Ірина Бугримова: харківська цариця над левами

Ірина Бугримова: харківська цариця над левами

Номер «Лев на гойдалках» або трюк «Бугримова в пащі лева» незмінно зривав оплески протягом десятиліть.

Ірина Бугримова була першим у Радянському Союзі приборкувачем левів. За своє життя вона отримала безліч орденів і нагород, а її ім’я згадується у величезній кількості легенд.

Конкурент Цезаря

Ті, кому пощастило бачити її на цирковій арені в оточенні восьми – десяти гривастих левів, ніколи цього не забудуть. Красива жінка з чудовою фігурою, із синяво-чорним волоссям, одягнена у венгерку, лосини й короткі чоботи, приборкувала хижаків лише голосом, жестом, поглядом. І леви відпрацьовували дивні трюки, здавалося б, абсолютно непритаманні тваринам.

Колись у дитинстві її увагу привернула книга із силуетом лева на обкладинці й незрозумілим написом латиною: «Aut Caesar, aut nihil!» «Це про левів?» – запитала дівчинка батька. – «Ні, про видатного римського полководця Гая Юлія Цезаря». – «Тоді чому лев?» – «Тому, що цей полководець був відважний, незалежний і гордий, як цар звірів». – «А що написано на обкладинці?» – «Або Цезар, або ніхто!» Ірина промовчала, а ввечері у своєму альбомі намалювала дівчинку, що скаче верхи по манежу. «Або Бугримова, або ніхто!» – підписала вона під малюнком.

Ірина Бугримова народилася в Харкові в далекому 1910-му. Як і багато її подружок, дівчинка спочатку мріяла стати актрисою. Мама, що добре грала на фортепіано, займалася з нею музикою, водила її на концерти і в театри, і врешті-решт привела дочку в балетну студію при Харківському оперному театрі (до речі, акомпаніатором там був зовсім молодий тоді Йосип Дунаєвський). Але гени батька, мабуть, виявилися сильнішими.

На «орбіту» цирку Ірину мимовільно вивів тато. Професор, завідувач кафедрою хірургії ветеринарного інституту, Микола Бугримов лікував у тому числі й циркових тварин. Дівчинка часто спостерігала, як порається батько коло хворих тварин. Пацієнтів Бугримовим приносили додому – у місті не було ветеринарної клініки. Кого тут тільки не було: собаки, кішки, кози, свині, вівці.

Узагалі-то професор Бугримов дуже хотів, аби його дочка стала хірургом. Головне, що Ірина не боялася крові. Проте, до неї прийшло нове захоплення – спорт. У 1920-ті у прокаті пускали безліч пригодницьких фільмів, де герої стрибали із запаморочливої висоти, скакали по горах верхи і взагалі робили десятки ризикованих акробатичних трюків. Ірина запалала бажанням стати каскадером. Для цього в дівчини, здається, були всі дані: бігала, стрибала, штовхала ядро, грала в хокей, ганяла вулицями Харкова на мотоциклі не гірше за американських кіногероїв. Вона стала чемпіонкою України відразу за декількома видами спорту, кілька разів посідала перші місця на всесоюзних спартакіадах.

Одна у клітці

Одного дня на стадіоні вона познайомилася з Олександром Буслаєвим – спортсменом, музикантом і артистом. Ця зустріч і визначила все її подальше життя. Одружившись, вони створили цирковий номер «Політ на санях з-під купола цирку». Було це у 1929 році.

Тоді, у кінці 1920-х, послідовниками циркового мистецтва були вихідці зі старих циркових династій. Нових людей допускали в це коло вельми неохоче. Ірині й Олександру пощастило: директор харківського цирку Федір Яшинов дозволив їм репетирувати на манежі ночами, видав аванс на реквізит і обладнання, а вже костюми й музика – своїм коштом. Кропітка робота тривала півтора роки. У грудні 1931-го в Києві нарешті відбулася прем’єра.

Але Ірина не бажала зупинятися на досягнутому. Пригадавши дитяче захоплення верховою їздою, вона купила коня й підготувала номер «Вища школа верхової їзди». У принципі, це був її перший досвід дресування. У 1937 році директор цирку запропонував Бугримовій поєднати трюки і дресування. Такого на манежі ще не бувало! Директор хотів отримати першу в історії радянського цирку жінку-приборкувача. І не помилився у своєму виборі: усього в житті ця молода ефектна жінка досягала сама.

– Якщо в клітці – так щоб одна! Ніколи ніхто не стояв у мене за спиною, жоден чоловік, я другої людини в клітці не визнавала, – казала, за спогадами очевидців, Ірина Бугримова.

Своїх перших левенят Ірина Миколаївна назвала Каєм, Юлієм і Цезарем. Вона вважала, що її вихованці зможуть прийти на арену й одразу все зробити. Тоді вона й не підозрювала, що дресування – це довгі, наполегливі заняття, тренування, що характери дресирувальника і тварин щомиті стикатимуться, що працювати доведеться цілодобово, докласти чимало зусиль, волі, азарту, мужності, щоб ці красиві, але дуже небезпечні тварини виглядали на арені, як безпечні домашні кішки.

З часом Бугримова створила свою школу дресування левів. За своє циркове життя вона видресирувала 80 левів. Перший з них, Цезар, став її другом на довгі роки. Коли він бачив, що назріває «конфлікт», то лютим риком відганяв побратимів від дресирувальниці. Пліч-о-пліч вони пропрацювали 23 роки. Уже старим Цезар допомагав своїй «цариці» виховувати «молодь». Практично до останніх днів життя він виконував усі основні трюки. А коли Цезар став зовсім немічним, Бугримова вивела його зі складу артистів. Почувши тоді знайому музику, під яку щодня виходив на арену, лев почав рватися з клітки – і до крові розбив морду об ґрати.
– Дресувати цього звіра означає перевтілитися в нього, – любила казати Ірина Миколаївна.

За багато років роботи вона так добре вивчила характер левів, що могла говорити про представників сімейства котячих безперестанку.

Ціна дресування

З мистецтвом знаменитої приборкувачки були знайомі глядачі всього світу. У кожному своєму виступі Бугримова прагнула показати маленький спектакль, а не просто набір трюків. Її леви виконували неймовірні на той час номери: ходили по канату, разом із приборкувачем гойдалися на трапеції під куполом цирку. Унікальні трюки: «Лев на гойдалках», «Лев-канатоходець», «Лев на коні» – об’єднувалися в цілий спектакль. Для кожного лева було знайдено образ: «романтичний герой», «лиходій», «ледар», «комік», «зразковий хлопчик» тощо. Одночасно на манежі могли виступати від семи до 11 хижаків, над якими володарювала, немов цариця над царями, перша в нашій країні жінка – дресирувальниця левів.

На манежі Ірина Бугримова створила образ вольової, жорсткої і навіть десь фатальної жінки, перед якою схиляються всі. Насправді тримати в покорі цих артистів їй доводилося дорогою ціною. «Кішечки», кожна вагою до 220 кілограмів, нерідко показували свій норов. Неодноразово приборкувачка закінчувала виставу, знемагаючи від болю: хтось із її чотириногих артистів, будучи не в доброму дусі, зачепив її лапою або навіть спересердя вкусив. Улітку 1941 року дресирувальниці наклали 48 швів – наслідки левового бунту. У 1955-му під час вистави лев Аракс вирішив «пограти»: Бугримова махнула рукою, а він у відповідь – лапою, і три відірвані пальці Ірини Миколаївни повисли на сухожиллях. 1957-й, Польща – лев ударив її лапою по обличчю так, що зняв шкіру, і довелося потім робити пластичну операцію. У 1971 році у Львові на денній виставі Бугримова оступилася і впала, чого робити в клітці не можна. Лев Нерон одразу ж вчепився в її ногу. Дресувальниця, як завжди, знайшла в собі мужність закінчити номер. Але відразу після вистави її відправили до хірурга.

Інколи після чергового такого нещасливого випадку групу хижаків розформовували, і Бугримова набирала собі інших артистів. Але, попри все, любила своїх тварин – вони замінили їй родину.

Імунітет на прислугу

Ірина Миколаївна виходила заміж неодноразово, але з кожним із супутників життя пробула недовго. Адже, за її словами, кожен чоловік бажає, щоб дружина була в нього вишколеною прислугою. Але чи могла витримувати подібну роль у сім’ї така мужня й неповторна жінка, як Ірина Бугримова?

– Так, це в них від природи, – визнавала вона. – Я взагалі шукала все життя і не знайшла жодного гідного чоловіка, який би відповідав моїм вимогам. А вимоги в мене були дуже невеликими.

З Олександром Буслаєвим дресирувальниця розлучилася одразу після війни. З другим чоловіком, цирковим артистом Костянтином Пармакяном, стосунки теж не склалися. Можливо, причиною були владність характеру й залізна воля, такі необхідні в її роботі. Дітей у Бугримової не було, як не було і свого дому. Лише через 20 років після від’їзду з Харкова вона отримала квартиру в Москві. До послугами хатньої робітниці Ірина Миколаївна ніколи не вдавалася.

– Мені важко догодити! – зізнавалася в одному з інтерв’ю дресирувальниця. – Я любила готувати й вміла це робити. Тільки завжди було шкода, що готування вимагає багато часу, а мені він так потрібен був.
Попри брак часу, видатна дресирувальниця чудово шила. Завжди сама майструвала собі костюми – просто перешивала чоловічі речі.

Ірина Бугримова провела на манежі 45 років. Їй аплодували всі великі міста нашої країни й найвідоміші циркові майданчики світу. Одній з перших серед циркових артистів їй було присвоєно звання народної артистки СРСР і Героя Соціалістичної Праці. А в 1976 році відбувся її останній, 66-й, виступ.

До кінця жінка

Припинивши виступи, Ірина Миколаївна вела активну громадську роботу: була головою Ради ветеранів Російської державної циркової компанії, членом президії Товариства захисту тварин. Вистачило в Бугримової часу і для створення рукопису для видавництва «Мистецтво». Два роки за допомогою машинки «Ундервуд» тривала ця робота, завдяки якій Ірина Миколаївна змогла розповісти про своє життя. У результаті вийшла цікава книга – «На арені і навколо неї».

До Харкова Ірина Бугримова приїжджала неодноразово: спочатку з гастролями і просто в гості, потім як член худради Союздержцирку – приймати нові програми. Адже велика частина циркових атракціонів і номерів у Радянському Союзі готувалася в Харкові, на базі Старого цирку, там, де колись уперше вийшла на майданчик під куполом знана у майбутньому приборкувачка.

Коли на виставі інспектор манежу оголошував, що в залі сидить легендарна Бугримова, глядачі довго не могли припинити овацій. А в Ірини Миколаївни в очах стояли сльози – на той час вона давно вже не виступала, але на батьківщині, у Харкові, її все одно пам’ятали й любили.

Уже будучи в похилому віці, Ірина Миколаївна невдало впала у власній квартирі, зачепившись за крісло, і зламала стегно. Довелося полежати в лікарні і довго їздити по квартирі в інвалідному візочку. Але вилікувалася, почала ходити й навіть знов узула улюблені туфлі на високих підборах. Усім жінкам вона радила не втрачати почуття міри.

– Кожна розумна жінка повинна мати це почуття, тоді вона й вигляд матиме такий, як належить, і вбиратиметься зі смаком, і все в неї у житті буде добре, – завжди казала Ірина Миколаївна.

Видатна дресирувальниця пішла з життя в лютому 2001 року. А значну частину своєї знаменитої колекції діамантів вона заповідала на розвиток циркового дресування.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №95 від 09.08.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ