, а згодом – брошура «О климате г. Купянска». Йому було 45 років, коли він відкрив для себе дивовижний світ народних традицій, обрядів, переказів, прикмет – і повністю поринув у нього.

Що його привело до занять етнографією? Навряд чи мода на народність або містечковий патріотизм. Швидше, побачивши й усвідомивши красу народної слобожанської поезії, що міститься у звичайному житті, Іванов захотів ознайомити з нею інших. У роботі «Игры крестьянских детей в Купянском уезде» зібрано колискові, дитячі пісні та примовки, клички й навіть дражнили, а також повір’я, пов’язані з вагітністю і пологами. У творі «Народные поверья, приметы, пословицы и загадки, относящиеся к малорусской хате» перед читачем постає панорама побутового життя слобожан.

Він збирав і записував казки і приказки, пісні жартівливі і танцювальні. Особливою темою було сакральне, духовне життя слобожан – з його язичницькими коренями. Йому присвячено роботу «Народные рассказы о домовых, леших, водяных и русалках». Але вінцем діяльності Петра Іванова була книга «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии», що вийшла у світ у 1907 році. І його сучасники, і сьогоднішні дослідники вважають її справжньою енциклопедією народного побуту Слобожанщини, в якій можна знайти всебічно і найдокладнішим чином описані всі звичаї селян – від колиски до могили; усі жанри фольклору – від пісень і казок до дитячих дражнилок. На прикладі своєї праці Петро Іванов показав значення їм створеної методики збирання матеріалу, коли за основу дослідження береться повіт як одиниця, а матеріал збирається насамперед методом включеного спостереження, адже у збиранні матеріалу Іванову допомагали десятки добровольців-учителів. При цьому себе він вважає простим чорноробом науки, усього лише упорядником, який систематизує записане в народу.

«Я дивлюся на свою роботу як на просте групування зібраних мною матеріалів; хоча, звичайно, за властивістю людської природи, не можу цілком відмовитися від власного погляду на повідомлені факти і за нагоди висловити його», – пише Петро Іванович відомому етнографу професору Харківського університету Миколі Сумцову.

Сьогодні зібраний ним матеріал, його методики, його коментарі є величезною цінністю для всіх, хто цікавиться історією і культурою України. Сім років тому було перевидано головну працю всього життя Петра Іванова – «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии». Ця книга – єдиний пам’ятник Петру Іванову; його могила не збереглася, а меморіальної дошки досліднику слобожанської етнографії немає ні в Куп’янську, ні в Харкові.

Інна Можейко, матеріал з газети "Слобідський край" № 29 від 12.03.2015

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ