Харківський хмарочос початку ХХ століття: проект, історія будівництва

- У грудні 1917 року колишній купецький, банківський, університетський Харків набув ще й статусу столиці радянської України, каже Микола Чехунов. - На новий урядовий центр не шкодували ані сил, ані грошей. У 1925 році було оголошено конкурс на розробку «будівлі нового типу, що відповідала б новим завданням соціалістичного будівництва». З 19 варіантів, поданих на конкурс, перемогли ленінградські архітектори з проектом «Непроханий гість» (проект було подано поза конкурсом). 

Ідея «Непроханого гостя» являла собою симетричну об’ємно-просторову композицію, що складалася з трьох корпусів, зв’язаних між собою переходами, і які підвищувалися від периферії до центру. Вона включала чотири великих і 16 малих курдонерів (курдонер – парадний двір перед головним фасадом будівлі, садиби), що створюють своєрідні міські інтер’єри. Один з ленінградських переможців – Сергій Серафимов – так казав про свій проект: «Будинок держпромисловості я намагався вирішити, як частку організованого світу, показати фабрику, завод, що стали палацом». У будівлі мали поміститися тридцять самостійних організацій-трестів із загальним залом зборів, їдальнею, бібліотекою.

Проте будівництвом будівлі впродовж трьох років (до 7 листопада 1928 року) керував харків’янин, інженер світового масштабу Павло Роттерт. Завдяки особистому втручанню головного чекіста Фелікса Дзержинського, перший радянський хмарочос звели ударними темпами, за два з половиною роки. П’ять тисяч чоловік працювали без сучасної техніки, тільки руками – і вже в 1928 році будівлю ввели в експлуатацію.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №130 від 31.10.2013