Харківська Атлантида. Як зникають села (ФОТО)

Харківська Атлантида. Як зникають села (ФОТО)

фото з архіва автора публікації

Що нам Атлантида, Карфаген, Помпеї – вони існували давно і десь далеко. А поруч з нами та зовсім недавно зникло безліч сіл у Ізюмському районі.

Згадаймо ж їхнє призабуте минуле, принаймні ще за живих свідків тих подій.

У 1967 році керівництво СРСР ухвалило план, згідно з яким усі села розділили на «перспективні» та «неперспективні». Із тодішніх 83 населених пунктів Ізюмщини перспективними було визнано лише 34. Гаражівка – одне зі зниклих сіл.

Розташовувалось воно на правому березі річки Береки в районі впадіння в Сіверський Донець (зараз там проходить канал «Дніпро – Донбас»). Сьогодні на місці села залишилася лише частинка рівної асфальтованої дороги. Латки асфальту ніби випарувались, дорога схожа на талий весняний лід. Лише кущі бузини та залишки плодових дерев позначають, де саме були селянські подвір’я цієї степової Атлантиди.



Згідно з документальними записами, село Гаражівка Перша, яке було поблизу села Велика Комишуваха, зняте з обліку у зв’язку з переселенням жителів. Як розповідав очевидець подій, місцевий житель Віктор Шевцов, у 1976 році останні хати було згорнуто бульдозером у рів і засипано землею. Він і досі із сумом згадує, що не встиг забрати здорове мідне ковадло від діда й прадіда, які були ковалями.

Село Гаражівка було невеликим – хат було всього понад п’ятдесят. З них 15 постраждало в період другої світової війни. Контора, школа, клуб – усе було в одному, мазаному глиною будинку. Привезене кіно демонстрували у великому сараї. Електрифікували село та провели радіо вже після війни.

Під час німецької окупації, як розповів колишній житель села Віктор Троян, тут жили німці: «Були дуже культурні, спали тільки в ліжках кращих будинків». На конторі колгоспу імені Сталіна замість червоного радянського прапора почепили свій – фашистський, теж червоний, але зі свастикою. Іноді влітку німці розважалися, змушували сільських жінок роздягатись наголо та водили їх у такому вигляді селом. Залюбки купалися в річці. Місцеве населення примушували рити окопи та траншеї.
А взимку 1943 року з’явилися наші війська, вони були в білих кожушках, з погонами, виглядали зовсім по-іншому, ніж у 42-му. Це вже була нова Червона Армія. Німці спросонку босоніж, у кальсонах по морозу почали тікати, але їх наздогнали та всіх розстріляли.

На честь запорожця

Своє ім’я Гаражівка отримала від прізвища відомої людини. Іван Степанович Гаража (Гараджа) – полковник війська Запорізького. Він заснував декілька зимівників, два з них під назвою Гаражівка.

Коли за наказом імператриці Катерини ІІ Січ було знищено, Іван Гаража потрапив під суд разом з верхівкою Нової Січі, але вчасно переметнувся на бік переможців. Він отримав чин капітана, дослужився до майора і вийшов у відставку в 1797 р. Отримав земельні наділи від уряду імператриці.

У Гаражівці Іван Степанович побудував млин на Дінці, горілчаний завод.

Відомо, що його стараннями (за допомогою соратника – Паливоди) було побудовано перший храм у селі Велика Комишуваха. У самій Гаражівці церкву було збудовано пізніше, у 1881 році, за сприяння Марфи Правицької. Саме вона надалі передала свій маєток та частину земель Святогірському монастирю. Відтоді монахи збудували свій млин на Донці, нижче за течією від гаражівського млина. З переказів поколінь можна дізнатись, що там жили монахи, але більше пам’ятають про останнього відлюдника-іконописця. Його печера з келіями для життя та іконописної майстерні виходила до річки. Можливо, ще й до сьогодні десь збереглися ікони, написані цим невідомим відлюдником.

Леонід Щибря, член НСЖУ. Повний текст читайте у газеті "Слобідський край" №69 від 11.06.2015 або купуйте газету онлайн

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ