Історія двох харків’янок надихнула канадців створити фільм

Історія двох харків’янок надихнула канадців створити фільм

Фото з соцмереж

Канадський режисер, який зняв фільм про одну з трагічніших сторінок української історії, британські актори, які одягнули шаровари і вишиванки, та Харківщина, яка стала поштовхом для створення стрічки.

Усе це поєднав фільм «Гіркі жнива» – канадський кінофільм про історію кохання у пік страшної трагедії українського народу.

Це перша англомовна художня кінокартина про 1932–1933 роки, відомі нам як голодомор, що штучно створив сталінський режим.

Аби зібрати докупи всі факти голодомору та реалії режиму, сценаристові Річарду Бачинському-Гуверу, який походить зі старовинного козацького роду, довелося понад десять років працювати в Україні, де він вивчав безліч історичних документів і свідчень.

Близькою тема фільму виявилася і для режисера Джорджа Менделюка, адже весь жах голодних років особисто пережили його батьки, які втекли з радянської України в роки Другої світової війни.

– Коли мені було сім чи вісім років, мама потроху почала розповідати мені про жахи, що коїлися в Україні, – розповів Джордж Менделюк в інтерв’ю для журналу «Фокус». – Звичайно, я був маленьким, не все розумів. Та й мати не вдавалася в подробиці – щадила мою психіку.

А от коли хлопчик підріс, матір розповіла йому про все жахіття, яке вирувало тоді на українській землі. Так режисер дізнався, що від тогочасних «совєтів» страждали всі.

Наприклад, його родич, якого більшовики розстріляли, бо вирішили, що він куркуль.

А історію про Варвару і Женю – двох підлітків, які втекли з голодного Харкова з кількома монетами й обручкою їх матері, зашитими в пелену спідниці, спочатку режисер сприймав узагалі як казку.

– І лише з часом зрозумів, що це – реальна історія моїх мами й тітки, які в 1941-му самі вирушили до Львова, зустріли там своїх майбутніх чоловіків, разом пережили окупацію і емігрували до Канади. Їм пощастило більше, ніж багатьом їх ровесникам, – розповів Джордж Менделюк.

За словами режисера, його матір з жахом згадувала про те, як у голодні роки разом з найкращою подругою Галею їм, 10-річним дівчаткам, доводилося стояти в черзі за їжею. Як їхнього домашнього улюбленця собаку-далматинця більшовики хотіли розстріляти, просто заради розваги.

Розповіла і про те, як у її подруги розпух животик, і вона померла. Це сталося у школі, на очах у всього класу.

У Харкові пройде тиждень французького кіно

Тому головна героїня Наталя – це образ матері режисера, яка в період голодомору в пошуках їжі пройшла від Харкова до Львова, а потім емігрувала з України.

Детальніше про фільм читайте у статті.

Олександр Ушаков

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ